Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 110)

Орлов. Ми читали в газетах. Здорово ви, Макаре Івановичу...

, Макар. Не так уже й здорово.

Орлов. Ми підрахували, промова міністра була лише на тридцять п’ять рядків більша вашої.

Макар. Підрахували? (Сміється.)

Шахтарі. В точності.

З’являється Кіндрат.

Макар. Спитай у Кіндрата.

Орлов. Кіндрате, а чому про тебе тільки згадали, що виступав, а більше ні слова?

Кіндрат. Не вийшло у мене. На трибуну вийшов, і таке зі мною сталось. Рота відкрив, язиком ворушу, а голосу нема. Як не натискаю, нема звуку.

З і н ч е н к о. Ну?

Макар. Кашляв Кіндрат довго, але міністр його виручив.

Кіндрат. Виручив. Краще не згадувати.

З і н ч е н к о. Ну, розказуй все на чистоту.

Кіндрат. Кашляю я, а міністр питає: «Що, застудились?»

Хмара. А ти думав? На таких відповідальних зборах і не те може статися.

Кіндрат. Тоді він підійшов до мене, поклав руку на плече й говорить: «Розкажіть просто про свою роботу».

З і н ч е н к о. І ти...

Кіндрат. Почав розказувати. От і все.

Макар роздає усім подарунки. Кіндрат пішов.

Макар. І буде тепер наша «Зоря» дослідною шахтою.

Орлов. Москва затвердила?

Макар. Так. В цьому році почнемо будувати п’ятнадцять будинків. Скоро приїдуть сюди вчені, інженери, навіть один академік.

Входить Ольга.

Ольга. З приїздом. (Цілується з батьком і здороває-ться з усіма,) Як з’їздилось?

Макар. Добре, Олю. Дуже добре. Що ж, пообідаємо тут, під яблунею. Як, Олю?

Ольга. Вірно.

Макар. Скажи матері.

Ольга. Зараз. (Іде до хати.)

Макар; Олю! (Підійшов до неї, тихо.) Павло хотів тебе бачити. Він тут був, але не застав тебе.

Ольга. Коли їде?

Макар. Сьогодні о восьмій виїздить. Просив тебе на вокзал прийти, коли у тебе буде час.

Ольга. Не зможу.

Макар. Не зможеш?

Ольга. Не те сказала, батьку. Я не піду. Не треба. Ні... ні... (Пішла в хату.)

Макар повертається. Чути жіночий голос: «Чи є хто вдома?» Входить тітка Галі і Марти — Марія Миколаївна Смерека, у неї на плечах два великі мішки.

Марія. День добрий, товариші шахтарі! Хто з вас буде Макар Іванович Діброва?

Макар. Я, здрастуйте.

Марія (підійшла, скинула мішки). Хоч і впріла добре, але добилась. Я тітка Галі і Марти (подає руку), ланкова колгоспу «Жовтень» — Марія Миколаївна Смерека.

Макар. Дуже приємно нам бачити вас. .Познайомтесь, Маріє Миколаївно, це мої товариші, шахтарі.

Усі встали.

Марія. Що ж це ви усі такі вусаті? У нас парубки вашого віку голяться. (Подає усім руку.)

Хмара. Мабуть, у вас молодиці люті.

М а р і я. Де там! Тепер ми всі такі добрі, солодкі, як мед у спасівку ⁹. А де ж Галя і Марта? (Крикнула.) Галю, Марто! Голоси з саду: «Тітка, тітка приїхала!»

Почули... Га! Що то, коли рідний голос, зразу почуєш. Хмара. Да, голосок у вас розкотистий.

Марія. А ми на ланах звикли.

Вбігають Г а л я, М а р т а, за ними Гаврило і Трохим.

Галя. Тьотю, це ви?

Марія. Я, голубонько.

Цілуються.

Марта. Тьотю!

Марія. Я, голубонько.

Цілуються.

А це що за парубки?

Галя. Це Гаврило. (Бере його за руку.) Познайомся. Марія. Здоров, хлопче. (Подала руку.) Що ж це ти мені так тиснеш руку, ану давай... Давай, давай дужче... А тепер я попробую... Ну, годі. Добрий парубок.

Г а врило. Добра тітка у тебе, Галю.

Марта. А це Трохим. Тільки, тьотю...

Марія. Не вчи, сама бачу. (Подала руку.) А гарненький який!

Марта. Тьотю...

Макар. Просимо в хату. Втомились в дорозі?

Марія. Де там! У м’якому їхала. Так спати було добре. (Подивилась навкруги.) Несіть, Галю, Марто, під оту яблуню скатертину, тарілки, а я мішки витрушу. Тут ковбаса, сало, порося печене, паляниці, пиріжки. Усього потроху, що у нас росте. Прошу всіх попробувати колгоспної страви, вона у нас без того, як вони... вітаміни. Зовсім без вітамінів, але ми не обижаемось. Прошу.

Хмара. А ми без них жити не можемо. Де у вас вітамін «пи» — порося?

Марія. Отут. Тягніть мішки під яблуню.

Макар пішов у хату.

Залишились Гаврило і Трохим.

Трохим. А що коли ця тітка умовить дівчат повернутись додому?