Адам Нэвилл – Останні дні (страница 53)

Від шалених доторків до клавіатури телефонний екран засяяв і тьмяно освітив його тіло; І Кайл побачив власні груди, живіт і руки з татуюваннями на пів рукава, і сухорляві ноги, і дорогоцінні, лише йому належні, ступні: лівий великий палець зламаний і криво зрісся, на обох ступнях бракує нігтів на мізинцях, білий шрам від сере­дини правої щиколотки.

Він підтягнув ці ноги, це заповітне тіло туди, де притиснувся до узголів’я ліжка, і відчув, як примарні внутрішньовенні трубки висмикуються та відпадають від його зап’ясть, пальців та передпліч. І цими простими незграбними рухами означилися його кінцівки й тіло.

Але щось досі було не так. Крізь шок і дезорієнтацію такого жаского пробудження від знову усвідомив звук. Тепер уже тихий стукіт у стіну чи двері. Кайл обернувся до шуму, що лунав з боку дверей його кімнати, яких він не бачив. Світло телефонного екрана вихопило когось, наполовину в тіні, там, де, як він пам’ятав, були двері. І він устиг лише на мить побачити маленьку постать на тонких хист­ких ногах, перш ніж та з гупанням упала накарячки.

Кайл перекотився на неохайному ліжку й заметушився знайти навпомацки вмикач Максової лампи на підлозі біля ліжка. Згадав, що засинав із нею увімкненою, як і зі світлом над головою та лампою біля ліжка. Заснув у доб­ре освітленій кімнаті. І тепер, коли повністю прокинувся, то згадав цей факт, й усвідомлення здійняло такий холодний страх, що він заскиглив. Максів симулятор денного світла ніяк не вмикався. Кайл впустив його.

Щось важко дихало біля підніжжя його ліжка: хрипіло, мовби з водою в грудях. Екран телефону вимкнувся, економлячи батарею, але Кайл за мить до того, як перекинув ноги через край ліжка, встиг побачити невиразне й вузьке обличчя непроханого гостя, що глипало на нього над розкошланою постіллю. Відвислий писок — навіть не рот — мовби хапав повітря чи радісно верещав.

Непевні силуети меблів і затінені обриси приладдя в кімнаті зникли разом зі світлом екрана телефона.

Простір знову повернувся до неосвітленого стану — відрізаний від зовнішнього нічного світла затемненими завісами, що мали оберігати втомлених мандрівників. Сліпота, якій Кайл був вдячний, але лише на мить.

Він побіг і врізався обличчям у стіну біля дверей ванної, і шок від удару був таким сильним, що його запаморочило. Але саме це повернуло його до цілковитого усвідомлення. Він ударив долонями в стіну, намацав світловий шнур і смикнув униз. Світло не загорілося.

Йому здалося, що непроханий гість десь біля підніжжя ліжка й ледве тримається на ногах. Його стан був таким виснаженим, а ноша на нечистих кінцівках — така крихка, що човгання й приглушені удари в темряві нагадували повільні, болісні рухи. В уяві Кайла сплив спогад про хитку істоту, мимохідь відзняту на плівку, — наче велика лялька на обвислих шворках у темряві будинку на Кларендон-Роуд. Його охопила моторошна думка: щось нещодавно пробилося сюди з іншого місця, щоб утілитися в цьому. Шкрябання по дереву — звук інкарнації.

Поруч у темряві він чув важке дихання старих легень, що працювали на повітрі з нібито чужого світу. Постать, погано координована вертикально, травмована появою, знову опустилася накарячки, шарудячи руками навкруги. Його лякала думка, що істота, пересуваючись ближче до підлоги, могла знову стати стабільною та швидкою — наче звільнена з тісного дерев’яного стійла тварина. Там, у темряві, на килимі, вона завиграшки його знайде.

Він був у пастці. Єдиний шлях із кімнати — через двері, що вели на стоянку.

Кайл розвернувся й подолав спонуку зачинитися у ванній. Дерев’яні двері не здавалися надійним захистом. У голові роїлися образи розкошланих голів, мертвих птахів, плямистої плоті та брудних нігтів, що вп’ялися в шкіру жертв. Він притлумив зойк.

Виставивши руки перед собою, навпомацки рушив назад до ліжка. Якщо йому й випаде шанс урятуватися, то доведеться перестрибнути через матрац — і миттю до дверей. Можливо, зараз. Одним ривком. Поки невпевненим звукам шкрябання та хапання біля підніжжя ліжка ще бракувало твердості того, що, як він боявся, його чекає далі. Зіщулившись у темряві, нетерпляче забажав сфокусувати світ; розпачливо запрагнув чіткішого відчуття власної присутності через ясність, тепло та страх. Він уявив, як істота, мов краб, оббігає навколо ніжки ліжка, щоб схопити за щиколотку.

Кайл тихо пробрався до боку ліжка, з якого нещодавно втік. Зупинився й скривився, очікуючи на скрип пружин від його ваги, яка має їх перелетіти. Примружився в темряву — але міг лише здогадуватися, де саме в іншому кінці кімнати мали б бути двері.

Кістлява кінцівка вдарилась об туалетний столик під телевізором. Від глухого стукоту кістки по ДСП Кайл охнув. Почув біля підніжжя ліжка, але, мабуть, тепер ближче до ванної збуджене вологе дихання, наче принюхування. Та посивіла голова на тонкій шиї сторожила його рухи. Істота видавалася так само сліпою, як і сам Кайл, але вона його чула.

Він тихо пошарудів на приліжковому столику й узяв свій екземпляр «Останніх Днів». Жбурнув книжку до ванної. У відповідь із верхівки туалетного столика раптом змели його речі: лептоп, теки та книжки затріпотіли й заторохтіли на підлозі. Істота сердито шкандибала, мов вологе від плаценти лоша, однак набирала сил.

Мовби біжучи трампліном на чужих ногах, Кайл стрибнув ступнями через матрац. Дезорієнтація в темряві кинула його, світ під босими ногами зрушився, мов човен.

Істота за його п’ятами заскімлила. Вона швидко покривала простір. Мить тому була біля туалетного столика біля підніжжя ліжка, але тепер припала до землі біля дверей ванної, десь там, куди він жбурнув книжку й де він нещодавно щулився. Тверді пальці дряпали стіну. Схопили лампу. Розтрощили лампочку.

Щиколотки й коліна Кайла пронизав гострий біль, коли його ступні приземлилися на підлогу з іншого боку ліжка. Кайл випростався. Рушив до стіни, вздовж якої десь були двері. Він безшумно обмацував її долонями, доки не натрапив на гладеньке дерево і сморід гнилого м’яса під ними.

Його пальці доторкнулися до клямки. Непроханий гість зашипів за спиною Кайла у темряві. Він тепер жвавіше вискочив на ліжко. Гупав матрацом. Відвідувач узявся пороти простирадла, бо, ймовірно, хотів матеріалізувати обриси Кайла під своїми гострими пальцями. З жаданням хоча б уявно провернути з ним цю мокру справу так, ніби це вже відбувається.

Кайл здер об засув шкіру з трьох кісточок. Розчахнув двері. Крізь які випав, обернувшись і полетівши задки з кімнати, на холодний цемент доріжки перед стоянкою.

Немудро, але неминуче зиркнувши назад у кімнату, Кайл востан­нє й тривало роздивився непроханого гостя. Коротко й частково освітлений жовтим сяйвом вуличних ліхтарів, яке падало в кімнату, той видавався водночас вологим і неприродно тонким. Низько схилений до матраца. Голова опущена й затемнена. Тіло попереду сіпалося з розпростертими руками. Ноги впивались у простирадла й наче намагалися випатрати постіль. І раптово Кайл дізнався про таємниче знаряддя вбивства детектива Свіні більше, ніж будь-коли знало все поліційне управління Фінікса.

Воно перетворило Кайлові ноги на вату. Він затріснув двері.

Шалено тремтячи в трусах і футболці, Кайл вичекав остан­ні дві години ночі, затиснутий між автоматами з колою й льодом у кінці бетонного блоку мотельної смуги. Без ключів від машини, сидячи спиною до вкритої ліпниною стіни, прикрившись пом’ятими картонними коробками зі сміттєвого бака за офісом менеджера.

Він непритомнів та отямлювався, доки сонце не освітило безплідне шосе; гадав, що помирає від холоду, та все одно вважав за краще так покинути світ, аніж від тих рук у його кімнаті. Від тих самих пальців, які на його очах смикали за завіси та, як він чув, шкреблися у двері кілька хвилин після його квапливої втечі, супроводжувані гортанним ревом й істеричним виском мертвої істоти.

Кайл це слухав і тремтів так сильно, що аж не міг дихати. Шум раптом спинився, та він запі­дозрив, що істота просто вичікує в темряві на його повернення.

Дена неможливо було підняти. Щоб не стривожити нічного адміністратора чи інших гостей, Кайл гукав так гучно, як тільки насмілювався, стукаючи у двері кімнати друга. Але Ден мав звичку впадати в сон, схожий на кому, умикаючи в навушниках iPod. Та й що розчуєш крізь його хропіння? На щастя, інші кімнати видавалися порожніми.

О шостій, доб­ре виспавшись у кріслі, яке він споглядав крізь зачинені двері офісу, нічний адміністратор пішов, і його замінив денний адміністратор, та Кайл лишився в схованці під картоном. Він і гадки не мав, як довго його від­віду­вач міг затриматися в просторі з цього боку... він навіть не розумів чого. І він не ризикнув залучати нічного адміністратора до цієї неможливої речі, яку привів у мотель «Реґал». Якби він розбудив юнака заради запасних ключів, і той супроводив би його, доки непроханий гість перебував у кімнаті чи ховався в душовій кабінці, Кайла могли б звинуватити у вбивстві адміністратора. Тож він лишався на місці, ховаючись на холоді під сміттям. До чого його звів Макс.

О сьомій прибула покоївка, і слабке світанкове сонячне світло нарешті заохотило Кайла відкинути саморобний картонно-паперовий намет. Він підійшов до дрібної мексиканки й пояснив: зачинив за собою двері, щойно, коли вий­шов за колою.