Ахмед Рушди – Клоун Шалімар (страница 80)

У такій схемі дій Хаммірдев Качхваха вбачав особливу красу, навіть елегантність. Так, це було красиво й елегантно. Раптом йому на думку спало ще дещо: може, варто випробувати цю схему з бойовиками-ренегатами в ролі убивць на інших небажаних елементах, наприклад, на журналістах або на борцях за права людини? Відсутність досвіду таких операцій мала свої плюси. Це треба обміркувати окремо та, можливо, спробувати.

Зі слабаками з «Об’єднаного національного фронту визволення Кашміру» скоро буде назавжди покінчено. Генерал Качхваха зневажав будь-яких фундаменталістів — хоч хізбів, хоч муджів, але найбільшу відразу він мав до націоналістів. Теж мені, знайшли собі божество — націоналізм! Люди скоро опам’ятаються, хто має бажання помирати невідомо за що? Зачистки та інші репресивні заходи вже дали позитивний ефект, і незабаром дві найчисленніші фракції «Фронту визволення» погодяться на замирення. Ясін Малік та Аманулла Хан обидва зламаються, запросять неофіційні канали комунікації, і згода буде досягнута, хай не сьогодні-завтра, так через місяць, не у цьому році, так у наступному. Генерал Качхваха може дозволити собі розкіш не поспішати. Він ухопить їх за яйця і змусить благати про милосердя. З-за снігових вершин до нього долетіла звістка, що Служба внутрішньої безпеки Пакистану по­діляє його думку стосовно діячів «Фронту». Їм уже скоротили дотації, і гроші тепер потрапляють до рук хізбівців. Тих зробилось багато — близько десяти тисяч, вони перетворилися на серйозну силу, а Хаммірдев Качхваха силу поважав. Він умів і зневажати, і поважати водночас — із цим у нього проблем ніколи не виникало.

Міжусобне суперництво у ворожому таборі було йому тільки на руку. Генерал знав про випадок, коли один із командирів «Фронту визволення» був убитий бойовиком-хізбівцем. Він був переконаний: щойно із цим «Фронтом визволення» буде покінчено, решта муджів почне люто гризтися між собою, адже він особисто про це потурбується. «Харкати», «Лашкари» — він до них до всіх добереться, у тому числі й до грізного «сталевого мулли» Бюльбюля Факха. Невдовзі всі вони опиняться у нього на мушці.

Після того як невидимий командир Дар пішов за гори, керівництво його групою бойовиків «Фронту визволення» перебрав Аніс Номан. Кумирами Аніса були кубинець Че Ґевара й нікарагуанська група FSLN. Він навіть одягався під латиноамериканця: на бойові операції ходив у береті, польовій формі латинос і високих чорних чоботях і вимагав, аби його називали як відомого сандініста — Команданте Зеро. Однак підлеглі ставилися до Аніса з меншим пієтетом, аніж йому хотілося, і називали Бебі Че. Безпосередньо після початку повстання в Кашмірі його майстерність у виготовленні мін дозволила Анісові домогтися помітних успіхів у підриві військових конвоїв, і загін Бебі Че зробився широко відомим. Чутка про нього сягнула вух генерала Качхвахи, і хоча абсолютної впевненості в тому, хто такий Бебі Че, у військових не було, певні підозри щодо цього вони все ж таки мали. Але неодноразові пропозиції генерала влаштувати в Пачхігамі облаву з метою виявлення підозрілих елементів раз за разом відхилялись адміністрацією регіону: наліт на село народних співаків і акторів, на центр кулінарної майстерності Кашміру з великою ймовірністю міг потрапити на перші сторінки центральних газет і спричинити небажаний резонанс. Навіть перебуваючи у відставці Сардар Харбан Сінґх залишався достатньо впливовим, аби оберігати свого давнього друга, пачхігамського сарпанча, тож Абдулла, попри похилий вік і скрючені руки, продовжував, як і раніше, слугувати захистом для односельців.

От тільки мешканці седища не мали роботи. Не мали вони, відповідно, і грошей. Знаменитий номанівський мед і чудові персики роздали безкоштовно, поділивши порівну між усіма родинами. Пачхігам із його родючими землями та численною худобою був у кращому становищі, ніж довколишні села, та всі розуміли, що наближаються важкі часи. Якщо криза триватиме й далі, почнеться справжній голод.

— Не варто перейматися раніше, ніж біда постукає у наші двері,— сказала Фірдаус Номан.— Мені до того вже набридли той мед і ті персики, що я б із радістю трохи попостувала.

Її старші сини Хамід і Махмуд були цілком згодні з нею.

— Іще невідомо,— життєрадісно вигукнув Хамід,— чи доживемо ми до того моменту, коли настане голод.

— Так,— погодився з ним брат.— Нам іще дуже поталанило, бо ми маємо досить широкий вибір, від чого померти.

А якось уночі Фірдаус Номан несподівано прокинулася в темряві. Поряд із нею хропів чоловік, а її рот прикривала чиясь чужа рука. Коли у чоловікові в обдертому одязі та з беретом на голові вона впізнала свого сина, якого не бачила багато років, Фірдаус дозволила собі заплакати, тоді притиснула до губ його руку, що її Аніс уже збирався прибрати, і вкрила її поцілунками.

— Не буди його прямо зараз,— прошепотіла вона, показуючи очима на Абдуллу.— Дай матері на тебе надивитися… Хай-ре, що за гриву ти собі відростив? Перш, аніж постанеш перед батьковими очима, треба привести тебе до ладу, щоби ти знову був схожим на його сина, а не на лісового дикуна.

Фірдаус повела його до кухні, посадовила на табурет і почала стригти. Аніс не пручався, не казав, що йому небезпечно залишатися вдома надто довго, не квапив матір і не просив розбудити батька і братів. Сидячи на табуреті, він заплющив очі та притулився до теплого материнського тіла, спиною відчуваючи його рухи, а пружні кучері його чорнявого волосся падали на підлогу.

— А пам’ятаєш, маедж, той час, коли я був найсумнішим клоуном у Пачхігамі, і всі раділи, коли я ішов зі сцени? — запитав він.

Фірдаус обурено форкнула.

— Ти найрозумніший із моїх дітей,— із гордістю в голосі тихо сказала вона.— Часом я навіть побоювалася, що ти так глибоко пірнеш у себе, що просто зникнеш. Але ось він ти, слава Аллаху!

Коли чоловіки попрокидались, родина зібралася за кухонним столом на військову раду.

— Перед тим як померти,— похмурим, як завжди, тоном розпочав Аніс,— Великий Місрі зробив нам послугу й позбавив нас від негідників — братів Ґеґру, і через це ЛЕПівці розлютилися на пач­хігамців навіть більше, ніж на ширмальців. Це недобре.— У його голосі вчувалося справжнє занепокоєння.— Навіть без поганців Ґеґру в околиці перебуває близько п’ятдесяти бійців із ЛЕП, і вони, схоже, готуються атакувати Пачхігам.

Фірдаус Номан ошелешено похитала головою.

— Яким чином жіноче обличчя може образити релігійні почуття мусульманина? — запитала вона зі щирим нерозумінням.

— У цих ідіотів усе завжди крутиться, вибач, маедж, навколо сексу. Вони вважають науково доведеним фактом те, що волосся жінки випромінює силу, яка провокує чоловіків на насильство; вони думають, що від тертя жіночих ніг одна об одну, навіть коли вони до самих п’ят прикриті одягом, виникає особливий сексуальний жар, що через погляд жінки передається чоловікові і пробуджує в ньому тваринні інстинкти.

Фірдаус бридливо сплеснула руками.

— Ну звісно! Чоловіки — ниці тварюки, але за їхню ницість чомусь мусимо завжди розплачуватися ми, жінки! — обурено вигукнула вона.— Стара історія. Я думала, вони вигадають що-небудь краще.

— Тому-то я тут,— сказав Аніс без тіні усмішки.— Мій загін ухвалив рішення захистити і вас, і ширмальців, якщо виникне потреба. Нічого не бійтеся: в мене сотня дужих хлопців, та й у Пачхігамі теж помічники знайдуться. А ви будьте напоготові. Сховайте зброю в кожному будинку, але не беріться за неї відразу. Потурайте їм у їхніх вимогах спочатку, і тільки коли ми почнемо бій — лише тоді, але не раніше,— можете приєднатися і допомогти нам втопити це падло в його власному блювотинні. Вибач, маедж, за брутальні слова. Я висловлююсь як солдат.

Фірдаус ляснула долонею по стільниці й удавано грізно вигукнула:

— Ти ще шмаркач і не знаєш, що буде з тим падлом, коли до діла візьмуся я!

Кінний загін ЛЕПівців увійшов до Пачхігама через три тижні просто серед білого дня. Загоном командував скажений п’ятна­дцятирічний афганець, переконаний у своїй правоті та відсутності спротиву серед місцевого населення. Селян примусили вийти з будинків, і ватажок наказав жінкам роздягнутися догола, оскільки пачхігамки, зневажаючи закони ісламу, безсоромно ходять із відкритими обличчями, і хай весь світ побачить, які вони ­мерзенні хвойди. Шепіт обурення прокотився натовпом, і тоді вперед ви­йшла Фірдаус Номан. Вона зняла пхіран і почала скидати із себе одяг. Слідом за нею й інші жінки та дівчата, навіть іще зовсім діти, почали роздягатися. Запала тиша. Бойовики, ніби зачаровані, не могли відвести поглядів від жінок, а ті з опущеними очима продовжували повільними рухами знімати одну одежину за іншою, супроводжуючи роздягання ритмічними і чуттєвими рухами стегон, рук і всього тіла.

— Допоможи мені, боже! — зі стогоном вигукнув арабською один із чужоземців-ЛЕПівців.— Ці синьоокі чортиці зараз душу з мене виймуть.

П’ятнадцятилітній маніяк-убивця скерував ствол свого «Калашнікова» на Фірдаус і, масно щирячись, проголосив:

— Якщо я тебе зараз пристрелю, жоден мусульманин у цілому світі не наважиться сказати, що я вчинив несправедливо.

Та саме в ту мить якраз посеред його лоба з’явилася невеличка червона дірочка — і хлопцеві знесло потилицю. Група Бебі Че славилась не тільки своєю майстерністю мінування, але й снайперським мистецтвом, і того дня загін підтвердив свою репутацію.