Адам Нэвилл – Останні дні (страница 9)

— Але правда, що тут було фізичне насильство?

— Так, — спохмурніла Сьюзен, — але не так, як про це писали в газетах. Ви робили це самостійно. Мотузками. Ну, знаєте, бичування. Я ніколи не бачила, щоб когось шмагав хтось інший. Не думаю, що тут колись таке бувало. Але тут вони отримали ідею. Для того, що робили у Франції й Америці. Фізичне приниження. Принизити людину перед усією групою. Використовувати їх як приклад. Я бачила тут, як це відбувалося фізично, тільки десь чотири рази, коли когось з адептів змушували періщити себе мотузками. Як це називається? Нагайка.

— І весь цей час вона була тут, нагорі. Вела розкішне життя.

Сьюзен кивнула:

— Я стала почуватися рабинею. Цілий день на вулиці продавала той клятий журнал. Це було безнадійно. Іноді не продаси жодного екземпляра, доки найкращих продавців винагороджували. Я вже не могла це витримувати. Зрештою почала просто благати грошей. Ненавиділа повертатися сюди. Вони карали мене та інших, хто не досягав їхніх цілей, змушували нас лишатися на вулиці всю ніч, аж доки ми не назбирували ту кількість пожертв, яку щоранку від нас вимагали. То ось ким ми стали, рабами без гроша? Деякі дів­чата навіть, ну, знаєте, обмінювали послуги за гроші. На вулиці.

— Це було для вас каталізатором? Останньою соломинкою? Працювати так важко без винагороди, доки вона збагачувалася?

— Я... мені треба сісти. У вас є ще вода?

Кайл зайшов у кадр і допоміг Сьюзен всістися на підлогу, де вона зібгалася. На вулиці сідало сонце; небо курилося помаранчевими й рожевими хмарами, а небо поміж ними було пурпуровим. Кайл дав жінці пляшку, заплямовану її помадою, і задивився на маленьку осілу постать на підлозі. Сьюзен Вайт знову зменшилась у цьому місці. Не дивно, що вона заледве могла витримати дивитися на нього ззовні.

Коли вони почали знову, вона тупилась кудись посере­дині, мовби забувала про камери в одній із нею кімнаті. Уже не було зрозуміло, до кого вона зверталася. Ден тричі просив її дивитися в камеру.

— Гадаю, я вирішила піти, коли другий рік продавала Gospel. Пам’ятаю день, коли мене лихоманило, я замерзла і промокла. Підхопила жахливу застуду, і я була десь за Британським музеєм. Зомліла. Потім отямилась, мене нудило. Тож пішла відпочити на лавці. Того дня я була із Сестрою Герою, але не могла її знайти. Тож просто сиділа сама на тій лавці, промокнувши до нитки. Не лишилось ані дрібки гідності чи самоповаги. Я була розбита. І, сидячи на самоті під дощем на тій лавці й дуже себе жаліючи, підняла випуск Evening Standard. Хтось лишив його на лавці, і я пішла взяти його й накрити голову від води, і побачила заголовок. Знаєте, це наче знак. Усе тоді було знаком. Ви маєте розуміти, так ми дивилися на світ. І заголовок був чимось на кшталт «Викриття головних спіритуалістів Лондона». І я прогортала сторінки й побачила цю статтю. І там була вона. Кетрін. На світських сторінках. Одягнена, як кінозірка, на якійсь вечірці. З прикрасами та гарною зачіскою. Оточена гламурними людьми. А тут була я, помирала під дощем. То я й пішла просто до продавця й купила двадцять екземплярів. Витратила всі гроші, зароблені того дня. І принесла ці газети назад і роздала їх. Показати людям, на кого ми працювали. На що ми працювали там, під дощем і на холоді, день у день. Я запитала в них, чи заради цього ми все віддали?

— Це здійняло тут протест?

— Ні, — похитала втомленою головою Сьюзен. — Це лише підтвердило віру тих із нас, кому вже було досить. Люди вже однаково в той час ішли геть. Гуртом. Вона отримала листи з погрозами від батьків Сестри Уранії. Могутньої й заможної родини. Її спадок виплачувався Кетрін щомісяця з трастового фонду. Я чула, що юристи Сестри Ганни також постійно писали Кетрін. Усе тоді пішло неправильно. Дуже неправильно. Привернуло неправильну увагу. Особливо після того, що Чарльз Менсон накоїв у Каліфорнії. Але я б сказала, що здебільшого люди просто прийняли знайдене мною в газеті. Вони були надто закохані в неї. Віддані їй. Ніщо не могло цього змінити. Навіть я дала Зібранню ще один шанс попри всі попередження інтуїції.

— Що трапилося після того, як ви принесли сюди газети? Вас покарали?

— Ні. Натомість Кетрін дала мені подарунок. Сережки з перлинами. Нам забороняли прикраси. Я не розуміла. Як я могла? Але потім... потім, тієї зими, з’явилося щось іще. Ми називали це священним жахом. Що й справді стало для мене остан­ньою краплею.

Нутрощі Кайла стиснулися: це було те, чого хотів Макс.

— Можете розповісти нам, як це почалося, Сьюзен? Якої форми набуло?

Жінка кивнула, знову на вигляд зніяковіла та втомлена. Власне, Кайл не знав, чи колись раніше бачив когось такого покоцаного.

— За Сімох змінилася не тільки природа сесій. Змінилася атмосфера. Змінилося все. Змінились ідеали нашої групи. Суттєво. Це його й спричинило.

— Як?

— Річ була вже не в самопізнанні, як у дні зречення. Ми вже так себе не досліджували. І річ була вже навіть не в рівності групи чи чесності перед собою. Натомість наголос стояв на обраності. Ми зав­жди вважали себе особливими. Інакшими, розумієте? Але тепер нас учили почуватися вищими за будь-кого, хто не належав до Зібрання. Нас заохочували до презирства. Саме презирство культивувалося. До світу за ме­жами наших стін. І люди вперше стали використовувати назву «неотеса» для описання будь-кого, хто не належав до нашої маленької тутешньої родини.

— Пригадую, мені казали, що брати будь-що на підтримку зібрання тепер виправдано. На службі в Сестри Кетрін ми звільнялися від провини. Мусили звільнитися від сумління та співчуття. Усе тепер впиралось у віру в себе. Наша воля мусила зосереджуватися на інте­ресах Зібрання. Одним із наших нових слоганів стало «Уповноваження через збагачення». Нас учили використовувати людей і заохочували практикуватись одне на одному.

— А секс дедалі частіше використовували для контролю чоловіків. Вам доводилося спати з будь-яким чоловіком, якщо наказували Семеро. Я не пам’ятаю жодних підхожих пар. Але в тому була й суть. Нас ставили в пару з людьми, які нас не приваблювали. Якщо двоє людей природно закохувалися, а люди весь час закохувалися, Семеро розлучали пару, змушуючи жінку перейти до іншого. Наша єдина прихильність мусила бути до Кетрін і тільки до Кетрін. Мені здавалося, що в нас плекали найгірше. І за нового режиму покращало найхитрішим з нас, — Сьюзен замовкла та глянула на підлогу, якщо Кайл не помилявся, присоромлена. Він перезирнувся з Деном, який запитально підняв брови. Кайл похитав головою й безгучно промовив: продовжуй знімати.

— Ви її ні разу не бачили. За остан­ній рік взагалі не чули її голосу. Але здається, що дужче вона від вас віддалялася, то дедалі гіршала її поведінка.

— Так, — Сьюзен підняла втомлене обличчя. — Через Сімох вона ставала лише деспотичнішою. Нам усім дали кулони, наповнені маною. Пасмами її волосся. Ми мусили носити їх на шиях. Як талісмани. Нам казали, що в них міститься сила. А її подарунки називали священними реліквіями. Вони зав­жди були дорогими та здавалися нам позаземними, бо в нас нічого не було. Тільки наші уніформи. Ми жебракували, а вона купувала дорогі прикраси своїм улюбленцям. Не думаю, що хтось хотів визнавати, що нас усіх ошукали. Але нас обдурила якась хитра мадам. Яка навчилася саєнтологічних технік контролю над розумом у жіночій в’язниці. Яку туди посадили за керівництво клятим борделем!

Сьюзен заплющила очі й ще раз повільно видихнула з розчаруванням і втомою. Кайл дав їй посидіти так хвилинку, у тиші. Вона була справжньою, автентичною.

— Сьюзен, стверджували, ніби вона вважала себе святою. Чи хтось із вас реально думав, що вона справді була такою?

— Я — ніколи. Це ще одна причина, з якої я пішла. Не знаю, з чого точно це почалося, але про неї почали казати найрізноманітніші речі. Пригадую, Брат Ітан назвав її «живою святою». Зчинилася жахлива сварка, бо я засміялася. Розумієте, Зібрання ніколи не стосувалося Бога в цьому сенсі. Уся суть полягала в тому, щоб не бути як організована релігія, й ось нас контролювали високі жерці та клята жива свита. Це так розчарувало багатьох із нас. Але я так багато віддала Зібранню, що частина мене просто відмовлялася все це кидати. Багато з нас почувалися так само.

— Але на сесіях Семеро казали нам, що Кетрін так просунулась у своєму переродженні, що перетворювалася назад на початковий святий дух. Її пошук божественного в собі тривалістю в життя був успішним. Тож усі її дії тепер божественні й дозволені. Хай що її природа їй пропонувала, це виправдовувалося. Нам казали, що вона еволюціонувала за межі смертної стадії, і що, ідучи за нею, ми ставали обраними. Благословенними. Бо ми були такими невинними. Під її наставництвом ми провели себе всім шляхом назад до початкової невинності. Як янголи. І благословенний обраний міг використовувати будь-кого для досягнення власних цілей завдяки нашій чистоті. Й оскільки вона подолала те, що називала сімома стадіями душі, то отримала здатність досягти, як нам казали, «повної божественності». Семеро якось обмовилися, що вона з нами не була, бо інкарнувала. Переживала сходження.

— І її святість привабила товариство інших. Сутностей. Які наділили її силою пророцтва. Нам казали, що вона перебувала в прямому контакті з цими «сутностями». Тоді атмосфера реально змінилася.