Адам Нэвилл – Останні дні (страница 42)

— Люди йшли щомісяця чи десь так просто на початку сімдесят п’ятого. Коли ще могли. А потім збудували паркан. Той власник сусіднього ранчо зазвичай возив утікачів у Юму, на автостанцію. І єдині члени з копальні, яких ми колись допитували найближче до моменту вбивств, утекли місяці за два до ночі десятого липня. Двоє дів­чат із немовлятами.

— Марта Лейк і Бріджетт Кловер.

— Вони. Красуні для новинарів. І ймовірні зоряні свідки, якби справа колись дійшла до суду. Вони повернулися в Аризону, налякані за свої життя, під захистом поліції, і фактично підтвердили, що тієї ночі, коли вони поспіхом тікали, у копальні лишалося близько двадцяти людей. Ми забрали з тієї копальні п’ятнадцятьох: дев’ять мертвих і шість живих. Живі — це п’ятеро дітей і Брат Веліал. Що трапилося з іншими п’ятьма вірянами, яких там пам’ятали Лейк і Кловер, ми так і не з’ясували. Брат Адоніс, Брат Аріель, Сестра Уранія, Сестра Ганна й Сестра Прісцилла. Вони, певно, або втекли та зникли, або їх убили й поховали в пустелі, як стверджувала Марта Лейк. Майже всі свідчення, які ми взяли в інших ста опитуваних, невдовзі відкинули чи забули.

— Чому так?

— Ну, по-перше, то було нагромадження гіпанської бридні про голоси в головах і подібне безглуздя про злих духів, загалом очікуваної від купки божевільних, наркоманів та нікчем. Люди стверджували, що були одержимі. Інші казали, що вміли літати, чи якась така фігня, і дивилися на свої тіла з повітря. Дехто стверджував, що їхні душі віднесли до пекла й назад.

Якби поблизу була стіна, Кайл до неї притулився б.

— Та ми мали вбивцю і зброю. Більш-менш зізнання від Веліала, а решту склали з балістичних і криміналістичних доказів. У нас доволі швидко вималювалася гарна часткова картина того, що відбувалося тієї ночі. Власне, десь за тиждень. Нашими головними пі­дозрюваними були Семеро. Чотирьох із них знайшли мертвими в храмі. Вони називалися Молох, Ваал, Хемос і Еребус. І ще — Веліал. Ще двоє із Сімох у ніч убивств були в Сан-Франциско, і обоє мали тверді алібі. Жінки — Сестра Геєнна й сестра Беллона. Стверджували, що ладнали справи для Сестри Кетрін.

Кайл нахмурився й ретельно сформулював своє запитання — запитання, яке, як зазначив Макс у виробничих нотатках, дуже хотів, аби той поставив:

— Завжди припускали, що Веліал, Молох і Ваал вбивали не самі. Особливо з вигляду тіл, які знайшли вкупі біля паркану.

— Авжеж. Але двоє інших стрільців були мертві. Веліал їх убив. Тож ми ніфіга не могли в них запитати. Ми зняли відбитки з двох інших мисливських гвинтівок, з яких знерухомили чи застрелили тих чотирьох утікачів. Вони збіглися з відбитками Брата Молоха і Брата Ваала, знайдених загиблими на першому місці вбивства, у храмовій будівлі. Усе це зазначили в першому звіті коронера. А от доказів будь-яких інших пі­дозрюваних у вбивствах у нас не було. Ну, сформулюю вам так: перший звіт про розслідування розписали на шістдесят шість сторінок. Перший звіт про хід розслідування щодо інших пі­дозрюваних вмістився на одній сторінці, і на ній ще лишалося вдосталь порожнього місця, якщо розумієте, про що я.

— Але чи бодай колись вас навідував здогад, що до вбивств у Ніч Сходження були причетні ще люди?

— Ми й так не мали жодної корисної зачіпки щодо «кусачів», як ми їх називали. І зброю, яку, як пі­дозрювали, Веліал, Молох і Ваал використовували, коли підстрелили втікачів, поки ті намагалися перебратися через паркан, також не знайшли.

— Тіла. Які зачіпки давали вам тіла щодо причин смерті тих чотирьох біля паркану?

— Розтин жертв у Фініксі в тій кімнаті провели в присутності чотирьох заступників коронерів. Також запросили двох суд­мед­експертів з-поза меж штату. Оглядали три дні. Ретельно досліджували. Флюороскопія визначила ще більше куль та фрагментів у ногах двох жертв з-під паркану, що відповідало картині, за якою Веліал, Молох і Ваал стріляли в них, коли вони намагалися втекти. Балістика збігалася з трьома гвинтівками, які використовувалися тієї ночі. Докази були неспростовними.

— І розтин показав, що всі жертви накачалися великою кількістю наркотиків. МДА. Хімік-криміналіст із ВНР²⁴ узяв із копальні зразки крові за чотири години після прибуття патрульних. Вони провели у Фініксі тест Оухтерлоні²⁵ для перевірки співвідношення тваринного та людського в плямах крові — через собак, що бігали кругом. Здебільшого кров уже висохла, доки ВНР прибув, тож було майже збіса неможливо визначити підгрупу. Але хімік узяв понад сотню зразків. Усі людські. І все, що в нас було, що ми могли використати, точно збігалося з групами крові загиблих у копальні.

— А рани, що збігалися з відбитками пазурів і зубів, на жертвах біля паркану?

— Я до цього підходив, — Свіні прокашлявся.

— Вибачте. Прошу, продовжуйте.

— Ми мали три фрагменти зубів, дуже брудні, які суд­мед­експерт видобув із двох жертв, й один ніготь у третій жертві. Аналізи визначили їх як людські, не собачі й не котячі. Преса стверджувала, що тамтешніх собак дресирували нападати. І що жертв, які вшилися й побігли до паркану, застрелили, а тоді собаки завершили роботу. Коли чесно, це було таке нерозв’язуване питання, що ми великою мірою тішилися, що люди просто в це повірили, бо нічого кращого ми не мали.

— Поліція стверджувала це на ранній пресконференції.

— Бо першого тижня ми були впевнені, що саме так і відбулося. Громадськість сильно тиснула, щоб ми когось арештували. Привели нових пі­дозрюваних. Ніхто не вірив, що Веліал міг убити їх усіх. Чи що п’ятеро в храмі просто стали на коліна й цілком добровільно відійшли. Народ у всьому штаті ізолювався, а ще в Лос-Анджелесі, у Нью-Мексико. Нажахані наявністю божевільного культу дияволо­поклонників, що жадав нової крові. Але суд­мед­експерт провів інші тести після пресконференції та припустив, що ті фрагменти, знайдені в померлих, належали мертвим людським зубам, ніби походили з людських останків. Не з живого рота. Те саме з фрагментами нігтя. Це могла бути якась зброя, виготовлена з кісток. Що виключало будь-яких інших пі­дозрюваних, дотичних до вбивств, які кудись забралися звідти. Бо мерці не ходять.

— П’ятьох членів зі свідчень Лейк і Кловер, яких так і не відстежили, також виключили як пі­дозрюваних: Брата Адоніса, Брата Аріеля, Сестру Уранію, Сестру Ганну й Сестру Прісциллу. Ми ніколи не вважали, що зникла п’ятірка, власне, була тієї ночі в копальні. Ми виснували, що всі вони пішли до десятого липня.

— Тож ми надіслали «мертві» фрагменти зубів і нігтя в університет у Нью-Мексико для підтвердження. Археолог датував їх за проведеними тестами як п’ятсотрічні. Доволі божевільний результат, що здійняв хвилю спекуляцій. Тож ми виснували, що фрагменти належали чомусь, чим Веліал, Молох і Ваал добивали померлих. Чомусь, що ми так і не знайшли. Якби ви запитали мене про це в сімдесят п’ятому й сьогодні, я сказав би вам те саме. Веліал, Молох і Ваал застрелили чотирьох жертв біля паркану, а тоді добили вцілілих якоюсь реліквією, зробленою із зубів і кісток, добутих зі старих, але збережених людських останків. Як частину ритуалу.

— Зброєю? Але яка зброя збігається з таким описом?

— Останні Дні там мали й інші матеріали, що мусили бути в музеї. Ми знайшли на місці вбивства інші фрагменти, яким було зо п’ять століть. Шматки одягу, який вони, певно, привезли із собою із Франції в сімдесят другому. Використовували як священні реліквії чи щось таке. Частина капелюха єпископа, можете в це повірити? І якісь шати, або халат. Один черевик, виготовлений у Голландії в часи Релігійних вій­н. І все це в тій кімнаті, де ми знайшли Сестру Кетрін зі стятою головою. Найкраще, що будь-коли сталося з тією жінкою, якщо хочете моєї думки.

— Брат Веліал. Ви кілька разів його допитували.

— Веліал був збіса божевільним. Не обманюйтеся, що це не так. Ми розпитували його про ніч десятого липня знову і знову, і він казав одне й те саме. Що фрагменти зубів, нігтя й одягу належали «давнім друзям» або «Кровним Друзям». Ми питали його, хто це, і він казав: «Вони з нами», і витріщався вгору, ніби бачив когось на стелі кімнати допиту. Він постійно просив нас «вимкнути світло й розплющити очі». Він прославився цими звичними нісенітницями.

Кайл глитнув, аби повернути собі голос:

— Левайн подавав у своїй книзі деякі інтерв’ю з Веліалом та його поліграф, які стали доступними після запиту коронера. Здебільшого люди вважали їх сфабрикованими Левайном.

— Це не так.

— А те знаряддя вбивства, що мало бути зробленим із зубів. Хто міг забрати його з місця злочину, якщо з усіх дорослих живим знайшли тільки Веліала?

— Я зав­жди здогадувався, що це були пси. Що один з псів, якого ми так і не знайшли, втік зі зниклим знаряддям убивства. Забрав його в пустелю. Кров на ньому привабила б падальників, комах, кого завгодно. Певно, воно досі там. Його швидко занесло б піском. Тож на фінальній пресконференції у вересні ми запропонували Веліала як єдиного живого вбивцю п’яти загиблих у комунальній каплиці, за що він мусив постати перед судом. Перед добровільною стратою від його руки Молох і Ваал допомогли Веліалу смертельно поранити чотирьох жертв, знайдених біля паркану з огнестрільними пораненнями, а тоді вони втрьох довершили страту за допомогою невідомої ручної зброї. Потім Веліал убив своїх однодумців, Молоха й Ваала, за їхнім проханням, а ще Кетрін та двох інших, знайдених на першому місці вбивства: Брата Хемоса і Брата Еребуса. Веліал ніколи не заперечував своєї участі. Він стверджував, що Сестра Кетрін обрала його для цієї честі заради «бенкету давніх друзів».