Ахмед Рушди – Клоун Шалімар (страница 83)

Авжеж, були й такі, хто стверджував, що практика залучення терористів-смертників набирає обертів і що війну вже практично програно. Фідаїни підірвали головне поліційне управління у Срі­на­гарі — восьмеро вбитих. Федаїни атакували військову базу Вазір-­Бакх у Срінагарі — четверо загиблих. Вони ж підірвали бомбу на військовій базі в окрузі Купвара — шестеро постраждалих. Водночас тривали і постійні напади без використання смертників: атака в Мохра-Чхатру (округ Раджаурі) — п’ятнадцятеро загиблих; напад на патруль у Ґріканді в Удампурі, що забрав життя п’ятна­дця­тьох солдатів; наліт на базу в Шахлалі (Купвара) — загинуло п’ятеро осіб; напад на поліційну базу в Пунчі — іще семеро. Закладання вибухівки в армійський транспорт: Хангалпуа — восьмеро загиблих; Кхуні-Налі — п’ятеро. Генерал Качхваха з неохотою змушений був визнати, що перелік виявився достатньо великим. Але до нього слід було додати ще й нальоти на Хардвар (двічі), а також напад на паломників в Амарнатсі під час традиційного свята (п’ятеро вбитих); іще більша кількість жертв серед гінду зафіксована біля храму Рагхунатха у Джамму як результат вибухів, здійснених двома смертниками; федаїни підірвали себе на автобусній зупинці в Пунчі, де загинув заступник поліцейського комісара; три самопідриви на військовій базі Бангті в Акхнурі (Джамму), внаслідок чого загинуло восьмеро осіб, включно з бригадним генералом і чотирьох генералів поранено.

Водночас варто зазначити й успіхи індійських військових. Знище­но відомого терориста Бебі Че (справжнє ім’я — Аніс ­Номан), зірвано атаку терористів-смертників на базу військ внутрішньої безпеки у Пунчі (вбито двох найманців), вдалося запобігти нападу на резиденцію міністра штату Маулана Азад-Роуда у Срінагарі (вбито двох терористів). Вищому політичному керівництву треба знати, що зовсім скоро відбудеться крутий поворот на краще. Ситуація і зараз стабілізується. Щодня вдається знищити до сотні бунтівників та їхніх пособників. Найголовніше — воля до перемоги. Якщо заради цього доведеться розстріляти п’ятдесят тисяч, він, генерал Качхваха, піде й на це. Доки живе воля до перемоги і він, Хаммірдев Качхваха як її уособлення, супротивникові нема на що розраховувати. Отже, це ще не поразка, і перемога як ніколи близько.

Звістка про винищення Пачхігама миттєво облетіла навколишні села. Молот Кашміру, генерал Качхваха, на прикладі цього селища продемонстрував свої наміри всім, і його тактика залізного кулака спрацювала: люди ще більше, ніж досі, почали боятися бодай чимось допомагати бойовикам. Ті, хто вцілів після пачхігамської розправи — кілька старих і дітлахів, найбідніших пастухів і наймитів, яким удалося сховатися в гірському лісі за селом, прийшли до своїх сусідів-ширмальців. Ті зустріли їх з усією щирістю та гостинністю, котру могли дозволити собі люди у важкий час порожніх гаманців і голодних ротів. Про минулі суперечки між двома селищами було забуто раз і назавжди. Бомбур Ямбарзал і його дружина Хасіна на прізвисько Харуд особисто потурбувалися, щоби всіх утікачів нагодували і забезпечили тимчасовим дахом над головою. Руїни Пачхігама ще курилися.

— Зачекаємо, поки все заспокоїться, а потім почнемо думати, як відбудувати ваші оселі,— сказала Харуд зневіреним пачхігамцям, яких досі трусило від страху. Вона намагалася вкласти у ці слова всю впевненість, на яку була здатна за обставин загальної зневіри.

За зачиненими дверима свого будинку вона надавала ляпасів обом синам і попередила: якщо ті негайно не розірвуть усі зв’язки з бойовиками, то вона власноруч повідрізає їм носи, поки вони спатимуть.

— Ви погано знаєте свою матір, коли думаєте, що я допущу, щоби Ширмал спіткала доля Пачхігама! — прошипіла вона.— Я намагалася виховати вас розумними і практичними людьми. А прямо зараз настав той час, коли ви мусите віддячити мені абсолютним послухом, як мусять чемні діти, які шанують власну матір.

Харуд і досі залишалася жінкою могутньої статури, і юнаки не наважилися випробовувати долю. Пробурмотівши, що цілком із нею згодні, вони швидко вислизнули на вулицю крізь задні двері — покурити та трохи притлумити дзвін у вухах від материних ляпасів.

На той час у кашмірських селищах залишалося зовсім мало молодих чоловіків, та й ті переважно ховалися в Срінагарі, де було відносно спокійно. Дехто пішов у підпілля разом із кашмірськими бійцями, інші перетнули «лінію контролю», а то і просто вирішили перечекати небезпеку у схожих на домовини підземних схронах. Хасіна ж бажала мати своїх синів там, де завжди могла переконатися, що вони живі.

На сьому ніч після зачистки Пачхігама, на величезний жах Хасіни, до Ширмалу на чолі колони із трьох джипів в’їхав сам «сталевий мулла» Бюльбюль Факх у супроводі клоуна Шалімара. Із ними було ще близько двадцяти бойовиків із загону «Незламних командос». Будинок Ямбарзала відразу ж оточили озброєні люди. «Сталевий мулла» у супроводі кількох охоронців, серед яких був і єдиний не вбитий син пачхігамського сарпанча, увійшов до оселі. Навіть Бомбур Ямбарзал, якого надмірна зосередженість на власній персоні зробила поганим спостерігачем, помітив разючу зміну в клоуні Шалімарі. Саме про це він і сказав пізньої ночі, лежачи поряд зі своєю коханою дружиною:

— Від того, що трапилося з його родиною, бідолаха геть втратив глузд,— тихо вимовив ширмальський ваза.— Не дивно, що в нього такий погляд, ніби він готовий відсікти голову будь-кому, хто бодай схрестить пальці не тоді, коли він забажає.

Хасіна із сумнівом похитала головою.

— Авжеж, стосовно того, що сталося з його родиною, ти абсолютно правий, це свіжа рана,— так само тихо, аби випадково не почув хтось зі сторонніх, відповіла Хасіна.— Я також помітила біль у його очах, але мушу тобі сказати: схоже, що той погляд убивці в нього вже давно. Це очі людини, яка не так страждає сама, як звикла мучити інших. Це очі професійного вбивці. Тільки Алла­хові відомо, де він був і що робив усі ці роки, і чому в нього зараз таке обличчя.

Щойно увійшовши в дім ширмальського вази, «сталевий мулла» без жодних передмов оголосив:

— Нашому осиротілому братові потрібно відвідати місце поховання його батьків. Тож сьогодні ввечері я вимагаю забезпечити нам усім місце для ночівлі, а також харчі для коней і людей.

Бомбур Ямбарзал тремтів, як осиковий листок: він боявся, що мулла пригадає, як ширмальський ваза осоромив його багато років тому. Через те замість нього відповіла Хасіна:

— Ми зробимо все, що можемо, хоча це буде нелегко, адже ми опікуємося своїми сусідами, які залишилися без даху над головою в Пачхігамі і потребують житла та їжі.

Вона запропонувала відчинити порожній будинок братів Ґеґру й розмістити там на ночівлю бойовиків, і «сталевий мулла» пристав на цю пропозицію. Він виставив охорону з половини своїх бійців і розташувався у старому запилюженому приміщенні, а Бом­бур Ямбарзал особисто відніс туди скромне частування: овочі, сочевицю і хліб. Охорона розосередилася навколо зануреного в пітьму бу­динку.

Клоун Шалімар узяв чийогось поні і поїхав сам-один у бік Пач­хігама.

— Бідолаха,— сказав Бомбур Ямбарзал, дивлячись йому вслід, але його ніхто не підтримав.

Хасіна Ямбарзал, котра миттєво помітила, що її синів ніде не видно, зробила висновок, що її настанови, надані хлопцям у той момент, коли «сталевий мулла» тільки з’явився на в’їзді до селища, вже виконуються. Тепер вона мала переконати односельців тихо сидіти вдома.

— Піди ляж,— звеліла вона Бомбурові, і той без заперечень підкорився, бо із власного досвіду знав: коли дружина говорить таким тоном, із нею краще не сперечатися.

У глуху передсвітанкову годину військові, за наказом генерала Хаммірдева Качхвахи, якого посланці Хасіни Ямбарзал — її сини Хашим і Хакім — поінформували про ситуацію (на знак подяки вони отримали почесні посади в добровільній міліцейській дружині борців із бунтівниками), розпочали наступ на Ширмал.

«Спочатку “Хізб-ул-Муджі” зрадила “Фронт визволення Кашміру”, а тепер люди почали зраджувати і “Хізб”,— розмірковував генерал Качхваха.— Ситуація розвивається у сприятливому напрямку». Ширмал взяли у кільце так тихо і швидко, що жоден з «Незламних командос» не вирвався з оточення. Солдати поступово стискали кільце, поки нарешті не зійшлися довкола будинку братів Ґеґру. Вулицями Ширмала загуркотіли танки, але тут, порівняно з Пачхігамом, військові поводилися на диво пристойно. Сприяння владі мусило бути враховане, до того ж, завдяки далекоглядності Хасіни Ямбарзал, щури на той час були вже замкнені в пастці. Після короткого, хоча й потужного, як шквал, обстрілу, кількох гранат і гарматних залпів будинок братів Ґеґру перетворився на купу цегли. Живим не залишився жоден із бойовиків. Убитих повитягали на вулицю. Під одягом мулли Бюльбюля Факха тіла не виявили, натомість була знайдена велика кількість понівечених частин якихось машин, розплавлених до такої міри, що розпізнати їх ніхто не спромігся.

Дуже задоволений собою, генерал Хаммірдев Сур’яванс Качхваха ліг у ліжко у своїй завжди затемненій кімнаті і міцно заснув. Розбудив його телефонний дзвінок. Надійшла доповідь про успішне завершення операції, під час якої знищено не менше двадцяти бойовиків, а також їхній лідер — відомий джихадистський фанатик мулли Бюльбюль Факх. Генерал Качхваха поклав слухавку, щасливо зітхнув і заплющив очі. До нього з простягненими в нетерплячому очікуванні руками зусібіч почали сходитися красуні Джодхпура. Тепер уже дуже скоро він повернеться до рідного краю, де кольори яскраві, а жінки гарячі, та у свої шістдесят поряд із прекрасною жінкою поверне собі юнацьку потенцію. Він на це заслуговує. Він так довго чекав… А ось і вона,— кличе, вабить, притягує до себе; її гнучка, наче змія, рука торкається його плеча, її тонкі, мов змії, ноги обвиваються довкруж його ніг… Третя, четверта змієподібна рука… Численні руки охоплюють його цілком, роздвоєний язик пестить його вухо… У неї багато роздвоєних язиків — і вони відчуваються скрізь: на руках, ногах… Так, вона має багато рук, ця богиня, перед якою неможливо встояти, вона обвила все його тіло, напружилася, як вміє лише вона,— і вп’ялася.