Ахмед Рушди – Клоун Шалімар (страница 51)

— Едґаре, Едґаре! — Макс добродушно поплескав по плечі свого надто турботливого помічника.— Хтозна, може коли-небудь і в пана посла знайдеться вільна хвилинка.

Після успішно розіграного першого акту Макс Офалс повернувся в Делі, до свого потопаючого в садах палацу, декорованого в дусі неоформалізму та оточеного майстерно вирізьбленою та прикрашеною мозаїкою стіною з білосніжного каменю. Прогулюючись у приємній прохолоді біля обрамленого фонтанами басейну з підсвітлюванням, він, як і Буньї Каул, чекав. Едґар без зайвого шуму влаштував для нього приватні заняття з вивчення хінді та кашмірі. Тим часом його дружину практично не бачили в посольській резиденції. Вона насолоджувалася своєю новою роллю «мами Пеґґі» або, як тут її називали, Пеґґі-мата — матері всіх, хто втратив батьків; вона робила об’їзд сиротинців і всіх дитячих притулків Індії та час від часу надсилала Максу короткі повідомлення на кшталт: «Усі ці малята такі вродливі, що мені просто жахливо кортить забрати з собою бодай кількох і привезти до нас». Її успішна кампанія зі збирання коштів в Америці та Європі на користь індійських дитячих будинків зробила подружжя ще популярнішим. «Можливо, нам слід вважати саме Пеґґі-мата справжнім послом США, а пана Офалса — її чарівливим і досить-таки презентабельним помічником»,— писала на першій сторінці одна з найпопулярніших індійських газет. Поряд із дописом була розміщена світлина, на якій Пеґґі Офалс стояла поруч із молодим і вродливим католицьким священником отцем Амброзом в оточенні усміхнених дівчаток з його євангельського притулку для калік і безхатьків у Мехраулі. Під фотографією наводилися слова отця Амброза: «У Калькутті для тих, хто помирає на вулицях, є мати Тереза, а в нас тут є для живих Пеґґі-мата».

Тим часом стосунки між подружжям Офалсів і далі погіршувалися. Через пів року після Максової поїздки до Кашміру сталося те, чого Марґарет Офалс завжди боялася. Замість того, щоби забивати голи у всі ворота, тобто вкладати до ліжка кожну, на котру діяв його знаменитий шарм, її розбещений чоловік — горіти би йому в пеклі! — зосередив усю свою увагу на одній-єдиній: на жалю­гідному дівчиську, цілковитому ніщо. Коли настала весна, він відвідав із візитом поселення мандрівних акторів, які, треба віддати їм належне, влаштували для нього справжнісіньке шоу: грали драми, фарси, демонстрували акробатичні номери канатохідців і, звісно ж, танці. А потім Макс зажадав улаштувати бенкет «для своїх індійських друзів» — і не будь-де, а в Рузвельт-Гаусі, що, між іншим, належав не тільки її ласому до любощів негідникові-чоловіку, але і їй — його безталанній дружині. Схоже, що він і затіяв усе це тільки для того, щоби притягнути до Нью-Делі цю свою дівку під прикриттям необхідності розважити гостей після святкового бенкету. Ти ба, йому закортіло розваг! Вона так і бачила на всьому, що коїлося, відбитки пальців малого покидька Едґара Вуда — так його й перетак. Але найгірше, найжахливіше для Марґарет поляга­ло в тому, що він, цей посол, цей її розтриклятий чоловік, якого вона й досі кохала, кохала по-своєму, як уміла, нехай він і не отри­мував від неї того, чого спрагло бажала його чортова плоть… тож найгіршим було те, що він змушував її, Пеґґі, перервати свої інс­пекційні поїздки по сиротинцях заради того, щоб грати роль госпо­дині, щоб у власному домі спостерігати, як ця дівуля для нього танцює. Він думає, що вона сліпа?! Та ніякі шпигуни не потрібні, аби побачити, що виробляє ця дівка. Ці її нахабні рухи стегнами, цей закличний вогонь у її погляді! Таке відчуття, ніби вони обоє вже роздяглися і злягаються просто в неї перед очима, перед усіма присутніми! Приниження, боже ж мій, яке жахливе приниження! У минулому вона бачила багато людської жорстокості, та й він також чимало бачив на своєму віку, тому і зараз вона не втратила здатності тверезо оцінювати ситуацію. Так, Пеґґі бачила і значно більшу жорстокість, але все одно — чинити таке із нею занадто жорстоко з його боку, майже, чорт забирай, нестерпно!

Вони пройшли разом такий довгий шлях — Щурочка та її любий Підпільник, і невже це все було тільки для того, щоб одного дня їхньому шлюбу довелося розбитися на друзки об скелю тілесної привабливості якоїсь юної кашмірської золотошукачки? Якщо цей зв’язок виявиться тривалим, вона, Пеґґі Офалс, буде змушена розлучитися з ним. Після стількох років, після стількох даремно витрачених років кохання і відданості їй знову доведеться зробитися Сірою Щурихою — Марґарет Родс — і якось існувати без нього до самого кінця. «Опівніч наближається, Попелюшко,— сказала вона собі.— Чари от-от перестануть діяти, і ти знову опинишся в сірому лахмітті; твої пажі перетворяться на звичайних мишей, а пишна карета — на гарбуз; чарівна казка скінчиться, і сувора правда життя вступить у свої права. Не носити тобі кришталевих черевичків, вони прийшлися по нозі іншій».

Відтепер уряд Індії у документах почали позначати абревіатурою УІ, а Пакистану — УП. Одразу ж після Ташкентської мирної конференції (ТМК), на якій обговорювалися можливості миру між двома країнами, у період часткового політичного вакууму, що виник уже наступного дня після підписання Ташкентської декларації (ТД) через трагічну смерть від серцевого нападу прем’єр-міністра Індії Лал Бахадура Шастрі (ЛБШ), Макс Офалс узявся за розробку нової політичної ініціативи Сполучених Штатів. Цей період відсутності верховного керівництва, період жорстокої боротьби всередині правлячої партії з бучною назвою «Індійський національний конгрес» між кандидатами на посаду прем’єр-міністра закінчився тим, що двоє чоловіків, які вже не раз і не два вирішували долю країни,— Кумарасвамі Камарадж (КК) і Морарджі Десаї (МД),— висунули на цю посаду Індіру Пріядаршині Ганді (ІПГ), помилково вирішивши, що вона зробиться слухняною маріонеткою в їхніх руках. Піднятися над цією внутрішньопартійною колотнечею зуміла лише одна людина — президент Сарвапалі Радхакрішнан. Завдяки своєму загальновизнаному статусу філософа та майже святого, він мав величезний вплив у всіх політичних колах, хоча, за задумом авторів індійської конституції, роль президента мусила бути радше церемоніально-представницькою. Близькі дружні стосунки із цим несподівано владним чоловіком забезпечили Максу схвалення його проєкту, що отримав назву «План Офалса».

Американський посол мав на думці спробувати схилити уряди обох країн до спільної розробки багатоступеневого проєкту (БСП). Схематично це повинно було мати такий вигляд: УІ / УП / БСП. У процесі обидві сторони усвідомили би те, що співпраця і взаємо­дія є значно вигіднішими, ніж конфлікт. Макс успішно оволодів мовою абревіатур, що іноді практично неможливо було вимовити, адже політики всього субконтиненту спілкувалися нею так само легко, як середньовічні схоласти зіпсованою латиною. Він запропонував, по-перше, програму обміну паливними ресурсами (ПОПР), згідно з якою Пакистан мав експортувати до Індії газ (ПГ), а Індія — продавати Пакистану вугілля (ІВ). Друга його пропозиція стосувалася співробітництва в галузі гідроенергетики та іригації (ГЕІ) у водній системі рік Ганг — Брахмапутра — Тіста (ГБТРС, або, як їх усі тут називали, ГАБТРИС). Він поговорив із міністром уряду Індії з питань планування і громадських робіт (МУІППГР, або Мінплагроб) Ашокою Мехтою і пообіцяв йому підтримку Всесвітнього банку; він переконав свого давнього приятеля, міністра закордонних справ Сварана Сінґха (МЗСУІ), відрядити неофіційного урядового представника до людини, котра працює на такій самій посаді в УП, аби той дослідив потенційні можливості проведення таємних перемовин з обмеження озброєнь (УІУПОО). Індіра Ганді поступово освоювалась на посаді прем’єр-міністра (ПМУІ), і Макс зумів схилити Мадам, як її тут називали, стати на шлях замирення з Пакистаном, і результатом його наполегливих умовлянь, а часом навіть погроз, зробилася знаменита, хоча й короткотривала спільна індійсько-пакистанська Ісламабадська заява (ІПІЗ). Макс удостоївся персональних листів подяки як від ПСША, так і від ­ГСООН. На той час в Америці теж встигли підхопити південноазійську акронімічну лихоманку, тож за абревіатурою ПСША ховався президент Сполучених Штатів Ліндон Б. Джонсон, а за стра­хітливим ГСООН стояв генеральний секретар Організації Об’єд­на­них Націй У Тан.

Жахлива потворність бюрократичної мови з її цілковитим ігноруванням мистецтва слова, швидко всоталась у всі владні структури і зробилася мовою влади по всьому світу. Влада не потребувала прикрас, не прагнула до того, щоби її було легше зрозуміти. Вона відкинула всі претензії на красномовство і постала голою, зі своїм справжнім жорстоким обличчям — інакше кажучи, скинула лайкові рукавички і показала залізні кулаки.

Міжнародна ейфорія з приводу Ісламабадської угоди виявилася нетривалою. Спільна для обох зацікавлених сторін любов до абеткового вінегрету, як з’ясувалося, не передбачала такої ж схожості смаків у питаннях встановлення миру. Мадам викликала Макса до себе і з роздратуванням повідомила, що всі спільні проєкти анулюються. Попередні перемовини між індійськими і пакистанськими військовими мали на меті врегулювання територіальних питань вздовж лінії припинення вогню. Індія була готова надати Пакистану компенсацію за втрату стратегічно важливих для нього районів. У разі ж відмови Індіра Ганді погоджувалася гарантувати встановлення суворого контролю Організації Об’єднаних Націй уздовж усієї лінії припинення вогню. Мадам повідомила Максові справжню кількість людських втрат під час війни, і з обох боків вона значно перевищила наведену офіційними джерелами цифру.