Адам Нэвилл – Останні дні (страница 68)

— Справді? Ми ще не завершили, мій любий друже.

Вагаючись, Кайл приголомшено обернувся назад до екрана. Він хотів знати все, що ж, ось воно. Але від наступного зображення не сталося ні чергового струсу, ні шоку. Власне, він відчув таке полегшення, що в ньому прокинулася дрібка гумору.

— Здається, у вас тут не той слайд, Максе, — щось із вашої колекції порно. У кращі часи він би навіть посміявся з цієї думки.

Це був студійний знімок Чета Реґала. Колишньої голлівудської моделі, що рекламувала плавки, а потім перетворилася на популярного актора, поганця, власника «Файнал Чептер Продакшнз», і була остан­нім власником колишнього маєтку Кетрін у Сан-Дієґо.

Та Макс мав урочистий, коли не наполегливий вигляд дослідника.

— Чет Реґал. Давно зник зі срібного екрана, принаймні в уявленні фабрики мрій. Уже як шість років тому, і дотепер. І то тільки після двох розлучень, про які ти міг читати, низки сенсаційних судових справ за зберігання наркотиків, водіння напідпитку й напади. Переважно на представників преси чи своїх дів­чат. Чет Реґал усе життя жорстоко ненавидить вродливих жінок, він бісексуальний хижак із садистськими смаками. Наразі вважається, що він швидко переживає остан­ні стадії СНІДу й гепатиту В.

— Я знаю, хто це, Максе.

— Хоч і відлюдник, як ти також знаєш, він самітно живе тут.

Кайл задивився на розділене навпіл фото розкішного палацу в стилі ар-деко, у якому мешкала Сестра Кетрін, доки її послідовники ув’язнювали й убивали одне одного в покинутій мідній копальні в сусідньому штаті: знятий, як у секції фотографій «Останніх днів» Левайна, чорно-білим, а на другій половині — в кольорі.

— Ви... ви не хотіли його знімати?

— Це так. Принаймні поки що. Чет Реґал — п’ята дитина, врятована з копальні «Блу-Оук» у ніч 10 липня 1975 року. Офіцери-слідчі називали його «чистим хлопчиком». Хоч він який завгодно, але не чистий.

Ліва повіка Кайла затремтіла, тоді засудомила.

— Ні.

— Боюся, що так.

— Син Пріссі? Чет Реґал.

— Саме так. Сестри Пріссі, убитої Кетрін молодої матері. Невдовзі після викрадення дитини та взяття нею на себе ролі сурогатної матері хлопчика. І Чет Реґал остан­ні десять років проживав у колишньому будинку Кетрін. Відколи, власне, отримав його у власність від мешканців-регентів після її смерті. Ти пригадуєш, що тільки четверо із Сімох загинули в Ніч Сходження. П’ятого, Брата Веліала, убили за його вчинки у в’язниці. Але інші двоє, її улюбленці, досі живі.

— Із Сімох?

— Двох жінок відіслали у 1973-му до Сан-Франциско під приводом влаштування там нового храму. Завжди відданих служниць, Сестру Геєнну й Сестру Беллону. Та вони поїхали туди не для того, а знайти співчутливих батьків, які усиновлять чистого хлопчика, коли настане час. Їм це вдалося. Та ці батьки давно померли. Музичний продюсер і його безпорадна дружина, що потрапила під чари Кетрін у голлівудській каруселі. Ти міг чути про чоловіка. Бретт Пірсон. Працював із The Mamas and the Papas, The Beach Boys. Його яхту знайшли на плаву біля узбережжя Нижньої Каліфорнії у 1992-му. Порожню. Вони з дружиною так і не повернулися на берег. Розумієш, їх також відкинули, щойно їхня функція скінчилася. Коли Чету виповнилося дев’ятнадцять, він був готовим успадкувати землю — чистий хлопчик повернувся додому до нових опікунок, Сестер Геєнни й Белонни.

Кайл похитав головою, мимохіть і без причини всміхаючись.

— Не забувай, це дім, де Чет провів частину дитинства. Він мав би мало що пам’ятати про той час усамітнення із Сестрою Кетрін, але я вважаю, що спогадів у нього чимало.

Кайл крутнувся в кріслі лицем до Макса:

— Що ви хочете сказати? Чет... що... відтворює життя Кетрін? Її спадок? Він привів цих... істот назад?

— Боюся, усе трохи серйозніше, мій любий Кайле. Чет Реґал і є Сестра Кетрін.

Будівля ніби зрушила з осі.

Після тривалої мовчанки, що зависнула в кімнаті, Кайл усміхнувся.

— Годі, Максе. Будь ласка. І цієї безглуздої конспірологічної теорії теж. Зробите це заради мене?

Макс не всміхався.

— Гроші, обожнювання, повна домінація над усіма близькими, знищення будь-якого супротивника. Цього мало, нічого з цього. Розумієш, навіть якщо її пам’ятатимуть вічно, для Сестри Кетрін цього було мало. Удосталь тільки жити вічно.

Кайл спробував глитнути, але не зміг.

— Невже в це важко повірити? Після всього, що ми разом пережили, Кайле? Хіба історія не навчила нас, що параноїки, які самі себе знищують, реінкарнують? Ставлять при владі своїх дітей...

— Ні.

— Зводять статуї, будівлі, навіть міста, названі їхнім іменем.

— Досить. Максе, досить.

— Кетрін повністю увійшла у хлопчика з Ночі Сходження.

— Ви що, глухий? Досить. Досить, Максе.

— Вдруге вона хотіла бути чоловіком й обрала найпрекраснішого з усіх хлопчиків Храму, щоб еволюціонувати в ньому. Наказала найвродливішому чоловікові, сумнозвісному Брату Ваалу, зґвалтувати й запліднити Пріссі, найвродливішу служницю. Вона вивела власного спадкоємця. Кетрін зберігала целібат. Вона гидувала плоттю. Гадаю, їй сильно нашкодив мерзенний досвід у секс-торгівлі. На початку вона якось зізналася Брату Чаплі, що про власну смерть вона думала лише на межі екстазу. Але весь час керівництва Храмом у Франції й Америці вона була одружена з іншими. Хіба не розумієш?

— Божевілля. Ви божевільний, Максе.

Макс задивився на найближчий симулятор денного світла на підлозі. Й озвався так само, мабуть, до себе, як і до Кайла. Його здорове око дивилося з пронизливою огидою.

— У новій подобі вона вела розпусне й легковажне життя. Доки навколо неї мужніло тіло Чета, вона повірила у власну невразливість. Привілей багатства, слави, влади, нового культу знаменитості, містичного походження як захист. Але вона не була захищеною. Вона захворіла від надмірностей. Її садистська сексуальна помста проти вродливих чоловіків і жінок мала наслідки. Її вдаване захоплення кривавими розвагами... — Макс швидко обернувся до Кайла й вишкірився, мовби тріумфуючи. — Сестра Кетрін мусила шукати наступну трансформацію. Тож її третє пришестя довелося форсувати. Ти знав, що Чет Реґал і його остан­ня дружина всиновили хлопчика й назвали його Аварітія Лукзірія?

— Не приносьте це в моє життя, Максе.

— Думаю, воно вже там, любий хлопчику.

Кайл підвівся. І хитнувся. Простягнув руку, хапаючись за підлокітник крісла.

— Ми ще не завершили, Кайле. Хіба не бачиш? Вона реінкарнувала. На тривалий час. Усере­дині маленького хлопчика, що виріс у чоловіка Чета Реґала. Вона йому навіть не генетична мати, але життя Чета Реґала переповнене її рисами. Її жадобою. Її садизмом. Жорстокістю. І патологічною жагою до влади. І це достатній доказ.

— Отже, він її мавпує. Це неможливо.

— Хотів би я, аби все було так просто, Кайле. Як і з наново пробудженим убивчим спадком всере­дині вмістилища, яке вона вкрала у дворічної дитини, — Макс вказав на екран. — Кожне нещодавнє вбивство та викрадення — це частина гротескної помсти. Продовження того, що почалося в сімдесяті.

— Максе, будь ласка...

— За її дорученням її давні друзі могли обирати вразливіших дезертирів у період, близький до Ночі Сходження. Навіть після втечі з копальні життя та сон цих жертв досі нищила зараза. У цьому можеш бути впевнений. На них був знак. Запах. Їхній нещасливий зв’язок із «сутностями» був непорушним. Саме тому бідолахи не могли функціонувати. Знищували свій розум і здоровий глузд інтоксикантами. Але наркозалежних, зламаних і розбитих легше знайти. Хіба не розумієш? На них справді полювали, — Макс зітхнув. — Нами всіма скористалися. Від Лондона до Франції й до США. Нас забруднило те, що вона викликала до нас. Те, що прикликалося знову тією єдиною, котра знала як. Кетрін.

— Але ви й Ізіда, Ґебріел, Чапля — чому вас не вбили в сімдесяті?

— Серед найслабших зв’язків із європейською версією групи, Зібранням, найменше забруднені були Ізіда, Чапля і я. Усі ми покинули Зібрання після перших появ того, що називали «сутностями».

— Але Ґебріел...

— Ґебріел заледве протягнув рік у Франції. Він пропустив подію, що передувала розколу, хай що там сталося. Гадаю, наш залишковий зв’язок ледь простежувався в сімдесяті, коли навколо було багато інших доступних жертв. Але Кетрін досі сподівалася зрештою звершити свою помсту й вистежити всіх тих, хто її колись покинув. Тих із нас, хто вижив після 1975-го. Щоб скористатися нами як жертвами під час натепер остан­нього виклику Кровних Друзів.

— Марта? Бріджетт Кловер?

— Марта Лейк і Бріджетт Кловер постійно були на втіках після Ночі Сходження. Юні, хитрі, зав­жди розважалися в яскравому світлі, в оточенні людей. Вони уникали полювання. Але не вічно.

Макс доторкнувся до опуклої пов’язки на голові:

— Ми — м’ясо й питво її помсти. Але наші смерті також слугують подвій­ній меті. Як вона збирається знову вселитися в дитину, давні друзі пробують вселитися в нас. Кетрін пообіцяла повернути їх до життя, як і багато років тому. І вона їх покликала. Це вона має з ними зв’язок. Підозрюю, це зовсім не легкий союз. Їй довелося чимало їм пообіцяти. Гадаю, то була щонайбільше сумнівна й диявольська угода, та вона давала їй можливість говорити з ними, торгуватися, як колись Лорхе. І я сумніваюся, що Кетрін хоч колись була вільна від Кровних Друзів у личині Чета Реґала. Сама їхня присутність неабияк доклалася до її монструозності в цьому житті, двічі. І її давні друзі хочуть спробувати повернутися знову, через нас, до світла, яке вони зневажають, але до якого спраглі.