Ахмед Рушди – Клоун Шалімар (страница 20)

Вагітність зробила Фірдаус важкою і неповороткою, тож більшу частину дня вона проводила в товаристві дружини пандита Пампош (або Гірі, тобто «горіхового зерня», як та воліла, щоби її називали). Гірі також була вагітною, але її термін був на два місяці меншим, й оскільки вагітним жінкам дозволяється мріяти про що завгодно, вони мріяли про те, щоби їхніх майбутніх дітей також зв’язала міцна дружба на все життя. Схоже, ці солодкі фантазії лише підігрівали гнівливе обурення Фірдаус із приводу того, що її чоловік учинив із головним кулінаром ширмальців. Пампош намагалася, як могла, захистити Абдуллу. Із задньої тераси будинку Фірдаус, на якій сиділи жінки, за полем шафрану виднівся Ширмал, і Пампош Каул, дивлячись у той бік, лагідно проказала, що до ширмальського старости важко відчувати хоч якусь симпатію. «Абдулла єдиний із нас усіх із ним товаришував. А це, бачте, дуже складно — мати теплі почуття до людини, яка не помічає нікого, окрім самої себе,— замислено промовила вона.— І це тільки ще раз доводить, який він шляхетний, твій Абдулла. Тепер, після того, як вони перестали бути друзями, той товстий ваза залишився сам-один у всьому світі».

Як і передбачало його ім’я, Бомбур Ямбарзал, був наполовину чорним джмелем, наполовину нарцисом; у його характері поєднувалися вміння жалити кого завгодно із дивовижною самозакоханістю. Він керував ширмальським курятником, оскільки вважався неперевершеним майстром своєї справи, але власна кухарська коман­да терпіти його не могла, і причиною цього була його схильність до жорстокої муштри підлеглих і набридле всім дзижчання стосовно того, як важливо начищати казани до такого блиску, щоби він у них, як у дзеркалі, міг бачити своє відображення. Доки ширмальці зберігали статус найкращих кулінарів у долині й у величезних кількостях постачали ті самі мінімум тридцять шість страв для святкових церемоній, люди мирились і з його смаками, і з його самозакоханістю. Та варто було заробіткам почати зменшуватись, і відразу ж помітно заслабла його влада, а водночас — як стане очевидним пізніше — почав помітно зростати вплив нового мулли Булбула Факха. От тільки провину за це, як і за багато чого іншого, староста Ямбарзал поклав на Абдуллу Номана.

Частково завдяки захопленню кулінарним мистецтвом Бомбура Ямбарзала, частково з поваги до його статусу сільського вази, Абдулла робив усе можливе, щоби підтримувати з ним дружні стосунки. За його ініціативи вони час від часу вдвох вирушали ловити форель у гірських потоках; бувало, проводили вечори за кухлем чорного рому або подавалися на кілька днів у гори. За личиною тлустого хвалькуватого індика Абдулла спромігся розгледіти іншого Ямбарзала — самотнього чоловіка, єдиною пристрастю якого була кулінарія. Він ставився до своєї професії зі священним трепетом й очікував того самого від колег, тому й відчував страшенне розчарування, коли помічав, із якою злочинною легкістю його помічники відволікаються від служіння священному гастрономічному мистецтву заради родини, кохання або просто через втому.

— Коли б ти не був таким суворим до себе,— сказав йому якось Абдулла,— то, можливо, почав би терпиміше ставитися до інших, і тоді тобі було би трохи веселіше жити.

Бомбур одразу ж наїжачився.

— Я не танцюрист і не блазень,— різко кинув він.— Я займаюся влаштуванням бенкетів, а не тішуся забавками.

Ці слова вази засвідчили, що в них із муллою Факхом була одна спільна, і то дуже небезпечна, риса — фанатизм. А божевільні ідеї Булбула Факха незабаром перетворили життя обох селищ на справжнє жахіття.

Після війни за казани будь-які контакти між Бомбуром та Абдуллою різко урвалися, і це тривало аж до того часу, коли до Пач­хігама та Ширмаля одночасно прибули посланці від самого магараджі, котрий вимагав абсолютного та негайного замирення, бо наближалося свято Дассера[20], і мешканцям обох сіл слід було відкласти дрібні чвари, щоби разом із персоналом палацових кухонь приготувати належні святові наїдки (і театралізовані розваги), гідні урочистого бенкету в саду Шалімар. Святкування планувалося з небаченим розмахом, таким, якого мешканці долини не бачили від часу правління самого Джахангіра — правителя імперії Великих Моголів. А Фірдаус Номан, яка від своєї старшої подруги Назерабаддур набралася деяких віщунських здібностей, як набираються бліх від запаршивілого собаки, охопив провісницький свербіж, і вона, щойно почувши новини, відразу ж оголосила, що наближаються глибокі зміни на гірше, і що магараджа про це знає. «Він улаштовує одну розвагу за іншою, наче завтра настане кінець світу,— сказала вона Абдуллі.— Дай боже, щоби це стосувалося тільки його самого, а не нас».

На ранок святкового дня Дассери, після дев’яти ночей Навратрі, коли співалися паяни до Дурги[21], пандит П’ярелал Каул прокинувся із широкою усмішкою на обличчі.

— Чого це ти такий задоволений? — буркотливим голосом поцікавилася в нього Пампош. Вагітність того дня вплинула на неї не найкращим чином, і жінка почувалася зле, тому настрій у неї був відповідний. Не сприяла веселості й та обставина, що беззупинне співання гімнів її чоловіком, який славив богів не лише під час богослужінь у маленькому сільському храмі, а й удома, страшенно роздратувало Пампош, адже вона через це не могла заснути.— Не має значення, скільки пісень ти провиєш про цю свою любов до богині,— сердито додала вона,— усе одно єдиною жінкою у твоєму житті залишиться ця роздута куля, тобто я.

Та зіпсувати піднесений стан духу пандита ніщо не могло, навіть поганий настрій дружини.

— Лишень уяви собі! — вигукнув він.— Сьогодні мусульмани нашого села з дозволу магараджі-індуїста готуватимуть бенкет у садах Великих Моголів, тобто в мусульманських садах, і буде це на честь того дня, коли всемогутній Рама вирушив у похід проти демона Равани, щоби визволити свою дорогоцінну дружину Сіту. Більше того — на святкуванні буде зіграно дві вистави: наша традиційна «Рам-Лілу» й мусульманська легенда про доброго султана. Індуси, мусульмани — нам усе одно! У нас у Кашмірі обидві вистави розташовані поруч на одній афіші; ми їмо з одного посуду, ми сміємося над тими самими жартами. Ми з величезним задоволенням слідкуватимемо за перемогами славетного Зайн аль-Абеддіна, а наші мусульманські брати та сестри з таким самим захопленням дивитимуться, як Рама визволятиме свою кохану Сіту,— всі вони люблять Сіту й хочуть, аби її врятували. Ми не маємо суперечок, жодних проблем. А ще ж будуть і феєрверки! У саду Шалімар встановлять велетенські фігури — там будуть і Равана, і його брат Кумбхакарна, і його син Мегхнад. Зауваж: мусульманин Абдулла Номан виконуватиме роль бога Рами! Він пустить стрілу в короля демонів Равану — і відразу ж на тлі феєрверків запалають усі опудала прибічників Равани!

— Добре, досить тобі. Все так і буде, от тільки я навряд чи те все побачу,— скрушно похитала головою Пампош.— Святкування пройде повз мене, бо я, очевидно, скулюся десь у куточку й тихенько блюватиму.

На протилежному кінці Пачхігама Фірдаус прокинулася на світанку та виявила, що її золотисте волосся потьмяніло. Дитя мало от-от народитись, і жінці здавалося, ніби до її судин влили якусь сторонню рідину. Її охопили погані передчуття, і Фірдаус вирішила, що тінь, що впала на її волосся, є недобрим знаком. ­Абдул­ла звик довіряти відчуттям дружини, тому навіть запитав її, чи не варто пачхігамським акторам і кухарям послати до біса замовлення магараджі і залишитися вдома, але вона заперечно похитала головою.

— Назаребаддур мала рацію: наближається щось лихе,— прошепотіла Фірдаус, поплескуючи себе по неймовірно роздутому череву.— Але зараз мене більше лякає той, хто ще тут, усередині мене, і вже скоро з’явиться на світ.

То було вперше й востаннє, коли вона вимовила вголос те, що ретельно приховувала від усіх і для чого не знаходила раціональних пояснень: іще до народження хлопчика, якого від перших хвилин життя почали любити й обожнювати всі навколо, найсвітлішого, найдобрішого та найщирішого хлопчика з усіх народжених у Пач­хігамі, вона боялася мало не до смерті, ще носячи його у своєму череві.

— Не тривожся,— спробував заспокоїти її Абдулла, який неправильно зрозумів слова дружини.— Нас не буде тут лише одну ніч. Із тобою поруч увесь час будуть хлопці («хлопцями» він називав своїх синів: п’ятирічних двійнят Хаміда та Махмуда, а також Аніса, якому виповнилося два з половиною роки),— та й Пампош побуде з тобою до нашого повернення,— додав він.

— Якщо ти думаєш, що ми з Гірі Каул збираємось сидіти вдома і пропустити це визначне свято, то це може лише означати, що чоловіки ще більш нерозумні, ніж я про них думала,— сказала Фірдаус уже звичним тоном, що не припускав заперечень.— ­Окрім того, якщо дитя вирішить народитися цієї ночі, то мені, ясна річ, ліпше бути в такий момент разом з іншими жінками, а не самій у порожньому селі наодинці з привидами. Чи ти думаєш якось інакше? До того ж, кому, як не мені, прямій спадкоємиці самого Іскандера по жіночій лінії, належить відкрити урочистості в саду розваг Великих Моголів?

Абдулла Номан знав, що коли його дружина згадує ім’я Александра Великого, подальша дискусія стає безсенсовною і краще відступити.