Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 68)

Залишається ще питання отого гудіння у вухах Апу, голосів, іноді видінь. Він довго сидів на галюциногенах. Можна вважати, якщо ти так розумієш ці справи, що вони зробили його вразливішим на незриме, відкрили йому шлях до уявного світу, відкрили — як це називається? Двері сприйняття. А можна вважати, що це все дурня. Або ще можна вважати, що він страждав від якогось розладу. Що в його мозку, десь глибоко в його єстві була якась вада. Троє синів — і в кожного якась вада в мозку, глибоко всередині їхнього єства! Незаслужена це доля для батька. Це несправедливо. Але така вже моя доля. Апу бачив видіння й чув голоси. Значить, він теж з’їхав із глузду.

Отож, я думаю, він знав про мої справи, але якось постановив собі про це забути. Саме через це він подався назад із тією жінкою, нічого спочатку не обдумавши. Він повернувся додому й загинув. Думаю, що перед смертю зрозумів, від чого загинув і чому. Він мусив зрозуміти, що це був наслідок моїх дій. Я теж це розумію. Повідомлення було відправлено, і я його отримав. Темрява згущується. До кінця лишилося недовго. Ось чому я сьогодні заговорив. Так, щоб встигнути все розказати.

Треба розповісти ще про дві події, які розділяють п’ятнадцять років. 1993, 2008. Ось ці дати.

У грудні 1992 року Нерон знову був із Замзамою на борту «Кіплінга». Якраз перед цим індуські активісти зруйнували в Айодг’ї на півночі країни мечеть, зведену засновником династії Моголів імператором Бабуром, стверджуючи, що вона стояла на міфічному місці народження Господа Рами — сьомої аватари, або ж втілення, Вішну. У Мумбаї вибухнули заворушення. Спершу збунтувалися мусульмани, потім вірні послідовники курсу індуїстської екстремістської партії «Шив сена» заатакували їх у відповідь, а поліція, сказав Замзама, була явно упереджена, явно на боці «Шив сени» і «проти нас». Заворушення вже згасали, але гнів Замзами кипів, як вулкан, і не знав меж.

Остання крапля, волав він до Нерона. Чаша переповнилася, й тепер її треба спорожнити до дна.

Втручатися в ці справи — не наймудріше рішення. Зосередься на своїх міцних сторонах. Бізнес процвітає.

Це не питання мудрості. Це питання необхідності. Зруйнувати священну мечеть через те, що там, за чутками, народилася вигадана істота — ось що справді немудро.

Вони не вважають його вигаданим.

Вони помиляються.

Аланкар мав укладені контракти із зацікавленими людьми з сусідньої країни. Сусіди були переконані, що треба вжити заходів.

Тут придумали один план, повідомив Аланкар. Із сусідньої країни відправлять великий вантаж зброї, боєприпасів і гексогену, який дійде морем до Конканського узбережжя в перший тиждень січня. Його вивантажать у Діґі. Тобі треба буде підготувати валізи для берегової охорони, щоб у воді залишили коридор, яким вантаж на катерах переправлять на берег.

Я, Замзамо? Я в такі справи не мішаюся. Політика? Ні, ні і ще раз ні. Ти не можеш цього від мене вимагати.

Так, так і ще раз так. У тебе надійно укріплений дім, правда ж? Я бачив: автоматизовані металеві ворота, системи сигналізації, охоронці. Твої близькі мусять почуватися там у безпеці. Вони справді почуваються в безпеці? Повинні. А вони часом виходять назовні? Ясно, вони ж мумбайці. Живуть на повну котушку. Щаслива сімейка. Мої тобі вітання.

Ми з тобою давні партнери. Ти не повинен так зі мною говорити.

Ти досягнув такого успіху, такого багатства, молодчина. Яке було б нещастя, якби твої робітники застрайкували. Яке було б нещастя, якби випадково зайнялася пожежа.

Що ж, я не маю іншого вибору, як за це взятися. Домовилися, все буде зроблено.

А ще через кілька тижнів буде наступний вантаж, тим разом у Шехаді. Процедура та сама.

План сусідів вимагав точної послідовності дій. Спочатку мали йти вбивства. У Донґрі, колишній вотчині Татуся Джиоті, якого викурили з міста, побивши пляшками з-під лимонаду, жила громада робітників, що звалися матаді — тобто носіїв, які тягали вантажі на голові. Вони були безхатьками й добратися до них було нескладно. Якусь кількість цих носіїв планувалося запопасти й відправити на той світ, перерізавши їм горлянки маленькими ножами, щоб створити видимість ритуального вбивства. У Донґрі панувала релігійна напруга, і в сусідній країні були переконані, що ритуальні вбивства викличуть масові протести. Суперники були добре організовані й мали підтримку поліції, але мусили зустрітися з потужним озброєним опором. Зброя мала зберігатися в найгарячіших точках. У хід мали піти гранати й вибухові пристрої. Планувалося, що це спровокує до спротиву ще більші маси людей, проти яких повинна була піти в хід автоматична зброя і ще більше вибухівки. Розпалене вогнище пошириться по всій країні, і сусіди від цього втішаться, адже тих поганців нарешті провчать як слід.

Дасть Бог, сказав Замзама, ми дамо цим гнидам прикурити.

Це був останній раз, коли Нерон ступив на борт «Кіплінга». Був уже час сходити на берег, але бос «З-Компанії» мав йому сказати ще щось на прощання. Ми з тобою, мовив він, певно, ніколи вже не зустрінемося. Після того, що станеться, я не зможу вже залишитися в цій країні. У тебе краще становище. Я завжди відповідально ставився до тебе, і ти розумієш, що між нами є довгий ланцюжок проміжних ланок, і в тебе стовідсоткова можливість заперечити свою причетність, тому, думаю, ти спокійно можеш лишитися на місці зі своєю жінкою, своєю сім’єю. Але, можливо, на всяк випадок, тобі не зайвим було б розробити стратегію відходу.

Замзама мав рацію. Вони дійсно ніколи більше не зустрілися. І щодо стратегії відходу він також не помилявся.

Події 12 березня 1993 року широко висвітлювалися, тому не буде потреби вдаватися в подробиці. Вибухові пристрої в автомобілях і скутерах. Вибуховий пристрій у підвалі Фондової біржі. Три базари, три готелі, аеропорт, кінотеатр, паспортний стіл, бубух, бубух, бубух. Навіть рибальське поселення Магім, бубух. Заміноване таксі під Брамою до Індії, бубух, що пиздець.

Сусіди, однак, змушені були пережити розчарування. Людські втрати були суттєвими, та сподівана громадянська війна так і не вибухнула. Місто і нація не втратили самовладання.

Пройшли арешти, все вляглося, повернувся спокій. Замзама Аланкар зі своїм помічником Короткопалим зник, і їх оголосили ворогами суспільства № 1 і № 2. Згідно із загальними переконаннями, їх гостинно прийняли в сусідній країні, і Замзама продовжував дистанційно керувати «З-Компанією». Сусіди, однак, стверджували, що не мають жодного уявлення про місцеперебування втікачів.

У наступні роки в злочинному світі відбувся значний розкол. Після терактів розпочався небачений тиск поліції на «З-Компанію», попередні узгодження й домовленості втратили силу, і вся ця конструкція мало не розвалилася. Супутникові телефони й системи захищеного зв’язку через інтернет продовжували працювати, тож Замзама міг надсилати інструкції й далі задавати тон, але так, йому з Короткопалим легко було віддавати накази звіддаля, це ж не вони взяли на себе удар. Поступово відстань між двома відсутніми проводирями і двома, що залишилися на місці, Довбешкою й Дрібноногим (яким пред’явлено звинувачення в бандитизмі й тероризмі, а залагодження вироку, згідно з яким їх за відсутністю доказів залишили на волі, зайняло п’ять років, цілих п’ять років життя під молотом правосуддя), викликало почуття неприязні. Коли ці роки проминули, «З-Компанія» залишилася «З-Компанією», особовий склад зберіг вірність керівництву, але ні для кого не було секретом виникнення «З-Фракції» — групи, яка підкорялася передовсім ліліпутові й типові з величезним розміром ноги, і хоч між цими двома й тими, що гостювали в сусідів, діяло щось на зразок перемир’я, їхня взаємна неприязнь зростала.

Нерона запросили на зустріч із Довбешкою й Дрібноногим. Відбулася вона не на розкішній яхті в порту, а в басті[48] глибоко в нетрях Дгараві, куди його відвезли чоловіки, що не промовили жодного слова й не виглядали на охочих поговорити. Усередині нетряного помешкання Довбешка кивнув йому, а Дрібноногий показав ногою на цеглину. Сідай, звелів Дрібноногий.

От що ми про тебе знаємо, сказав Довбешка.

Ти дгобі, сказав Дрібноногий.

Ти відмиваєш бруд.

І через те нам важко повірити, що ти нічого не знав. Ми нічого не знали. Це питання ми ще маємо з’ясувати з босом. Але ти? Ти нічого не знав? У це важко повірити.

Це загадка для наших дімааґ[49].

Тільки от що. Наші мізки знають наступне: (a) і (б). (А) ти не любиш політики.

І (б), ти не мішаєшся в релігію.

Така, значить, рівновага. З одного боку, з другого боку.

Тобі вирішили дати кредит довіри.

Наша позиція наступна. Операція завдала шкоди Товариству. Відтепер ми маємо намір відмовлятися від таких операцій.

Ми поставили це питання перед босом і Короткопалим.

Вони на це погодилися.

Починаємо з чистого аркуша. Повертаємося до основ. Працюємо у сфері своїх компетенцій, без відхилень.

Тільки в бізнесі Товариства є багато питань, що засновані на довірі. А наша довіра до тебе, як би це сказати.

Підірвана.

Розхитана.

Убита.

А у вірність без довіри не можна повірити.

Це недовіра.

Одначе, ми дали тобі кредит довіри.

Дивися вище.

Тому ми з тобою просто розходимося. Далі ти живеш своїм життям, а ми своїм.

Але якщо колись від тебе витече хоч крапля інформації про нас.