Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 113)

Вийшов з хати Іван Петрович Романюк. Він у новому костюмі. На піджаку ордени Вітчизняної війни \ «Знак пошани» ² та три медалі. На голові фетровий капелюх. Підходить. Всі встають.

Романюк. Не бачу голови сільради.

Кандиба. Я запросив, як ви звеліли.

Василина. Мати скоро будуть.

Романюк (до Василина). А ти чого без ордена? Непорядок. Уряд дав тобі орден, щоб він завжди на твоїх грудях сіяв. Непорядок. Сідайте.

Всі сіли.

Д викликав вас, щоб...

Вертається Надія, поставила перед батьком глек з квасом і пішла

в хату.

Вибачайте, прийму пираминдон. Дуже в голові тріщить. (Відкрив коробочку, взяв таблетку.) Одну чи, може, зразу дві прийняти?

Кандиба. Вам і три не пошкодить.

Вакуленко. Не можна. Він дуже на серце впливає, тільки одну...

Романюк. Так у мене ж не серце болить, а голова. Прийму три. (Прийняв три таблетки і випив глек квасу.) Вчора ввечері приїхала до нас одна важна особа, я розмовляв з нею годин із п’ять — і на дуже високому рівні... Того у мене сьогодні і шевелєніє корпуса.

Кандиба. Хто ж приїхав?

Романюк. Ану, вгадайте!

Вакуленко. Уповноважений ЦК?

Романюк. Уповноважені їздять, коли діла погано йдуть, а у нас все в порядку. Вже. третій рік стоїмо міцно на ногах.

Василина. Час би й рушати.

Р о м а н ю к. Куди?

Василина. На першу лінію.

Вакуленко. Чули, Іване Петровичу?

Р о м а н ю к. Чую...

Вакуленко. Це не вона говорить, це робота Карпа Вітрового. Я казав вам, що він на острові не сидить склавши руки, усіх підбурює проти мене, знову хоче на моє місце стати, а може, і головою колгоспу.

Василина. І вредний же ви, товаришу Вакуленко.

Вакуленко. Чули, Іване Петровичу, чули?..

Романюк. Що я тобі — глухий чи мені позакладало? Мовчи.

Вакуленко. Вибачайте, але я...

Романюк. Мовчи.

Кандиба. Хто ж приїхав?

Романюк. Сказав же я, вгадайте, що у вас — хван-тазії немає?

Василина. З Міністерства сільського господарства?

Романюк. Бери вище.

Кандиба. З Ради Міністрів?

Романюк. Бери нижче.

Василина. А може, митрополит?

Романюк. А чого йому сюди їхати, коли у нас, хвалити бога, церкви немає.

Василина. Немає і клубу. Хоч би збудували, а то зима прийде...

Кандиба. Чекайте, Василино, хто ж приїхав?

Романюк. Бачу, нема у ваших головах хвантазії, не вгадаєте.

Кандиба. У мене якраз стільки фантазії, що голова пухне.

Романюк. Приїхав письменник, лавріят.

Вакуленко. Проїздом?

Романюк. На все літо до нас, а може, і більше.

Василина. А мені цієї ночі снилось — стою край села і бачу — йде чоловік, підходить до мене, питає: «Яке це село?» А я відповісти не можу, дивлюсь йому в очі, а вони такі глибокі, такі глибокі, немов озера...

Романюк. В окулярах?

Василина. Ні.

Романюк. Це не він.

Кандиба. Як його прізвище?

Романюк. Сергій Павлович Батура.

Кандиба. Знаменитий письменник.

Василина. Це його книга про матросів під Севастополем?

Кандиба. Його.

Василина. Хороша книга. В моїй ланці всі прочитали.

Романюк. Виходить, ^всі прочитали, тільки я один (кашлянув) не дочитав. Ніяк не зберусь поміняти окуляри, очі болять.

Вакуленко. Да, це подія.

Романюк (до Кандиби). Мартине, ти як секретар сільради після сніданку покажеш йому наше село, Ти, Ва-силино, теж підеш. Проведіть по головній вулиці, зверніть коло Мотрі Бабенкової праворуч...

Кандиба. Та й чого звертати? Прямо поведу.

Романюк. Не треба прямо, слухай, що тобі говорять. Там же місток розвалений перед правлінням колгоспу. Та й саме правління дуже облупилось, треба його спішно побілити. Я дав команду, сьогодні побілять, а завтра приймемо його у правлінні.

Вакуленко. А місток?

Романюк. На місток вдосвіта вийдуть люди, щоб видно було, як дбаємо про дороги. (До Кандиби.) Ти чоловік добре грамотний, начитаний, сам шкрябаєш пісні, дивись, голубе, щоб все було культурно.

Кандиба. Не турбуйтесь. От щастя. Нарешті я прочитаю свої твори справжньому письменнику.

Романюк. О! Я тебе, голубе, хочу категоричським путьом попередити. Письменник приїхав сюди працювати, йому тиша потрібна, зрозумів,— тиша, а від твоїх пісень собаки виють.

Кандиба. Іване Петровичу, я протестую. Я маю відповіді з редакцій...

Романюк. Знаю, не гарячись. Я, може, й перебільшив, а тільки не всі можуть витримати твій талант.

Кандиба. Добре, я не буду йому читати. (Йде.)