Ахмед Рушди – Клоун Шалімар (страница 78)

У темряві своєї кімнати генерал Качхваха, ніби некруто звареним яйцем, насичувався почуттями задоволення і власної безгрішності, що огортали його невидимим серпанком радості. Нарешті отримало підтвердження його давнє переконання щодо виняткової підступності і невиправно бунтарського характеру кашмірців. Довгі роки йому не вдавалося переконати керівництво в необхідності жорстких заходів, і ось нарешті його час настав. Вище політичне керівництво сказало своє слово, і це розв’язало йому руки. Генералові натякнули, що кожного кашмірця-мусульманина потрібно вважати воєнним злочинцем і розстрілювати на місці, адже без фізичного знищення людей нормалізувати ситуацію в Кашмірі не вдасться. Качхваха задоволено посміхнувся: він був готовий неухильно дотримуватися подібних інструкцій.

Він переїхав з Еластик-нагара до Срінагара й оселився на головній базі індійських військ, розташованій у Бадамі-Багху[59]. На­зва не відповідала призначенню цього місця: тут не було запаху квітучих мигдалевих дерев, натомість воно давно вже зробилося символом неприховано грубої сили. Після прибуття до цього величезного за розмірами військового осередку генерал негайно віддав наказ про облаштування для нього таких самих апартаментів, як і в Еластик-нагарі. Минуло зовсім небагато часу — і ось він знову отримав можливість сидіти в мороці, наче павук посеред павутини. Він давно вже не мав необхідності кудись їздити та де-небудь бути присутнім особисто. Він знав усе, і про все пам’ятав. Генерал Качхваха був скрізь — і ніде. Сидячи в темряві своєї кімнати, він подумки бачив усю долину: кожен її куточок, кожен горбочок були підсвічені нещадним світлом його всеосяжної пам’яті. Пам’ять буквально переповнювала його, гомін і гудіння незабутого зробилися оглушливими, і плутанина в сигналах органів відчуттів сягнула апогею. Теперішнє і майбутнє насильство пестило його шкіру, мов оксамитова рукавичка: коли знімаєш її, то відчуваєш солодкавий аромат виконаного обов’язку; куля, що входить у людську плоть, звучить, наче музика; удари кийків по кістках відміряють життєвий ритм. У всьому цьому знайшлося місце й певному сексуальному аспекту: деморалізація населення через ґвалтування жінок. Тут уже всі кольори були яскравими та смачними. Генерал замружився і кивнув: «Отже, хай так і буде. Хай так і буде!»

На його думку, ці бунтарі виглядали жалюгідно. Повстанці гризлися між собою. Одна частина їх билася за стару казочку «Кашмір для кашмірців», тоді як інша прагнула приєднатися до Пакистану і зробитися частиною угруповань ісламських терористів, які лякали весь світ. Поки він за всім цим спостерігає, вони самі переб’ють одне одного. Але, щоби прискорити цей процес, він, генерал Хаммірдев Качхваха, також візьме участь у їхньому знищенні. Йому байдуже, чого там вони самі для себе хочуть, головне, що він має намір винищити їх до ноги. Сидячи в темряві та чекаючи свого часу, генерал Качхваха відточував філософію і методологію розгрому бунтівників. Філософія підсумовувалася однією простою фразою: «Бий у кістку». Методологія ж могла бути висловленою так само коротко: «Оточуй і хапай». Буде введена комендантська година, і його солдати поступово зачистять місто за містом, селище за селищем. Вони обшукають кожен будинок, кожнісіньку халупу в долині. А далі, знову-таки, по-простому: «Скидай рукавички і бий у кістку, доки не трісне». Через солдатів — цих вірних воїнів, цих караючих кулаків — його справедливий гнів сягне до кожного селища, кожної хижки. От тоді й подивимося і побачимо, чи і далі ці невігласи хотітимуть бунтувати.

Він усе знав і нічого не забував. Він читав рапорти, викликав із пам’яті кожну картинку, замружувався і смакував деталі. Наліт на село Z: затримано чоловіка на прізвище А., який назвався директором школи. Звинувачений в тому, що був учасником опору. Він мав нахабство це заперечувати і чинив опір, продовжуючи стверджувати, ніби просто навчає дітей. На запитання: «Хто з його вихованців є озброєним злочинцем», цей так званий учитель насмілився заявити, що таких немає не тільки серед його учнів, але і взагалі у всьому селі. Однак, оскільки, як було сказано вищим політичним керівництвом, кожен кашмірець є бунтівником за своєю природою, і чоловік цей явно брехав, йому допомогли зізнатися. Тобто побили, підпалили бороду, струмом попрацювали над його очима, язиком і геніталіями. Після цього він заявив, що осліп на одне око. Звичайно, це було нахабною брехнею, спробою перекласти на індійських солдатів провину за те, що сталося з ним невідь коли. Чоловік втратив будь-яку гордість, почав благати не мордувати його, але вперто продовжував твердити, що він просто шкільний учитель. Це обурило солдатів, і вони відволокли його до струмка із брудною водою і битим склом. Вони кинули злочинця до того струмка і тримали впродовж п’яти годин. Потім солдати пройшлися по ньому чобітьми так, що він головою бився об гостре каміння та бите скло, після чого, щоб уникнути відповідей на запитання, він знепритомнів, а коли повернувся до тями, допит було продовжено. Зрештою його вирішили відпустити, однак попередили, що коли попадеться ще раз, то його розстріляють. Він тікав і все одно божився і кричав, що не бунтівник, а звичайний шкільний учитель. Цих людей неможливо врятувати. Вони безнадійні.

Містечко Y. Проведена зачистка. Був затриманий чоловік на прізвище Б. разом із його шістнадцятирічним сином В. Двері до їхнього будинку, що був, без сумніву, лігвом терористів, довелося вибити і, щоби підкреслити серйозність звинувачення, а також той факт, що з мусульманами ніхто панькатися більше не буде, солдати взяли Коран і потопталися по ньому брудними черевиками. Дочку чоловіка Б. замкнули до часу у задній кімнаті. Вона вилізла через вікно і втекла, що підтвердило підозру про належність родини до бун­тівників-терористів. Синові — юнакові на ім’я В.— було висунуто офіційне звинувачення, але він мав нахабство заявити, що ні в чому не винуватий, бо просто студент. Він повторив цю брехню тричі. Обурені його затятістю, солдати вивели неповнолітнього В. із будинку і пройшлися по його тілу прикладами гвинтівок. Батько звинуваченого спробував утрутитись, і до нього також довелося застосувати дієві засоби фізичного впливу. Юний терорист знепритомнів, і тоді, з метою надання медичної допомоги, його поклали до кузова вантажівки і поїхали геть. Пізніше чоловік середніх років на прізвище Б.— батько юного терориста В.— заявив, що знайшов свого сина у придорожній канаві з кулею у спині. Само собою, військові не мали до цього ані найменшого стосунку. Напевно, молодика В. вбили члени іншого бандитського угрупування, коли він після виписки з лікарні повертався додому.

У селі X., розташованому на межі вічних снігів, біля самої «лінії контролю», було проведено зачистку через те, що поблизу нього часто переходили кордон бойовики, і його мешканці, без сумніву, надавали їм місце для ночівлі і харчі для відновлення сил. Наді­йшли повідомлення, що в тій місцевості був помічений так ­званий «сталевий мулла», якого генерал Качхваха помилково пожалів у давні дні слабкодухої толерантності. Та дні всепрощення залишилися в минулому, і в цьому тепер належало переконатися не тільки самому муллі, але і його підручним, таким, наприклад, як молодий інсургент на прізвище Г. (із ним уже розібралися) та його сподвиж­ники — чоловік Ґ. та жінка Д., чий будинок був спалений на знак попередження для всіх інших,— а також особи жіночої статі Е. та Є., що на собі відчули всю силу праведного гніву доблесних воїнів індійської армії. Те, що вагітній проштрикнули живіт багнетом, ясна річ, абсолютна нісенітниця і вигадка чистої води, адже всім добре відомо, що під час подібних спецоперацій солдати не мають при собі багнетів: вони були озброєні виключно автоматами, гранатами і ножами. Відомо, що ворог не гребує будь-­якими засобами, щоби зганьбити індійських солдатів, але це ніяк не відбивається на виконанні вояками їхніх безпосередніх обов’язків. Демонстрація солдатами-захисниками чоловічої потенції є одним із найважливіших засобів психологічного впливу. Це сприяє утриманню кашмірських чоловіків від бунтівних дій, до яких усі вони є від природи схильними, і тим самим, підвищує безпеку військового континген­ту. Подібні дії індійських солдатів належать до сфери тактики і стратегії і не можуть оцінюватися на емоційному рівні.

І це був тільки початок. Відтепер справа рухатиметься значно швидше, думав генерал Хаммірдев Качхваха. Тепер він уже не Черепаха, а справжній Молот Кашміру.

Того чорного літа яблука в садах П’ярелала Каула вродили гіркими і майже непридатними в їжу, натомість персики у Фірдаус Номан були, як завжди, соковитими і солодкими. У пандита шафран виріс блідим і дрібненьким, зате мед у вуликах Абдулли вдався навіть смачнішим, ніж зазвичай. Це явище не піддавалося логічному поясненню, та коли П’ярелал почув по радіо, що Тікалала ­Таплу — найшанованішого пандита Кашміру — застрелено, сенс цих пророчих подій відразу став зрозумілим. «У часи нечестивця Сікандара Бат-Шикана,— сказав він дочці, яка й далі жила в лісовій хижці провісниці-гуджарки,— утиски, що їх чинили мусульмани стосовно кашмірських гінду, порівнювали з нальотом хмар сарани на беззахисні лани. Боюся, що в порівнянні з тим, що на всіх нас чекає зараз, події минулого видадуться дитячою забавкою. Тепер, коли знищено все, що було для мене любим, я готовий спокійно вмерти, але все одно намагатимуся ще пожити заради того, щоб захистити тебе від божевілля твого чоловіка, хоча, правду кажучи, нам із тобою життя вже нічого доброго не принесе». Радикали з партії «Джамаат-і-ісламі» вигадали для кашмірських пандитів нові прізвиська: тепер їх називали виключно мукхбірами, тобто шпигунами, або кафірами, тобто нечестивцями. «Нас оголосили п’ятою колоною — із гіркотою зауважив П’ярелал Каул,— і тепер уже недовго залишилося до фізичної розправи».