Адам Нэвилл – Останні дні (страница 76)

— О господи, — він осів на ліжко, сховав обличчя в долонях. — Із мене досить. З мене вже так досить. Не думаю, що зможу...

— І лишиш нас розбиратися з цим самотужки? — роздивлявся його Макс. — Ну ж бо, більше нікому, Кайле. Нікого не лишилося. Тільки ти, я і Джед. А в кількості сила. Хіба ти не згоден?

— Краще тобі якось опанувати себе, Спілберґу. Отетерієш там — і я й оком не змигну. Краще тобі це запам’ятати.

Кімната навколо голови Кайла попливла, тоді затремтіла на місці.

— Максе, ти це чуєш? Хто цей довбаний клоун...

Але не спромігся більше на жодне слово. І не встиг виставити руки, щоб заблокувати атаку Джеда. Його відкинули на спину на ліжко, а великий палець однієї руки так болюче вивернули, що Кайл зойкнув, мов пес. Велика спітніла мозолиста лапа втиснула його голову в матрац. Коліно важкого чоловіка так натиснуло на його сонячне сплетіння, що аж ребра були ладні зламатися, хруснути й ляснути.

Крізь біль він розібрав усмішку Джеда й пару очей, яким бракувало й натяку на гумор. Вони з садистською насолодою глипали з-за невинних овальних лінз.

— Слухай сюди, Спілберґу. Я тебе туди завтра не нестиму.

— Джеде, Джеде, будь ласка, — кинув Макс з-за столу, навіть не завдаючи собі клопоту підвестися, доки Джед катував Кайла. Бо саме це воно й було: катування.

— Час узятися за справу, Спілберґу. Чуєш мене? Змужніти, плаксиве ти стерво. Відколи ти сюди при­йшов, тільки те й робив, що срав у штани й метушився. Завтра ми пірнаємо з головою в серйозну херню, так що краще тобі наздогнати програму якомога швидше. Ми грохнемо ту херню, доки світло Господа Христа Всемогутнього сяятиме нам в очі. І відішлемо те лайно назад у пекло, ясно? Ти націлиш камеру та зробиш усе, що скаже Макс. Крапка. Тобі навіть на гачок тиснути не треба. Але якщо мені бодай на хвилину здасться, що ти ставиш під загрозу мене чи Макса, чи цю операцію, я порву твою ніжну дупу та спатиму після цього спокійно. Чуєш мене?

Кайл мовчав. Обличчя Джеда наблизилось:

— Ти мене чуєш?

— Іди нахер, — вичавив із себе Кайл безголосий хрип.

Новий біль у місці, де його долоня переходила у великий палець, змусив його на декілька секунд зомліти. Коли отямився, його досі тримали на ліжку, й він намагався не зблювати.

— Годі! — заблагав Макс Джеда. — Джеде! Він тебе почув. Годі. Прошу.

Тиск на груди й руку Кайла послабшав. Але пальці Джеда давили далі на обличчя — вони тхнули істотою, спаленою у ванній.

Макс підійшов до ліжка.

— Джеде. Його друг — вони його забрали. Він бачив більше, аніж будь-хто зміг би витримати. Ми всі втомлені. Накручені. Тож просто охолоньмо. Ми маємо довіряти одне одному. Мусимо. Тож, будь ласка, годі гризтися.

Гризтися?

Джед відступив від ліжка. Усміхнувся Кайлові:

— Просто мусив дещо прояснити, Максе. Чи не так, Спілберґу?

Кайл витримав погляд чоловіка. Притиснув великий палець до живота. Зір затуманювали сльози. Серце притупилось від надлому. То ось воно як. І від проклятої миті ясності, що зринула в його голові після болю, він повірив, що завтра може не вийти з маєтку. Його призначенням від початку була розвідка. Витрата. Як Ден із Ґабріелем. Вони всі — витрати, доки Макс житиме. Чи отримав Джед також інструкції «порвати» його, щойно Чет помре, і з’язок між Кровними Друзями та цим світом нарешті розірветься? Або ж він мав стати приманкою, якою розмахуватимуть, мов шматком м’яса, щоб відвернути увагу голодних левів? Кайлові здалося, що він зараз обблює всю білу ковдру.

Макс спохмурнів, дивлячись на нього. Ніби прочитав думки Кайла.

— Мій любий хлопчику, ми мусимо відзняти фінальну сцену. Камери не брешуть. Ти знаєш це краще за всіх. Як іще нам себе прикрити? Умисне вбивство в Каліфорнії тягне за собою довічне. Якщо нас упіймають під час втечі з місця злочину, ми мусимо мати можливість захиститися, довести важливість наших дій. Тож перш ніж ми вирушимо за кілька годин, раджу тобі ознайомитися з обладнанням і переконатися, що батареї достатньо заряджені. Без бідолашного Дена, боюся, ну, є тільки ти, любий хлопчику.

Джед підніс до обличчя Кайла склянку Johnny Walker Red і підморгнув йому.

— Я наглядаю за тобою, Спілберґу. Весь час.

Кайл узяв склянку здоровою рукою. Перехилив віскі, наче ковтнув залишки своєї волі.

П’ята ранку. Сховавши обличчя в долонях, Кайл сидів на опущеній накривці унітаза. Двері у ванну кімнату були зачинені. Поруч з ванни здіймався сморід мертвого та спаленого. Здебільшого кістки розсипалися, укривши горілі сліди шаром пилу. Кайл заледве міг дихати, але не через запах. У грудях здійнялася паніка й перекрила доступ повітря. За дверима Макс із Джедом розмовляли; сидячи за столом, зарились у креслення й фотографії розвідки.

Кайл розглядав схеми раптової втечі з мотелю. Джед не застрелить його на вулиці. Але може прийти за тобою пізніше. Цей чоловік був психом зі зброєю. Великий палець Кайла пульсував. Після застосованого Джедом прийому спецпризначенця він знав, що зробить усе, що той йому скаже, і ненавидів себе за це. Його думкою просто знехтували. Макс дозволить будь-що, якщо воно сприятиме його довголіттю. Можливо, його монолог про Сталіна мав підтекст.

Поліція? Але що він їм скаже?

Фінґер Маус завантажив минулу ніч. Вий­шов онлайн. Надіслав Кайлові повідомлення про те, що до того часу зробить придатну до перегляду першу збірку. Кайл шкірився, мов божевільний. Якщо він після всього так і не повернеться і його не знайдуть, трансляція набуде більшої ваги, доки юристи Макса чи поліція не змусять її прибрати. Але щойно це відео опиниться на волі, його вже буде не сховати назад. У його остан­ній розповіді на камеру було все: намір знищити смертельно хворого Чета, інкарнація Кетрін у названій дитині. Мало хто повірить, але це принаймні доведе присутність Макса на місці будь-яких запланованих злочинів. А список їх мав бути довгим. Краще б тобі мати добрий піар, Максе. Чи скористатися йому цим зараз як шантажем, щоб виторгувати свою позицію? Кайл запалив ще одну сигарету й подумав над цим.

— Сподіваюся, ти не куриш там, Спілберґу. Я вже тобі казав, ця кімната не для курців.

— Джеде, облиш його.

Кайл підняв на двері середній палець, а тоді опустив, бо почувся нездарою, ув’язненим у спальні дратівливим підлітком. Його телефон задзвонив. Кайл видобув апарат із кишені шкірянки.

— Це його телефон. Він балакає по телефону, — говорив Джед за дверима. А далі — хтось відсунув стілець від столу.

— Облиш, — це був Макс.

— З ким він балакає?

Макс, тепер уже з ноткою занепокоєння в голосі, підійшов до дверей ванної.

— Кайле?

Кайлові відняло мову — на екрані телефону світилося: «ДЕН». Неможливо. Може, це батьки Дена шукають сина, який пропав, або хтось із його товаришів? Напевно. Дзвонять найкращому другу Дена після обшуку поліцією розтрощеної квартири. Але як вони роздобули його телефон, щоб отримати Кайлів номер? Кайл прийняв дзвінок:

— Алло?

— Кайле? — жіночий голос. Кайл глитнув.

— Так.

Він знав, що Джед і Макс слухали ззовні. Двері відчиняться після першого ж хибного слова.

— О, доб­ре. Мене звати Дженна. Я медсестра в Королівському Вільному Госпіталі в Белсайз-Парку. Телефоную щодо вашого друга, Деніела Гарві.

Кайл заплющив очі й затамував подих. Вони знайшли його тіло. Він не міг, просто не міг цього витримати.

— Угу.

— Ден попросив мене зателефонувати вам.

— Ден!

— Так, його завтра виписують. На вашого друга напали, і він травмований. Боюся, доволі багато швів, й укол від правця через укуси.

— Що? Він живий... тобто з ним усе гаразд?

— Так. Але в нього також зламана щелепа, тому він не може з вами розмовляти. Лікарі вважають, що його можна завтра відпустити додому. Ви зможете його забрати?

— Ні, — Кайл втупився у двері. — Я в Америці. Працюю. Над фільмом. Скажіть йому, що я досі працюю над фільмом.

— Гаразд. Він написав записку. Хоче, щоб я її вам прочитала. І хоче, щоб ви знали, що «тепер він вам вірить». Так сказано в записці. І він написав питання. Він хоче знати: «Вони повернуться за мною?». Це не моя справа, але я мушу поцікавитися — може, ви маєте що розповісти поліції, Кайле?

— Ні. Ні. Річ не про те. Це щодо фільму. Він питає мене про фільм, над яким ми працюємо...

Хтось спробував провернути клямку ванної. Далі швидко постукали. Це був Макс.

— Кайле? Кайле? З ким ти говориш?

Кайл прикрив слухавку рукою:

— З Деном! А тепер відваліть!

Макс потойбіч дверей на кілька секунд замовк, тоді заговорив із Джедом, хоч Кайл і не чув їхньої розмови. Він знову зосере­дився на телефоні.

— Вибачте. Вибачте мені. Скажіть Дену, що я в Америці, щоб це зупинити. Скажіть йому, що я повернувся з Максом. Я не можу зараз пояснити. О, і скажіть йому піти до Фінґер Мауса. Коли він вийде. Так, так, Фінґер Мауса. Він знає, хто це, — Кайл стишив голос до шепоту. — Дуже важливо, щоб він пішов до Фінґер Мауса, — Кайл від’єднався й відчинив двері ванної.

Макс із Джедом стояли зовні. Макс звів єдину брову, якою досі міг рухати. Джед усміхався та тримав пістолет.

 

ТРИДЦЯТЬ

Сан-Дієґо. 26 червня 2011 року. 8:30 ранку