Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 109)

Трохим. Можна. Я хіба що?.. Гаврило — мій друг. Кажи що хочеш, але мені все ясно...

Марта. Та не дивись так, синьоокий мій! (Обняла його.) Трошо...

Трохим. Ой задушиш, задушиш!

Марта. Задушу... У кого такі очі, таке серце... Трошо мій! (Цілує.) Ходім у сад. (Взяла його за руку.)

Пішли у сад.

Чути — спинилась машина.

Голос Павла: «Повертайтесь на вокзал за старими, тільки швидше».

Входять з чемоданами Макар, Кіндрат, з ними Павло.

Макар. Так що тобі сподобалось в моєму виступі?

Павло. Ідея велика. Я коли прочитав у газеті...

Кіндрат (перебиває). В газетах скоротили, промова Макара Івановича була на сорок хвилин.

Павло. В «Труде» ⁸широко подано.

Вбігла Ганя.

Ганя (здалека). Татко... татко!

Кіндрат. Іду, Ганю. (Йде їй назустріч, цілує.)

Ганя взяла чемодан.

Га ня. Як же ти... Схуд, схуд, але нічого, я такий обід зготувала. На перше — борщ, на друге...

Ідуть до себе.

Макар. Повіриш, коли дали мені слово...

Входить Оксана.

Оксана. Павле, з ким це ти розмовляєш?

Макар. Ти що ж, не пізнаєш?

Оксана. Ні.

Павло. Макар Іванович, не пізнаєте?

Оксана. Мій Макар, коли приїздить, зразу в хату йде. Знає, що його чекає дружина.

Макар. Оце вірно. Визнаю критику. (Одкриває чемодан, виймає велику гарну хустку. Підходить до Оксани.) Як же ти, Оксанонько, без мене тут жила? (Цілує її, накинув хустку на плечі.)

Оксана. Дякую, Макаре, дякую. Але більше я тебе одного не пущу. Такі сни мені снились!

Макар. Добре, добре, разом будемо їздити.

Оксана. Павле, прошу, пообідай у нас.

Павло. Дякую.

Оксана пішла.

Макар. Ходім, Павле.

Павло. Не можу. Я їду сьогодні, треба збиратись, незабаром поїзд — о восьмій відходить..

Макар. Вчитись?

Павло. Так.

Макар. Вирішив їхати?

Павло. Вирішив... Не хотів би я так розставатись з вами, Макаре Івановичу... Ви розумієте, згадувати неприємно, але хочу сказати вам од всієї душі...

Макар. Не треба, Павле. Коли до серця дійшло, не треба. Одне запам’ятай, просту штуку — жити у нас день від дня не можна, ніяк не вийде. Коли важко, завжди подивись з майбутнього на сьогоднішній день, тоді зрозумієш, відчуєш. Тоді труднощі не труднощі. Весело людина їх перемагає, бо бачить далеко. Бережись стіни перед очима...

Павло. Спасибі. Ну що ж, я поїду. Скажіть Ользі, коли вона зможе, нехай прийде на вокзал. Поїзд відходить

о восьмій. Дуже хочу її побачити перед від’їздом. Не забудете?

Макар. Скажу, обов’язково скажу.

Павло. Прощайте, Макаре Івановичу.

Макар. Будь здоров. (Подав руку.) Е, братику, та ти, я бачу...

Павло. Нічого, це так. (Пішов.)

Макар. Стій. (Підійшов, обняв Павла.) Тепер іди.

Павло. Спасибі. (Вийшов.)

Макар дивиться йому вслід. З саду чути баян, пісню. Входить Ганя

в новій сукні.

Ганя. Дідусю, дідусю...

Макар. Що?

Ганя. Як мені в цій сукні? Іде?

Макар. Хто іде?

Ганя. Сукня.

Макар. А... До лиця тобі, до лиця.

Ганя. Це татко мені привіз, а ще тато шляпу собі купив.

Макар дарує Гані піонерський галстук.

Який сьогодні день хороший! Не було ще такого в моєму житті.

Макар. Ну?

Ганя. Дідусю, дідусю...

М а к я р. Що?

Ганя. Який ти... (Обняла Макара, поцілувала, побігла в сад.)

Входять Орлов, Зінченко, Хмара, в руках у них маленькі букети

квітів.

- X м а р а* Заждалися тебе, Макаре Івановичу,

З і н ч е н к о. Заждалися.