Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 60)
Шановний вставити прізвище працедавця. Цією заявою прагну повідомити вас, що з огляду на, і у зв’язку з тим, і оскільки, і згідно з умовами мого контракту, і в рамках виконання моїх обов’язків, і що стосується кінцевої дати, і після відрахування невикористаних днів встановленої відпустки. І усунення недоробок, і передача справ, і з вдячністю за, і на знак подяки за, і в сподіванні що, й так далі. З огляду на радикальну переоцінку й еволюцію поглядів, що призвела до несумісності мого теперішнього становища із цими цінностями. Тому моє звільнення краще послужить інтересам Музею. З повагою, кінець.
Або:
Коли я була ще дівчинкою в Міннесоті й починала задумуватися над тим, як жити моральним життям, то подумала про Індію, що займає важливе місце в моєму походженні, і запитала себе, хто в Індії найбільше страждає від несправедливості, а відповідь, до якої я прийшла, маючи вісім років, була: кози. Корови священні, а кіз убивають на м’ясо й нікому немає до цього діла. Я постановила, що все своє життя піклуватимусь і захищатиму цих нікому не любих розмеканих істот. Пізніше, коли я виросла, то, звичайно ж, передумала, але так само знаходила щось, що потребує мого завзяття, і потім до решти себе цьому присвячувала. Після кіз прийшли інші мої ранні одержимості: контроль над народжуваністю, автоімунні захворювання, розлади харчової поведінки, нестача води. Моє входження в дорослий вік збіглося з початком Епохи ідентичності, і дискусії, проблеми та інновації в цьому питанні й навколо нього переконали мене, що я знайшла своє покликання, і коли мені трапилася нагода працювати в Музеї, це було наче сповнення мрії, і так це виглядало аж до сьогодні. Зізнаюся, однак, в одній слабкості — я маю пристрасно-одержимий склад розуму. Буває так, що прокидаєшся одного ранку й розумієш, що це мені вже нецікаво. Це вже не моє. Обожнювані раніше кози, презервативи, булімія, вода — я вже вами не цікавлюся. Саме так зараз є зі мною й ідентичністю. Було, та минуло. До побачення.
Або:
Мені треба подумати, а в місті повно шуму.
Або:
Визнаю, що я є множинною сутністю. Я донька мого покійного батька-психопата. Я також тужу за померлим коханим. Як варіант, я належу до племені худих людей. До того ж, або з іншого боку, я дослідниця. Паралельно до цього я брюнетка. У мене такі, а не інші погляди. Я можу визначати себе дуже по-різному. Ось чим я точно не є: я не є чимось одним. Я вміщаю багатоманітність. Чи я суперечу сама собі? Що ж, я суперечу собі. Буття множинністю, різноманітністю — це буття окреме, багате, незвичайне й суто моє. Втискання себе у вузькі визначення — це фікція. Коли нам кажуть, що якщо ми не є кимось одним, то ми ніхто — нам кажуть неправду.
Музей ідентичності занадто втягнутий у цю брехню. Я не можу більше в ньому працювати.
Або:
Я підозрюю, що ідентичність у сучасному розумінні — національна, расова, статева, політизована, розсварена — перетворилася на серію ідеологій, і деякі з них довели Д Ґолден/а до його/її смерті. Правда в тому, що наші ідентичності неясні для нас самих, і, може, краще, хай так залишиться, нехай наше я й далі буде плутаниною й мішаниною, суперечливою й несумісною. Можливо, Д Ґолден остаточно бу[в] лише чоловіком із деякими жіночими почуттями, і [йому] треба було дати ним залишитися, а не підштовхувати до переходу, як це робили такі люди, як я. Не втискати [його] в жіночість, якої [він] не відкину[в] би цілком, але остаточно й не прийня[в] би. [Його] підштовхнули до смерті такі люди, як я, котрі дозволили новій ідеї дійсності пересилити найдавнішу з-поміж усіх ідей: наше кохання.
Д розпові[в] мені історію про гіджру в Бомбеї, що носив чоловічий одяг удома й фактично сприймався як чоловік своїми батьками, а потім, перевдягнувшись і вийшовши з дому, гіджра ставала жінкою. І це мало би бути нормально. Еластичність повинна бути чимось нормальним. Панувати має любов, а не догми ідентичності.
Я була готова бути поруч із Д на всіх етапах [його] змін і після їх проходження залишитися з [ним]. Я була [його] коханкою, коли [він] бу[в] чоловіком, і була готова залишитися її коханкою після її переходу до свого нового «я». Що це говорить про мене, про людей, про дійсність, яка виходить за рамки догми? Це говорить мені, що любов сильніша за стать, сильніша за визначення, сильніша за власне «я». Ось що я тепер знаю. Ідентичність — а конкретно теорія статевої ідентичності — завужує людство, а любов показує нам, наскільки широкими ми можемо бути. У пам’ять про моє загибле кохання я відкидаю політику ідентичності й обираю політику кохання.
Саме так відповів філософ Бертран Рассел, коли його запитали, яку пораду він хотів би залишити наступним поколінням. Він сказав: «Любов мудра». Але я розумію, що наші часи — це часи розбрату. Якщо не уникнути битви, нехай вона розпочнеться.
Дорогий Орландо,
Як я вже сказала щойно в твоєму кабінеті, я мушу звільнитися зі своєї посади. Мені важко пояснити чому, це непросте рішення, і я готова сісти з тобою й трохи детальніше це обговорити, якщо ти маєш бажання. Можливо, як ти кажеш, я так важко реагую на горе й через те в мене в голові хаос, а коли я матиму досить часу, щоб пережити жалобу й перетравити те, що сталося, то стану мислити ясніше, і з твого боку було дуже мило запропонувати психологічну допомогу й відпустку, але я думаю, що мені краще звільнитися. Дякую за все. Усього найкращого.
Рія
У її соцмережах відразу ж розігралася буря. (Хтось, настільки відсталий від свого й наступного покоління, як я, не зможе втриматися від думки: Навіщо взагалі поміщати там такі речі? Навіщо розповідати натовпу чужих людей, що ти здійснюєш болючу й глибоко особисту переоцінку свого мислення? Та я розумію, що так уже навіть питання не стоїть.) Зусібіч на неї накинулося невидиме військо електронного всесвіту. Анонімні індивіди з чистим серцем і без жодного почуття лицемірства захищали свої переконання про ідентичність, прикриваючись водночас фальшивими іменами. «То що ти тепер скажеш про білих жінок, які перевдягаються за Покахонтас на Геловін? А яка твоя думка з приводу гримування під чорношкірих? Проти них ти нічого не маєш? Ти тепер не тільки ТЕРФ, але й СВЕРФ? Може, ти взагалі вже не радикальна феміністка. Хто ти така? Чи ти взагалі хтось?» І багато лайки. І знову й знову:
По той бік Атлантики, в іншому театрі ідентичнісних воєнних дій, британська прем’єр-міністерка завужувала визначення британськості, виключаючи з нього багатоманітність, інтернаціоналізм, світ як місцерозташування єства. Лише маленька Англія могла дати визначення англійськості. У тій далекій дискусії про ідентичність нації лунали гучні голоси, що давали відсіч обмеженому рохканню голови уряду. Але тут, в Америці, єдиними словами, яких не існувало в мові статі, подумала Рія, єдиними невимовними словами були: «Я не маю певності, я вагаюся». За такі висловлювання можна було втратити трибуну.
Айві її розуміла, Айві Мануель, яка завжди опиралася навішуванню ярликів.
— Якщо до тих мудаків не доходить, пішли вони… — заявила вона. — Приїжджай до мене, виберемося на якусь пробіжку набережною, курва їхня мама, або вип’ємо й заспіваємо щось, блядь, неполіткоректне — «Мій хлопчик льодяник» або якусь іншу фігню.
Чергова зустріч із бомжем Кінскі перед тією великою сценою, до якої я доберуся в належний час, мала дати мені зрозуміти, що він щось кнує. Але таке вже наше бажання вірити у звичність звичного життя, нормальність нашої щоденності, що я цього не скумекав. Він шастав десь під «Ред фіш», музичним клубом на Блікер-стріт, де був запланований виступ одного фарерського співака, який мав виконати сюїту сповідальницьких пісень, натхненних ютубівськими відеокліпами — на щастя для публіки, англійською, а не фарерською мовою. Але яке було Кінскі діло до цього всього: Ютуб, Фарерські острови, музика? Але він тут шастав. Гей, чи хтось має зайвий квиточок, непотрібний квиточок, щоб пожертвувати на добре діло? Під добрим ділом він мав на увазі себе. Я прийшов туди, бо американський співпрацівник фарерського співака був моїм знайомим, а Кінскі, уздрівши знайоме обличчя, оживився й аж засяяв.
— Ти можеш це для мене зробити, — сказав він. — Забудь усе, що було. Це дуже важливо. Цей хлопець. «Поезія й літаки», ти це слухав? Прекрасна річ. Ти знаєш, що він записав альбом у будинку, де помер Інґмар Берґман? Ти чув його ТЕД-лекцію? Сила.
Це було найбільш членороздільне (за винятком хіба що шекспірівської цитати в домі Ґолденів) і єдине неапокаліптичне висловлювання, яке я коли-небудь чув із його уст.
— А ви це все звідки знаєте? — запитав я.
Його обличчя спохмурніло, а за компанію й лексика погрубішала.