Зірка Мензатюк – Ангел Золоте Волосся (страница 10)
- Галю, давай вийдемо з вагона, - вчителька підвелася з лавки і перша рушила до дверей, що саме відчинилися на черговій зупинці.
Слухняно, мов безтямне дитя, Галя подалася за Катериною Петрівною. Аж тепер вона помітила, що вчителька не сама. Слідом за ними з вагона вийшла... Сабіна?! Для повного щастя ще й вона. Ну так, на перерві вона хвалилася, що піде з Катериною Петрівною купляти абонементи в басейн для їхнього класу. От, значить, і пішли вони, оце ж і верталися. І треба такого - нарвалися на Галю. Чи то Галя нарвалася на них, жебраючи гроші. Жебраючи.. Бо вона - жебрачка!
Галі стало зле. Так погано вона ще ніколи не почувалася. Гаряча кров стугоніла в мозку, аж від неї гуло у вухах. Сором, сором! Який же сором! Завтра весь клас знатиме, що Галя жебракувала в метро. Сабіна постарається, розкаже... З Галі сміятимуться. Її зневажатимуть. І правильно - є за що. Боже, Боженьку святесенький, пошли Галі смерть, бо Галя не знає, як далі жити. Нема як їй жити! Правду кажуть емо - життя нікчемне. Мабуть, Галя теж уже емо.
- Я проведу тебе додому, - сказала Катерина Петрівна. Вона забрала з Галиних здерев’янілих рук картон з написом і сховала його в сумку.
Додому? Який жах! У мами буде істерика, коли вона дізнається, що Галя жебрала в метро. А тато? Бідолашний тато! Галя не уявляла, як він поведеться.
- Сабінко, йди додому, - звернулася вчителька до другої школярки. - Ти ж розумієш, що про цей випадок не треба нікому розказувати? Хай це буде нашою з тобою таємницею.
- Я не розказуватиму, - погодилася Сабіна. - До побачення!
Вона повільно пішла платформою, озираючись на Галю. Аякже, вона не розкаже! Завтра про Галину ганьбу знатиме вся школа. Галя ж, на своє лихо, ще й образила Сабіну ні за що ні про що. Тепер Сабіна зможе сповна відплатити.
І правильно. Треба ж було думати, що робиш. А то послухала якогось емо чи хто він там є.
Катерина Петрівна взяла Галю за руку й повела, як малу дитину. Долоня у вчительки була тепла й шорстка. Вони доїхали до кінцевої - Галиної - зупинки, потім попростували вулицею до Галиного дому, і Катерина Петрівна щось говорила про їхній клас, про шкільні справи, які були тепер для Галі далекі, як Марс чи Венера, чи інша галактика.
Удома вчителька відіслала Галю в другу кімнату і щось довго розповідала мамі, а мама, звісно ж, плакала і пила валер’янку. Аж коли Катерина Петрівна пішла, вона сіла поряд з Галею, але замість сварити раптом обняла її, і вони плакали вже удвох.
Потім вернувся тато. Пізно вернувся, бо забарився у Степанчика. Мама, зітхаючи, розповіла йому, що вчинила їхня доня, і тато вибухнув, як вулкан. Зроду Галя не бачила його таким сердитим! Він бушував, а мама намагалася заспокоїти його, мовляв, Галя вчинила то не зі зла, а з добрих поривань, так і Катерина Петрівна вважає.
- Ну то й що, як не зі зла? Значить, вона найдурніша дитина у світі! Це ж додумалася - піти жебрати! Моя доня, моя дитина жебракувала в метро! - тато кипів і бігав по кімнаті, мов посолений.
Здійнялася буча. Мама щось заперечувала, а тато кричав, що вона занадто потурає дітям, що це все через неї, через надто поблажливе виховання і так далі. А мама кричала, що, навпаки, винен він, бо в нього ніколи немає часу, в нього робота, футбол і що завгодно, лиш не виховання дітей. Вони сварилися, аж сипалися іскри, а Галя тихенько плакала в своїй кімнаті. Їй було б легше, якби сварили її. Принаймні вона це заробила. Як говорить бабуся Віра, бачили очі, що вибирали, тепер їжте, хоч повилазьте.
Що то ще бабуся скаже, дізнавшись про Галин вчинок! Доведеться Галі заново переживати свою ганьбу. І це повторюватиметься знову і знову, в міру того, як про її жебрацтво довідуватимуться родичі й сусіди. Галя уявила їхню сусідку тьотю Марту, яка розказуватиме тьоті Дусі: “Ви чули щось подібне? Ніби порядні люди, а пустили дитину жебрати!” Адже буде саме так, її ганьба впаде й на батьків.
Краще про це не думати.
Галин погляд упав на альбом “Мистецтво Київської Русі” , що від учора лежав на письмовому столі, і дівчинці стало ще гіркіше. “Життя паскудне, шановний Алимпію, - зітхнула вона. - Дурне, нікчемне, безпросвітне, емо мають рацію, хіба ж ні? У тебе воно теж було гірким. І не обдурюй мене своєю Панагією!”
12. САБІНА
Обережно, мов злодій, Галя підійшла до дверей класу і спинилася перед ними, не в змозі відчинити їх. Зараз, через хвилиночку, як тільки вона зайде у свій четвертий “Б”, вибухне дикий регіт. Однокласники ж напевно вже все знають. Сабіна мала час, щоб роздзвонити.
Двері відчинилися самі. Точніше, їх відчинили зсередини.
- Привіт, - кинула Галі Даруся Гриненко, виходячи в коридор.
Мимохідь кинула, як звичайно. Це додало Галі відваги.
Вона зіщулилася і ступила через поріг, мовби пірнула в холодну воду. В класі нічого не змінилося. Хлопці товпилися біля Назара Савчука, який приніс нову комп’ютерну гру. Оля, жваво жестикулюючи, розказувала Ісанці про свого котика Пусю, про його чергову витівку. Іванко, як завжди, списував домашню роботу з математики. На Галю ніхто не звернув уваги.
Значить, Сабіна не роздзвонила. Дотримала обіцянки, яку дала Катерині Петрівні. Молодець Катерина Петрівна! Золота вона людина. Галя глянула на Сабіну, що сама сиділа за партою. Їхні погляди зустрілися.
- Добрий день, - ніяковіючи, пролепетала Галя.
- Доброго здоров’я, - відповіла Сабіна й раптом запропонувала: - Галю, якщо хочеш, сідай біля мене. Василинки не буде, бо вона захворіла.
Галя слухняно сіла на Василинчине місце. Не посміла вона заперечити, хоча воліла б сісти за свою парту, поряд із Сашком Гнатенком. Краще вже він, ніж Сабіна, яка певно ж почне випитувати, через що та чому Галя пішла жебракувати.
Проте Сабіна не випитувала. Вона мовчки дивилася, як Галя діставала з рюкзака зошит, підручник, ручку, а далі, подумавши, вийняла ще й олівці та лінійку.
- Галю, - врешті тихенько окликнула її. Таки, значить, не втерпіла.
Галя порпалася в рюкзачку, вдаючи, що не почула. Але Сабіна схилилася до неї, ледь не торкаючись лобом.
- Мій тато каже, що твої батьки можуть узяти кредит у банку. Тато порадить їм, як його вигідніше оформити, - майже пошепки повідомила вона і ще тихше додала: - Я розповіла йому тільки про те, що вам украй потрібні гроші.
Галя ошелешено втупилася в однокласницю. В душі їй щось болісно заскімлило. Як усе просто! Кредит. У банку. Ось і вихід із їхньої скрути. А вона, дурепа...
- Багато людей користуються кредитом. Твої батьки поступово його виплатять, - неправильно зрозуміла її мовчання Сабіна. - Це зовсім не страшно.
- Д-дякую, - насилу видавила з себе Галя.
- Нема за що.
Сабіна замовкла, хоч мовчати їй явно не хотілося.
- Ти дуже любиш свого братика, - обізвалася вона через хвилинку. - Добре мати братика, правда?
- З ним багато клопоту, - знизала плечима Галя.
- З Готфреєм-Ненсом теж.
Готфрей-Ненс - то Сабінин кіт, про нього знали всі у класі. Красень-кіт, перська шиншила, неймовірно пухнастий, неймовірно розумний, досконало чистої породи, у нього медалі ледь не з кожної виставки.
- Степанчик часто робить шкоду.
- Готфрей-Ненс також. Але ж це не те саме.
- Не те, - погодилася Галя. - Раніше я заздрила дівчаткам, у яких немає менших братиків. Думала, що їм краще. Стаканчика треба глядіти, з ним треба гуляти, йому треба читати казки - уявляєш, двадцятий раз читати про котика й півника?
Галі згадалося, як братик слухав, коли вона читала: не зводив з неї круглих, мов ґудзики, синіх оченят, радісно повторював за нею, не вимовляючи “р”, ще й у долоньки сплескував: “Цок! Та в лобок! Та в писану толбу!”
- Тепер я б читала йому хоч і всоте, - додала вона, зітхнувши.
- Ти його дуже любиш, - повторила Сабіна. - А в мене ні сестри, ні брата. Тільки кіт. Але ж воно не те.
Продзвенів дзвоник, почався урок, проте Галя знову дивилася на дошку, як баран на нові ворота. Дивилася й не бачила, що там писала вчителька. Думала геть про інше. Про... Сабіну. Ти бач, як буває? Таж Сабіна - найкрутіша в класі дівчинка, яка всіма верховодить, їй хіба лиш пташиного молока бракувало. Не цукерок з такою назвою, бо цукерки для неї - не проблема. А виявляється, що в сіренької, як горобчик, Галі було те, чого не мала Сабіна. Братик! Кумедний, незграбний, як ведмежа, шкодливий і такий безмежно любий, що серце щеміло від ніжності.
- А зараз, діти, - голос Катерини Петрівни досяг найвищих нот, - ми напишемо невеличку самостійну роботу. Складіть текст з однорідними членами речення. Галю Супрун, це й тебе стосується.
Галя спробувала прогнати сторонні думки.
Отже, текст. Однорідні члени речення. Але братик не йшов їй з гадки, тож вона написала таке:
Здавши зошит, Галя вийшла в коридор. і знову поруч з нею опинилася Сабіна. Здавалося, що вона придивлялася до Галі, мов до дивної цікавинки. Дівчатка підійшли до вікна, за яким хмарилося, супилося темно-сіре небо - надворі знову плющав дощ. Цього року не весна, а суцільна мокротеча.
- Ти написала гарні речення. Тобі подобається відпочивати на Десні? - спитала Сабіна, ніби знічев’я.
- Так. Ми знаємо хороше місце, - відповіла Галя. - Автобусом добираємося до Рудні - це таке село над Десною. Тоді трошки пройти, і можна розкладати намет.