Адам Нэвилл – Останні дні (страница 24)

Щойно він вий­шов за межі головних будівель ферми, то помітив комин того, що мусило бути маленьким будиночком Сестри Кетрін — десь за півтора кілометра звідти, майже повністю прихований рядом верб.

Він знову зосере­дився. Нервове збудження запалахкотіло заново. Дальній план із триноги, а тоді середній будуть ідеальними, щоб уловити ще більше незвичної атмосфери в ландшафті, в уявності якого він уже не сумнівався. Але час варіювати операторську роботу давно проминув, як і можливість затримати неминуче. Зараз або ніколи.

Лаючи Макса, Дена й Ґебріела, Кайл пробирався крізь високу траву, прямуючи наодинці до покинутого будиночка Сестри Кетрін.

Сорок років тому Сестра Кетрін забрала звідси свої речі, з цього фермерського будиночка, який так і залишився п’ятнадцятьма квадратними метрами приземкуватого різнорозмірного каміння під майже відсутнім шаром глиняного шпаруна. Один бік будинку приховував плющ, що видерся аж до комина. Велика частина черепиці з’їхала, але лінії та кути даху видавалися прямими й надійними. Підвіконь на першому поверсі сягало море трави з білими кінчиками. Шиби вціліли, а вхідні двері — на місці.

Кайл встановив камеру на триногу та зняв широкі плани будиночка спереду: одні двері, три маленьких вікна, два з яких на першому поверсі. Встановив звук на мікшері та прилаштував мікрофон. Вдихнув і роззирнувся у сутінковому пейзажі. Вдоволений тим, що досі сам, обернувся до дверей зі сподіванням, що ті не зачинені. Вони й не були. Кайл штовхнув їх.

У зернистому передзахідному світлі на стелі виринули три товсті сволоки, які перетинали менші ребра з такого самого темного дерева. Простір між ними, як і стіни, укривав брудний тиньк. Перед великим почорнілим комином Кайл натрапив на стародавню на вигляд ванну, встановлену на пазуристі ноги на цементній підлозі. Вона раптово натякала на домашність, яка Кайлові здалася непривітною серед такого занепаду. Вузькі сходи з темного дерева виринули й зникли на другому поверсі.

Кайл прокрався всере­дину й установив камеру, щоб продовжити свій коментар з-за триноги, читаючи зі сценарію. Якщо це не партизанське фільмування, то що тоді? Рівень батареї на камері не дуже. У сумці мав запасну, але хотів упоратися швидко — хоч і відмовлявся замислюватися над причинами такого бажання.

— Це фермерський будиночок Сестри Кетрін. Тенденцію фізичного розділення між нею й рештою Зібрання було задано в Лондоні, і вона тривала й тут. Ця будівля мала електрику та базову сантехніку, проте й досі була примітивнішою, аніж жінка могла стерпіти, тож вона ніколи не опускатиметься знову до цього рівня. В аризонській пустелі вона придбала собі розкішний палац у стилі ар-деко, за декілька кілометрів від покинутої мідної копальні, у якій мешкали послідовники Храму Останніх Днів. Можливо, той маєток став реакцією на нестачу, яку вона переживала у Франції.

— Фотографій інтер’єру цієї будівлі під час проживання тут Сестри Кетрін немає, тож, щоб уявити, як воно було колись, ми можемо покладатися тільки на чутки відступників, яких розпитував Ірвін Левайн. Однак є свідчення, що тут, у холодні нормандські зими, Сестра Кетрін прихилилася до старовинних меблів, товстих килимів та оксамитових завіс. Вона була чутливою до холоду й нетерплячою до спеки.

— Розкішне умеблювання й королівське приладдя давно зникли. Підлога, як ви бачите, гола й цементна, місцями поплямована чимось схожим на олію й подекуди пошкоджена водою.

У мороці Кайл швидко відзняв великим планом самотній артефакт її проживання і зімпровізував закадровий текст:

— Просто дивовижно — знайти це. Ванна Сестри Кетрін досі тут сорок років по тому. Змушує замислитися, чому ніхто її не забрав.

Жодної з жаских постатей, побачених в амбарі, не було на брудному тиньку стін будиночка, і Кайл відчув запаморочливе полегшення. Проте і тут усе пронизувала недоречна непорушність.

— Це справді дивно, але тут є своя атмосфера. Власне, як у храмі. Майже вичікувальна. Мовби застигла мить просто перед прибуттям когось або чогось. Подія, можливо, підвішена в зафіксованому стані в просторі, де я стою. Коли ми вперше сюди приїхали, Брат Ґеб­ріел повідомив про схоже відчуття. Відтоді він вирішив покинути зйомки. Його дуже засмутило повернення сюди. Ден, оператор, наразі з ним. Тож із цієї миті я знімаю самотужки.

Кайл знайшов потрібну сторінку сценарію та стишив голос, щоб м’якіше начитувати в мікрофон: захоплення знахідкою перебивало йому дихання.

— Це важливе місце в історії культу. У цій будівлі, можливо, навіть у цій самій кімнаті, Сестра Кетрін записала «Книгу ста розділів» — теологічний текст, начитаний їй тими, кого вона називала сутностями й Святими Духами. Це тонка й майже нечитабельна книжка, і від адептів наказово вимагалося цитувати її. І саме в цьому просторі вона видавала найвищі й найособистіші теологічні вказівки хресним братам, Сімом. П’ятеро з них намагалися позбавити її контролю на цій фермі. Розкол після невдалого перевороту в 1972-му у цій самій будівлі породив Храм Останніх Днів — версію культу, що знищила себе в Аризоні. Напевно, що найважливіше, це також саме те місце, де остан­ні кілька відданих послідовників остаточно прийняли Сестру Кетрін за «живе божество».

— Вона й двоє членів Сімох, які залишилися, Сестра Геєнна й Сестра Беллона, стали ядром, що створило діаспору до нового американського Храму в 1972-му, коли Сестра Кетрін виголосила залишкам своїх благословенних обраних: «Візьміть хрест і йдіть за мною». Слова, що стали сумнозвісними в пустелі Сонора.

Кайл мусив повернутися за звуковим обладнанням, однак він зняв камеру з триноги, поклав на плече й рушив, обачно випробовуючи кожну сходинку, перш ніж ступати на наступну. Старі сходи рипіли й навіть потріскували, проте інстинкт запевняв чоловіка, що на краях вони достатньо тверді для обережних кроків та середньої ваги. Він знімав, підіймаючись нагору. Це матиме жахливий вигляд без стедикаму на другій камері в Дена, та принаймні він бодай щось зафільмує перед поверненням униз за триногою та мікрофонами для кращого відео.

Як і перший поверх, другий являвся однією великою кімнатою зі стелею, підтримуваною міцними дерев’яними сволоками. Слабке світло пробивалося крізь єдину брудну шибку, та його вистачало, щоб Кайл розгледів воду, яка просочилася з даху й добряче попсувала тиньк із фарбою. Проте навіть у мороці Кайл досі з невірою витріщався на побачене, бо в кімнаті нагорі стояло ліжко Сестри Кетрін. Як сталося, що місцеві не розібрали й не вивезли таке неймовірне ліжко, а тим паче ванну? Величні пурпурові завіси, нині зогнилі й просочені вологою, спадали з балдахіна й свідчили про колишню пишноту ліжка з колонами.

Йому треба піти та знайти Дена. Де той, у біса? Кайл хотів відзняти фермерський будиночок у власному світлі, а тоді ще раз з одним із їхніх світлових комплектів. Він і наполовину не був таким умілим оператором, як Ден, а це все надто чудове, аби зіпсувати. Кайл повернувся донизу за звуковим обладнанням і триногою. Швидко перевірив рівні, а тоді встановив усе якомога краще і заклинив держак для мікрофона між двома м’якими дошками підлоги записати звук.

— Це величне ліжко, що досі лишається посеред її будуару, наче цілковито засвідчує грандіозність Імператриці. Якою вона, певно, зав­жди себе вважала, поки не стала Богинею.

Кайл відзняв величезний комин із чорною цеглою.

— Вона мусила тут почуватися доволі комфортно. Комин палав біля підніжжя її ліжка тими холодними зимовими ночами, доки діти тремтіли разом із собаками в тій дерев’яній сільськогосподарській будівлі, спорудженій для худоби.

Він обійшов підніжжя ліжкової рами зняти іншу половину кімнати, і його черевики прочов­гали прогнилими завитками колись розкішного килима. Під маленьким вікном, глибоко вбудованим у кам’яну віконну стулку, щось привернуло його увагу. Відповідь на його попереднє питання, чому місцеві не поцупили звідси ліжко. Бо ніхто в здоровім глузді не затримався б надовго в кімнаті, де на стіні було випалено це.

Щойно він це помітив — швидко позадкував. Товстий матрац, досі огорнутий убогою білизною, прогнувся під його литками та змусив Кайла всістися на мокру постіль і те, що сочилося назовні обабіч його вологих сідниць.

Він схопився на ноги. Поплескав ззаду по джинсах. Обернувся й помітив деталі голови ліжка: залишки однієї видовженої темної подушки зі слідами блідих китичок по боках. Безпомильно, сере­дина валика була прим’ята, мовби в нещодавнім спогаді про голову, що на ньому спочивала. Постіль зрушилася навколо пустки, продавленої його сідницями в матраці, і його подих застряг у грудях, а зуби затиснули вереск, що зібрався в горлі.

Він схопився за промоклу білизну, ймовірно, колись атласну чи оксамитову, а зараз просто гнилу. І рвонув її вгору глянути, що скрутилося під нею.

Ніщо ані в класиці трукрайму Левайна, ані в дражливих панегіриках чи нервових свідченнях Ґебріела не могло підготувати його до видива під зогнилою пуховою ковдрою. Давня постіль піднялася в його кулаці, а тоді розпалася прілими грудками, а він зазирнув в утворену діру й побачив морок із чорної й жовтої плоті, що волого закручувався у власному настою.

— О боже.

Кайл спрямував туди камеру: