Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 115)
Надія. Тату...
Пауза.
Б ату р а. Невимовна тиша у вас... Спокій, величний спокій...
Надія. Хіба спокій може бути величним?
Романюк. Та й чого не може бути? Вони краще від тебе розуміють, що може бути, чого не може бути. Запрошуй на сніданок дорогих гостей.
Надія. Тату, письменники й художники так рано не їдять. Правда?
Батура. Правда.
Вакуленко. Та й чого?
Надія. Вони спочатку зустрічаються з музами, а потім снідають.
Верба. Я вчора ввечері зустрівся.
Романюк. Може, пираминдону приймете?
Верба. Ні, дякую.
Василина. А може, квасу холодного...
Верба. З великим задоволенням.
Василина пішла.
Б а тур а. А риби багато у річці. Так і скидається.
Вакуленко. Є. Сомки трапляються добрі* так кілограмів на п’ять, вісім, а то й більше.
Романюк. Любите на поплавець подивитись?
Батура. Люблю. Це кращий відпочинок нервам.
Надія. Ніколи б не сказала, що ви нервові.
Романюк. Все війна наробила. У нас теж є один матрос, контужений. Такий нервовий, просто життя від нього немає.
Надія
Романюк. Та не сердься, дочко. Людина він заслужена, при орденах, але треба попередити, щоб гості наші знали, а то випадково зустрінуться на річці, а він такий* не подивиться, проста ви людина чи заслужений лавріят..,.
Надія. Тату, я прошу тебе...
Романюк. Та я проти нього нічого не маю.
Вакуленко. Він не зовсім нормальний.
Надія. Неправда.
Вакуленко. Тоді скажіть, Надіє Іванівно, чого вій так проти течії іде? Чого?
Надія. Де течія? У нас вода стояча. Кому ви очі замилюєте?
Романюк. Надіє, що з тобою? Представляєш інтелігенцію нашого села, а так неввічливо розмовляєш з керівництвом.
Вакуленко. Не ображайтесь, Надіє Іванівно, матрос наш все-таки чудний.
Надія. Я не ображаюсь, А одне знаю: далеко вам до нього, товаришу Вакуленко, дуже далеко.
Вакуленко. А ми й не рівняємось, такого чуба, як у нього, на весь район не знайдеш.
Надія, А такої лисини, як у вас, у всій області не зустрінеш.
Романюк. А й справді — ти б хоч з потилиці позичав і наперед зачісував. Я бачив, так у Києві роблять.
Верба. А що робить матрос у колгоспі?
Вакуленко. Був заступником голови, але пішов проти порядку, який ми встановлюємо. Довелося йому здати мені цей пост. Тепер командує бригадою рибалок. Старі моряки у нього. Розмальовані...
Верба. Як розмальовані?
Романюк. На руках, грудях в молодості понаколювали собі баришень, тепер постаріли, а баришень змити не можна, так вони їх і в могилу заберуть.
Входить Василина, ставить на стіл глек з квасом і дві склянки.
Василина. Прошу.
Верба. Дякую.
Верба і Батура п’ють. Входить Мартин Кандиба, в руках
великий пакунок.
Кандиба. Дозвольте відрекомендуватись: секретар
сільради, інвалід Вітчизняної війни, місцевий поет-пісняр Мартин Гаврилович Кандиба. Увесь до ваших послуг.
Батура. Сердечно дякуємо, Батура.
Верба, Дуже радий, Верба.
Кандиба. Я щасливий, що можу передати вам...
Романюк
Кандиба. Прошу не перебивати.
Романюк. Ну що ти за людина!
Кандиба. Я прошу мене не затискувати...
Батура. Передайте їй від нас щиру подяку за вітання і попросіть, щоб не турбувалась, ми самі зайдемо до Наталії Микитівни, коли тільки вона зможе нас прийняти.
Романюк. Пробач, Мартине, я думав, що ти цей клунок віршів хочеш...
Кандиба. Перш за все, це не клунок, а по-друге, я вас великодушно пробачаю.
Батура. Що ви? Звичайна книга. А деякі образи схематичні.
Надія. Ви жартуєте?
Батура. Ні.
Надія. Дозвольте читачеві сказати вам правду.
Батура. Прошу.
Надія. У вашій книзі командир вийшов схематичним, навіть сухим і нуднуватим...
Верба. Тримайтесь, Сергію Павловичу.
Н а дія. Але друг командира, матрос Горовий, це така велика людина, що я в нього просто закохалась.
Верба. Жаль, що не в командира.