Ахмед Рушди – Клоун Шалімар (страница 26)

— Це неможливо,— категорично заявила вона.

— Люди нам платять за те, щоби побачити неможливе,— стоячи на натягненій линві, процитував батька майстер жартів і перевтілень клоун Шалімар, а потім низько вклонився, ніби йому аплодувала юрба глядачів.

Абдулла Номан часто повторював акторам своєї трупи: «Завжди починайте свій виступ із якого-небудь немислимого трюку — проковтніть меч, зав’яжіться у вузол, киньте виклик закону тяжіння,— тобто утніть щось таке, чого не в змозі зробити ніхто із глядачів. Після цього вони будуть готові їсти з ваших долонь».

«Очевидно, трапляються випадки, коли закони сцени не годяться для реального життя»,— зі зростаючою тривогою думав клоун Шалімар. У той самий момент Буньї стояла на линві та немовби вимахувала, як прапором, своєю новою роллю коханої; вона нахилилася вбік дужче, ніж дозволяли правила безпеки і здорового глузду. Буньї зневажала усталені норми, а в реальному житті ці потужні закони могли призвести до падіння навіть швидше, ніж сили гравітації.

— Летімо! — викрикнула Буньї і засміялася прямо йому в обличчя.

Вона відвела його подалі в ліс, де знову пристрасно обдарувала любощами, і на якийсь час клоун Шалімар забув усе на світі.

— Подивись правді в очі,— прошепотіла вона.— Одружений чи ні, ти вже пройшов крізь кам’яні ворота.

У своїх віршах поети порівнювали вірну дружину із тінистим деревом буньї, із прекрасною чинарою — деревом, що ніжно погойдується та вкриває п’янкою тінню, але в повсякденному житті користувалися зовсім іншими словами. «Браант» — вхід до будинку, а «кані» — камінь. Із якоїсь комічної причини ці два слова іноді вживали разом, як одне — браант-кані (кам’яні ворота), і так у народі частенько називали кохану дружиноньку.

«Сподіваюся, ці камені не впадуть нам на голови і не розчавлять нас під собою»,— подумав клоун Шалімар, але не вимовив цього вголос.

Клоун Шалімар був не єдиним представником чоловічої статі в околицях, чиї думки крутилися навколо Буньї. Полковник індійського гарнізону Хаммірдев Сур’яванс Качхваха вже якийсь час тільки про неї і думав. Полковникові нещодавно виповнився тридцять один рік, але він полюбляв себе називати раджпутом[24] старго гарту, вважаючи, що є їхнім духовним спадкоємцем і, більше того, хай непрямим і віддаленим, але нащадком знаменитих раджпутських принців-воїнів із сонячної династії Сур’явансів і Качхвахів — тих самих, які у славну епоху боротьби за незалежність були правителями суверенних князівств Мевара та Марвара і попсували немало крові як Моголам, так і британцям. То були часи, коли влада в Радж­путані зосереджувалась у двох неприступних містах-­фортецях — Чіторі та Мехрангу, і легендарні раджпутські воїни, попри малу чисельність, одержували перемогу за перемогою: вони врізалися в ряди супротивника, рубаючи саблями направо й наліво, трощили черепи булавами і розривали кольчуги загостреними сокирами-чхаунчами із хижо вигнутими, наче дзьоби, вістрями. Так чи інак, але саме британці повернули полковникові Качхвасі, який закінчив військову академію в Англії, пишні раджпутські вуса, рівну раджпутську поставу, наділивши при цьому суто британським командирським голосом і зробивши начальником військового табору, що розташовувався за кілька миль на північ від Пачхігама, і місцеві жителі називали його не інакше, як Еластик-нагар[25] через те, що він мав властивість постійно збільшуватися в розмірах. Полковник не схвалював цієї назви, адже вважав її ганебною для збройних сил, і коли рік тому обійняв посаду начальника, зробив спробу змусити всіх і кожного вживати тільки офіційне найменування частини. Але йому довелося відмовитись від свого наміру, коли виявилося, що всі його підлеглі давно забули, як табір називався раніше.

Собі він також придумав прізвисько і переробив своє ім’я Хаммір на англійське Хаммер (тобто «молот»), адже вирішив, що воно йому, солдатові, більше личить. Він навіть приміряв його до себе, залишаючись на самоті: «Хаммер Качхваха. Молотом звуся, як молот ведуся», «Полковник Хаммер Качхваха до ваших послуг, сер» і навіть «Припиніть, друже, можете називати мене просто Хаммер». Але ця спроба змінити ім’я теж не прижилася, як і у випадку з Еластик-нагаром, бо люди перекрутили її на свій лад і почали називати начальника виключно Качхваха Карнайль, що англійською можно перекласти як «Полковник Черепаха» (в англійському варіанті це звучало взагалі дико: «Тартл» або «Тортуаз»). Це прізвись­ко прилипло до нього намертво, тож полковникові довелося шукати прийнятне для себе пояснення солдатських метафор: «Тихше їдеш — далі будеш, хіба не так?» — звертався він на самоті до невидимого співрозмовника. Або: «Мене недарма прозвали Тартл, бо характер я маю твердий, як панцир черепахи». Щоправда, фразу «Облишмо церемонії, друже, називайте мене просто Тартл» він не насмілювався промовляти навіть на самоті, так само, між іншим, як і наступну: «Взагалі-то всі називають мене Тортуазом, але для вас я — просто Торто». Долі, схильній до експериментів, заманулось остаточно спаскудити його духовний стан, який і без того дуже постраждав під час відпустки, коли новоспечений полковник прибув додому до Джодхпура перед кашмірським призначенням. Його батько був раджпутом того старого гарту, яким так хизувався син. На тридцятиліття він вручив Хаммірдеву дві дюжини золотих браслетів. Качхваха уставився на них геть спантеличений.

— Жіночі браслети? Навіщо вони мені, сер? — запитав він.

— Навіщо? — форкнув, подзенькуючи браслетами, старий Нагабхат Сур’яванс Качхваха Старший.— Якщо раджпутський воїн у тридцять років залишається живим, ми даруємо йому жіночі браслети на знак свого розчарування і здивування. Носи їх, поки не доведеш, що не заслуговуєш такого дарунку.

— Довести треба своєю смертю, чи не так? — уточнив молодший.— Аби заслужити на вашу прихильність, мені треба померти, еге ж?!

— Очевидно,— відповів на це батько. Він знизав плечима і спритно чвиркнув червоною від бетелю слиною до ручної плювальниці, не вважаючи за потрібне пояснювати, чому сам він не носить подібних браслетів.

Отже, ні для кого не було таємницею, що полковник Качхваха з Еластик-нагара, є людиною з аж ніяк не легким характером. Підлеглі боялися його дошкульних командирських докорів, а місцеві швидко зрозуміли, що з ним краще не зачіпатися. У міру того, як Еластик-нагар розростався і до долини прибували з півдня нові підрозділи, а разом із ними і різноманітне військове майно: рушниці, спорядження, легка й важка артилерія та численні вантажівки, зростала й потреба в додаткових площах. Полковник Качхваха свавільно займав чужі землі, не турбуючись ні про пояснення, ні про перепрошення. Коли ж власники родючих ланів намагалися опро­тестувати мізерність запропонованих їм компенсацій, полковник загрозливо багровів і починав з обуренням репетувати: «Ми прийшли сюди, щоби захистити вас, худобо невдячна! Ми тут, аби врятувати вашу землю, і припиніть скавуліти, коли ми, чорт забирай, беремо те, що нам для цього потрібне!» Із цією аргументацією важко було сперечатись, але вона чомусь не завжди впливала на місцевих мешканців. Однак зрештою це не мало особливого значення. Глибоко травмований тим фактом, що загинути шляхетною смертю на полі бою йому не світить, полковник постійно перебував у поганому настрої і був дражливим, наче висипка. Та ось він помітив Буньї Каул — і все, здавалося, могло би змінитися, якби вона не дала йому відкоша — рішуче, безповоротно і з величезним презирством.

Полковник знав, що Еластик-нагар не має популярно­сті серед місцевого населення, але ця непопулярність була, на його думку, злочинною. За офіційною версією, військова присутність Індії в Кашмірі цілковито схвалювалася місцевими ­жителями, і тому ті, хто думав інакше, порушували закон, а порушення закону — це вже злочин. Злочинців треба було карати, тому полковник вважав абсолютно справедливим обрушити на їхні голови всю потугу наявних у нього законних засобів, уключно із застосуванням кийків-латхі та підкованих залізом важких військових чобіт. Ключовим поняттям для розуміння його позиції було слово «невід’ємний» і всі пов’язані з ним поняття. Еластик-нагар був невід’ємною і дуже суттєвою частиною зусиль Індії, а зусилля Індії мали на меті «збереження цілісності нації». Цілісність нації неодмінно слід поважати, і тому будь-які діяння, спрямовані проти неї належало вважати образою честі держави, а подібне є неприпустимим. Звідси випливало, що до Еластик-нагара треба ставитися з пошаною, плекати ж стосовно нього будь-які інші почуття — безчесно і протизаконно. Знову ж таки, Кашмір є невід’ємною частиною Індії як цілісної держави, і будь-які спроби розколоти цю цілісність є злочинними, оскільки розкол породжує подальший розкол. Невизнання такого підходу є ознакою невизнання бажання інтегруватись і, таким чином, усвідомленим або неусвідомленим намаганням поставити під сумнів незаперечну правоту тих, хто цей підхід уже визнав. Не визнавати цього — значить таємно чи явно вітати процес дезінтеграції, тобто розпаду, а це вже підривна діяльність. Подібна ж діяльність, що веде до дезінтеграції, є неприпустимою і вимагає негайних і рішучих дій проти будь-яких її проявів — прихованих чи відкритих. Закріплена офіційно, хоч і нав’язана силоміццю популярність Еластик-нагара є нічим іншим, як простою та наочною складовою інтеграційного процесу — навіть якщо Еластик-­нагар і не має популярності. У будь-якому разі, коли правда вступає у протиріччя із принципом інтеграції, пріоритет необхідно надавати останній, бо навіть правді не дозволено ганьбити честь нації. Отже, Еластик-нагар слід неодмінно вважати популярним, хоча, по суті, він таким не є. Все дуже просто та ясно, як божий день.