Адам Нэвилл – Останні дні (страница 71)

— Хотів би я, аби все було так просто. Сестра Геєнна й Сестра Беллона — набагато гірші супротивники, ніж його колишній штат приватних охоронців. А ще й тигр.

— Що?

— У нього є бенгальський тигр. Надбання прибутковіших часів. А ще, як мені казали, змії. Смертоносні улюбленці. Змії, — Макс усміхнувся. — Як доречно. Тож цей наш задум не без суттєвих ризиків.

— Знову це слово, Максе. Наш. Я був майже з вами, доки ви не згадали тигра. Я забираюся. О, до речі, де Айріс?

Макс мав приголомшений і нажаханий вигляд від того, що Кайл просто замислився над тим, щоб його не послухатися.

— Айріс?

— Жінка, що приносить пиріг і тост. Вона була тут уранці.

— Ти мене що, не зрозумів?

— Я знайду свого друга. З поліцією.

— Кетрін намагається знову інкарнувати, Кайле! Доки ще може! Поки її тіло ще придатне. У неї дитина. Ми знаємо, що там із нею дитина. Ми маємо врятувати дитину.

— Соціальні служби, — Кайл намацав засув. — Краще зателефонуйте їм.

— Якщо ти мені не допоможеш, дитина помре. Я помру. Ти помреш. Кайле, ти не побачиш клятого ранку! — Макс вгатив ціпком по мармуровій підлозі. — Документальні докази. Ми їх маємо. Час відзняти фінальну сцену. Хіба не розумієш, Кайле? Твій фільм майже завершений.

Кайл схопився за вхідні двері й узявся зачиняти їх перед Максом.

— Ні, ні, ні.

— У неї дитина, Кайле! Дитина!

Кайл зачинив за собою двері.

Останній вигук Макса донісся з того їх боку:

— Не вимикай світло, Кайле! Заради Бога!

 

ДВАДЦЯТЬ ВІСІМ

Вест-Гемпстед, Лондон. 25 червня 2011 року.

3:30 ночі

 

— Друже! Гей, друже! Де саме тут?

Кайл рвучко прокинувся від сну, сповненого гавкучих дітей. «Не мене», — благав уві сні дітей з обличчями в сажі й бився за те, що в них забрали. Жорстко всівся, прокинувшись, доки у свідомості тьмяніли сліди інших картин: чорних будівель під жовтим небом, виску з бійні. Панічно роззирнувся. Таксі. Він був на зад­ньому сидінні чергового таксі. Зібрався й витер слину на підборідді:

— Тут буде доб­ре.

Він важко вибрався з таксі. Нутрощі горіли від голоду. Від зміни часових поясів його трусило, він виснажився і мав симптоми застуди. Світ наяву був сюрреалістичним.

У кінці короткої доріжки, що вела до вхідних дверей його будинку, він підняв погляд та оглянув темне вікно вітальні. Перед від’їздом не запнув завіси. Коли це було? Рано-вранці того дня, коли вони полетіли до Америки. Так давно. Інше життя: теж ненадійне, але краще за цей повзучий жах. Стояти прямо було складно. Тут, унизу, серед нічної тиші, вага втрати — того, що вже було втрачене, того, що він от-от міг втратити, і того, що він знав — серпом вигнула йому хребет перед домом, у який він не хотів заходити. Обличчя пощипувала мжичка.

Кайл мусив зайти, мав роботу. Створити новий начерк монтажу. І вставку до фільму: остан­ній фрагмент перед камерою для чорнового монтажу документалки, побачити яку в ефірі він за життя не сподівався. Але її транслюватимуть, і то у величному громадському театрі його епохи: на цьому нерегульованому ринку крикливих нарцисів, Дикому Заході дезінформації та шахрайства, у цьому нескінченному морі піратства, величезному електораті, де мільярди виборців згідливо голосували клацанням мишки. В інтернеті. Той валив уряди й переписував історію, тож його фільм мусить почуватися там як удома.

Якщо це буде остан­нє, що створить насамкінець, він викладе версію фільму онлайн. Із залишками енергії зніме постскриптум, швидко розширить чорновий монтаж фільму вставками з відеощоденника й попросить Фінґер Мауса зліпити їх докупи, завантажити й викласти фільм онлайн із трейлером у потрібний час, за його відсутності. Для посмертної прем’єри на будь-якому сайті, який це візьме.

Кайл так і не повернувся в Кемден шукати Дена й не пішов у поліцію просити про допомогу: збагнув нульову результативність обох задумів тієї самої миті, коли зупинився на вулиці біля багатоквартирного будинку Макса.

Макс ледь не втратив вухо. Кайл зігнувся та схопився за коліна. Як Макс відбився чи врятувався? Кайла не мав часу чи усвідомлення запитати. Той був старим чоловіком. Він даремно замислився, як воно з широкими білими очима сповзає стінами головної спальні. Уявив, як Макс використовує Айріс як приманку, щоб урятуватися самому. Не здивувався б. Неможливість того, про що розповів Макс і на що постійно натякала історія Останніх Днів у фільмі, який Кайл занадто розпачливо не бажав кидати і який вбив його друга, він тепер ладен був прийняти, так само як і власне жалюгідне й недовге існування.

Він знову зиркнув угору на свої вікна та глитнув. У стінах його квартири дроти мідні й тонкі, як нитка, ще й усере­дині пластику. Без захисту, як в «Інтерсіті». Чим йому відбиватися? Кайл пробігся списком свого вбогого майна. Молоток! У його ящику з інструментами був молоток. Він носитиме його на поясі, як меч. Від цього він майже започувався краще, однак раптом перестрибнув подумки у свій номер у Сіетлі та згадав істоту, що рвала ліжко, впиваючись кістлявими пальцями ніг... сепсис, частково з’їдений щурами, стік кров’ю.

— Чорт, ні. Будь ласка, — Кайла так занудило, що він усівся на цегляний паркан перед передньою терасою із поламаними бетонними плитами, укритими сміттєвими пакетами. Його свідомість, його душу можуть викрасти чи знищити, чи обміняти будь-якої миті сьогодні вночі. Отак-от, друже.

Може, варто було подзвонити додому? Батькам. Братові. Він глянув на годинник. Не о такій годині. Вони страшенно стривожаться. Від цього Кайл майже засміявся вголос. Не думай про це. Його сім’я подивиться його остан­ній фільм онлайн, разом з усіма іншими. Включно з поліцією та батьками Дена. Чи прийме поліція фільм як доказ? Він сподівався, що ні. Люди мали побачити їхню загибель, їхній шедевр партизанського кінематографа, і зробити власні висновки щодо тих подій в Аризоні в 1975-му. Його мрія мусила здійснитися. Очі Кайла пекли від нерадісних сліз.

— Годі тупити, друже, — він усміхнувся та шморгнув. Скільки разів він за роки казав це Денові? Кайл витер очі рукавом, а тоді зайшов до будівлі.

У квартирі сяяло світло: усі лампочки й симулятори денного світла були ввімкнені. Вхідні двері — широко розчахнуті. Кайл лишив їх так на випадок, якщо якоїсь миті доведеться кинутися сходами вниз і загупати у двері Джейн на першому поверсі або просто з криками вибігти на вулицю.

Сидячи зі схрещеними ногами перед екраном лептопа, він якомога швидше пробігся чорновим монтажем: від Кларендон-роуд і дорогої старої Сьюзен до того бідолахи Ґабріеля на фермі в Нормандії, патрульного Конвея, Аґілара, детектива Свіні й остан­ні трагічні години жалюгідного існування Марти Лейк на вбогій кухні. Лондон, Нормандія, Аризона, Сіетл: погляди мигцем у фрагменти історії, що розтягнулася на чотириста років.

Там були години й години, але він доб­ре в них орієнтувався. Усе відео відзняли за остан­ні два тижні, і це не той матеріал, який би Кайл дуже скоро забув. Він щовечора швидко продивлявся поточний матеріал й одночасно уявляв собі одну змонтовану сцену за іншою, дорогою збираючи чорновий монтаж у Final Cut Pro. Уся композиція складалася з блоків із небагатьма розбивками, але Фінґер Маус міг зробити її цікавішою для онлайну, додаючи в першій збірці вставки із робочого матеріалу до грубого монтажу Кайла. Перехід від однієї сцени й локації до іншої роз­ме­жовуватимуть титри.

Він швидко вирішив, куди вставити відзняті з Деном невеличкі фрагменти, де він на камеру розповідав про Макса в номерах мотелю. І, переглядаючи необроблене відео, помічав, як його обличчя дедалі дужче марніло, очі божеволіли, а він сам змучувався. Він був розвалиною: геть не схоже було, ніби він це фальшував. Добрий матеріал. Усмішка видалася Кайлу такою недоречною, що він її притлумив. Навіть зараз, хлопче, ти нічому не вчишся.

Звук не зав­жди був чудовим, а частина запису у Франції — надто темною. Але суть зав­жди в змісті, а не в якості. Маус уже закинув поточні відео в систему Avid, де поліпшить і збалансує аудіо. Кінцевий продукт ніколи не отримає нагород, але деякі частини так приковували увагу, що Кайл заледве витримував їхній вигляд знову: вони навіть можуть змусити авдиторію з браком уваги просидіти у своїх спальнях непорушно довше за чотири секунди.

І поки що все йшло доб­ре. Голова Кайла кілька разів падала, а коли відчував потребу помочитися — ішов у ванну, мов п’яниця з повними штанами власних нечистот. Але він прикрасив чорновий монтаж так швидко, мовби від цього залежав його спадок. А Фінґер Маус уже доведе це до ладу без Кайла, що сидітиме поруч день за днем у своїй підвальній квартирі, хоча він усе віддав би, щоб там опинитися.

Кайл завершив і почав завантажувати монтаж на FTP-сайт Фінґер Мауса зі свого стаціонарного комп’ютера. Потім, сидячи на дивані з молотком і пляшкою Jack Daniels збоку, передрукував нотатки й часові позначки з рукописного журналу в документ на лептопі. Надіслав Фінґер Маусу електронною поштою без жодних перевірок і молився, аби його вологі очі не переставили місцями надто багато цифр. А ще дав Фінґер Маусу вказівку завантажити його збірку щонайменше за три дні на всі відомі йому безплатні сайти з фільмами.

Можливо, така дистриб’юція більше пасувала проєкту і Кайловій ролі вічного невдахи кіноіндустрії. Як вам така «Відьма з Блер», брати та сестри? Це не шахрайство. Зробіть його вірусним, як чума. Кайл хотів, аби фільм побачили три чверті людей на планеті. На цій миті він урвав свою мегаломанію та з’їв чотири ложки брунатного цукру, щоб не заснути. О пів на п’яту ранку встановив камеру Canon XHA, якою зняв свій перший комерційний фільм, на маленьку триногу та всівся перед нею, щоб записати остан­ній заповіт без сценарію. Він завершуватиме фільм. Чи, може, представлятиме його? Кайл стрімко згасав і не міг вирішити. Але він присвятить їхній остан­ній фільм Дену. Якого покинули. Щойно завершить фінальне інтерв’ю, завантажить фрагмент на FTP-сервер. Чорновий монтаж скоро опиниться в онлайн-архіві Фінґер Мауса. Доб­ре, доб­ре. Кайл глянув у вікно. Сонце зійде за годину: він майже дожив. Може, вони й не прийдуть. Кайл сподівався, що вони були зайняті Максом. Вони ж не приходять щоночі, чи приходять? А як щодо Фінґер Мауса — чи вистачить самого лише відео, щоб привабити їх і до нього?