Ахмед Рушди – Клоун Шалімар (страница 71)

— Від свого чоловіка. Він зараз по той бік гір і зустрівся там зі «сталевим муллою». А той каже, що трактування основ релігії визначається ситуацією у світі. Мулла також каже, що коли на землі запановує хаос, Аллах не посилає людям заповітів любові. У такий час він наказує його іменем нищити невірних. Першою заповіддю такої віри, каже мулла, є прагнення вбивати невірних. І це мусить зробитися для всіх головним. Час любові настане пізніше, коли всіх невірних винищать до ноги, хоча сам мулла вважає, що любов — річ необов’язкова. Він каже, що істинна віра вимагає абсолютного самозречення і чистоти помислів, вона заперечує насолоди і радощі кохання — тому, що це розслаблює. Необхідно любити бога, але любов’ю мужньою, дієвою, а не так, як любить слабка жінка. М’яка, жіночна любов — як сороміцька хвороба. «Сталевий мулла» проповідує це тисячам чоловіків, які зійшлися з усіх кінців світу. Вони готуються до війни.

— Як твій чоловік усе це тобі розповідає? — поцікавився П’ярелал.

— Так само, як і ти зараз зі мною говориш. Він дихає вогнем і смертю. Коли вас із сарпанчем не стане, він прийде сюди і поверне собі честь.

— Отже, це лише частина того, про що він із тобою говорить? — допитувався П’ярелал.

— Це причина, із якої ми можемо одне одного чути. На цьому тримається зв’язок між нами, що його неможливо порушити,— відповіла донька, повалилася на бік і знепритомніла.

П’ярелал обережно поклав її нерухоме тіло біля вогню.

— Тоді я ніколи не помру,— прошепотів він.— Я житиму вічно й не дозволю йому звільнитися від обітниці.

Усе складалося зовсім не так, як у старовинних легендах. У тій давній оповіді Сіта залишилася чистою, а Рама розпочав війну, щоби її повернути. У її ж випадку все виявилося догори дригом і задом наперед. Сучасна Сіта — тобто, Буньї,— із власної волі втек­ла до свого Равани-американця, зробилась його коханкою і народила йому дитину. І її Рама — мусульманин, клоун Шалімар,— також відхилився від сюжету легенди і не пішов її відвойовувати. У «Рамаяні» Равана віддав перевагу смерті, щоби тільки не повертати Сіту законному чоловікові. Але в сучасному, викривленому варіанті історії американець відвернувся від Сіти, дозволив своїй королеві вкрасти її новонароджену дитину, а коханку з ганьбою відіслав додому. Згідно з легендою, коли Сіта, яка в полоні зберегла вірність чоловікові, нарешті повернулася до свого королівства, до Айодх’ї, бог Рама був змушений відіслати її в лісове вигнання, оскільки тривале перебування Сіти у чужого чоловіка викликало у простолюду сумніви щодо її подружньої вірності. Буньї також відіслали у лісове вигнання, але саме прості люди, її подруга Зун, тато П’ярелал і навіть її свекор підтримали її і врятували їй життя: вони спромоглися відвести від неї мстиве лезо кинджалу клоуна Шалімара і зв’язали йому руки обітницею. Після цього її чоловік, ні сіло, ні впало, вирушив воювати, але Буньї розуміла, що війна для нього є лише способом вичікування: він убиватиме інших ворогів, рубатиме голови своїм супротивникам доти, доки не звільниться від обітниці. Тоді він повернеться і забере її зганьблене життя.

Але в одержимості чоловіка вона бачила щось більше: для нього то був спосіб постійно перебувати поряд із нею. Там, на чужині, його думки незмінно поверталися до неї, і вони могли спілкуватись одне з одним, як і раніше. І хоча всі його думки крутилися довкола вбивства, це постійне спілкування було дуже схожим — принаймні для неї — на кохання. Тепер їх пов’язувала лише смерть, але, по суті, смерть — це лише протилежний бік життя. Можливо, їх пов’язувала тільки ненависть, але Буньї здавалося, що той невідступний потяг подумки говорити з нею про свою ненависть, є одним із численних облич кохання — хай і найпотворнішим. Вона почала втішати себе сподіванням на пробачення, на те, що знову завоює серце свого чоловіка. Адже Сіта з легенди звернулася по захист до неба, і воно допомогло їй довести свою невинність: вона зійшла на вогнище і вийшла з полум’я неушкодженою. Вона попросила підземні сили, щоби розверзлася земля, і вона змогла би піти зі світу, де не вірили в її чистоту, і ворота до потойбіччя відчинилися для неї, і вона сховалась у пітьмі. Але якщо вона, Буньї, підпалить себе, жоден бог не прийде і не порятує її. Вона згорить, а разом з нею згорить і ліс. Тому вона себе не спалила. Якось, охоп­лена відчаєм, вона почала просити, щоби ворота пекла відчинилися і земля прийняла її. Однак земля не розверзлася біля її ніг. Бо Буньї і так уже була в пеклі.

«Сталевий мулла» Бюльбюль Факх став їхнім безпосереднім осільником. Дихання його залишалося таким самим смердючим, через що йому колись і дали це прізвисько — Факх, і говорив він таким самим, як колись, деренчливим голосом, начебто людська мова давалася йому насилу. Разом із тим клоунові Шалімару здалося, що мулла зробився значно вищим — тепер він мав не менше шести футів зросту і здавався мало не велетнем,— і відчутно поставнішав. Навіть обличчя в нього змінилося — стало набагато вродливішим, ніж раніше, коли він жив у Ширмалі. «Чи може бути таке, щоби вік зробив його привабливішим?» — запитував сам у себе клоун Шалімар. Що ж до чуток, що поширювалися ще тоді, у Ширмалі, нібито він геть увесь із металу, то тепер у цьому вже ніхто не сумнівався. Від суворого й сповненого аскези життя шкіра на його стегнах і плечах деінде витерлась, і крізь неї тьмяно поблискував міцний металевий каркас. Завдяки цьому неспростовному доказові його надприродного походження, у Бюльбюля Факха у військових тренувальних таборах був величезний авторитет. Він скрізь носив при собі великий шматок кам’яної солі.

— Ця сіль із пакистанських копалень,— сказав він ватажкові Шалімарової групи та його людям.— Ми принесемо її до Кашміру, коли його звільнимо.— Бюльбюль загорнув шматок солі у зелену хустинку, поклав до торбини і додав: — Зелений колір — символ нашої віри, для якої немає нічого неможливого. Хай буде на те воля Аллаха!

— І хай буде з нами прихильність його! — дружно відгукнулися новоприбулі борці за свободу.

«Сталевий мулла» провів їх до прифронтового табору, що мав кодову назву ПТ-22. Ця прикордонна перевалочна база для підготовки бойовиків ісламського джихаду була частиною військово-­тренувального центру під назвою Марказ-Давал і підпорядковувалась Управлінню внутрішньої безпеки Пакистану. На ранньому етапі свого існування база ПТ-22 являла собою брудну смердючу територію з кількома мурованими будівлями. Люди спали у старих залатаних наметах без обігріву. Харчових припасів систематично бракувало, натомість зброя надходила в неймовірних кількостях, та й інструкторів було багато, включно з висококласними снайперами. У ПТ-22 були стрільбища з рухомими мішенями, оснащені за найсучаснішими принципами. Під час навчань інструктори навмисне штовхали новобранців у спину чи під лікоть, аби навчити їх вражати цілі у будь-яких непередбачуваних ситуаціях. А ще були щотижневі семінари і навчання у бойовій обстановці, що складалися з вилазок за «лінію контролю», під час яких новачків навчали швидко знаходити і вражати ціль і так само швидко відходити у безпечну зону. У ПТ-22 була своя майстерня з виготовлення бомб, читалися лекції з техніки введення до ворожих формувань агентів-­інформаторів, але переважну частину часу займали молитви.

П’ять щоденних загальних молитовних зібрань на табірному майдані повинні були відвідувати всі без винятку, і єдиною книжкою, дозволеною для читання на базі, крім навчальної літератури, був Коран. У таборі також постійно проводилися релігійні диспути для іноземців, але їх мови Шалімар не розумів, розрізняючи тільки одне слово — «Аллах». Бюльбюль Факх був призначений куратором клоуна Шалімара з військової підготовки та міжнародної політики. Однак перш ніж допустити клоуна Шалімара до справжньої справи, його зобов’язали перебудувати свою свідомість. Йому було наказано докорінно переглянути своє світобачення. Скориставшись метафорою з військового жаргону, Бюльбюль пояснив йому, що неможливо влучно стріляти, якщо в тебе не налаштований оптичний приціл.

Ідеологія була тут у пріоритеті. Іновірці, одержимі пристрастю до наживи і споживання, цього не розуміли, бо вважали особистий шкурний інтерес головним стимулом розвитку суспільства. Ця притаманна їм усім помилка і природна малодушність наперед визначали поразку невірних. Відданому бійцю належить відкинути всі плотські бажання і керуватись у своїх діях виключно тим, що він вважає істинним. Економіка не має значення. Істотне тільки одне — ідеологія і віра.

«Сталевий мулла» вбачав своє завдання в тому, щоби перевиховати новобранців. Це був його особистий внесок у божу справу, частиною його служіння Аллаху. Клоун Шалімар сидів на валуні біля замерзлого гірського струмка і слухав розповіді «сталевого мулли» так само, як колись слухав слова пандита П’ярелала Каула, думаючи лише про насолоду від непомітних доторків пальців Буньї. Але те щастя виявилось оманою, маренням, і пам’ять про це допомагала клоунові Шалімару засвоювати уроки.

Усі їхні уявлення про те, як улаштований світ, і про те, що він насправді собою являє, є хибними, і це найперше, що мусить засвоїти кожен справжній борець за віру, казав «сталевий мулла». «Точно,— подумки погоджувався з ним клоун Шалімар.— Усі мої уявлення про неї були хибними». Видимий світ, продовжував мул­ла, із його часом і простором, наші відчуття і почуття — це тільки обман, ілюзія. «Так і є,— відлунювало в душі клоуна Шалімара». Світ зовсім не такий, яким він нам уявляється. «І це теж правда»,— погоджувався клоун Шалімар. Зі слів Факха виходило, що вони, коли перейшли гори, опинилися по той бік завіси і тепер стоять біля порога істинного світу, невидимого для непосвячених. «Слава Аллаху! — подумав клоун Шалімар.— Ось вона, правда. Нарешті! Вічна істина, що не може обернутися брехнею». А мулла повчав далі. У світлі істини немає місця малодушності, розмірковуванням, напівкрокам. Перед істиною кожен мусить схилятися, і тоді вона зробиться тобі захистом, проголошував Бюльбюль. Істина збереже чистоту твоєї душі у своїх могутніх долонях. «У своїх долонях,— відлунням звучало в голові клоуна Шалімара.— Так. Саме так і є». Тепер у тебе немає іншого батька, окрім істини, і завдяки служінню їй ти сам зробишся батьком історії. «Мій батько — істина». Тепер у тебе немає іншої матері, окрім істини, і коли ти принесеш їй перемогу, усі матері світу славитимуть твоє ім’я. «Моя мати — істина». І немає в тебе брата, дорожчого за істину, бо в її світлі твоїми братами будуть усі. «Немає в мене інших братів, окрім істини». Тільки істина буде тобі за дружину, і ніхто інший. «І ніхто інший…»