Жан-Кристоф Гранже – Пасажир (страница 90)

— Н-не знаю…

— Світ — не образ Божий, а диявольська облуда.

Вона промовчала. Та він і не сподівався на відповідь. Тільки чув, як тяжко вона дихає. Відчував, як вона спливає потом. Йому навіть здавалося, ніби він чує, як гупає її серце. Абсурдність того, що відбувалося, посилила всі його чуття. Загострила інтуїцію. Розум. Він уже ладен був збагнути таїну світобудови.

Аж екран засвітився, і на ньому постала перша рентґенограма.

Під першою картиною справді крилася ще одна. То був швидше малюнок, зроблений у стилі графічних ілюстрацій до романів початку ХХ століття. Чіткі лінії деталей. Тонко заштриховані тіні й світлотіні…

На ескізі було вбивство.

Під мостом. Єнським чи Александра ІІІ.

Убивця стояв, нахилившись над голим тілом жертви. В одній руці сокира, в другій, яку він високо підняв, здобич. Нарцис придивився. Авжеж, це геніталії. Убивця одчикрижив їх у жертви. Він спробував усвідомити ритуальне значення цього вчинку, згадати, в якому міфі йдеться про кастрацію, та мізки геть відмовлялися думати про те.

Адже він бачив обличчя вбивці.

Потворне, перехняблене лице, на якому заклякла мерзенна гримаса. Одне око кругле. Друге примружене. Рот, роззявлений од німого крику, зсунувся до круглого ока, оголивши рідкі криві зуби. Та найстрашніше було не це. Попри приголомшення, він уторопав, що перед ним його автопортрет. Убивцею з пекельним обличчям був він сам.

— Вам… вам показати другого знімка?

Нарцис повернувся до тями лише за кілька секунд.

— Ага, — насилу обертаючи язиком, проказав він.

На другому малюнку була та сама сцена, та дія відбувалася трохи згодом. Убивця — штрихи надавали його обличчю особливої нещадності та жорстокості — жбурляв у річку відчикрижені органи, вимахуючи сокирою. Нарцис звернув увагу на ту сокиру, бо вона вражала примітивністю, — гостро відточений шмат кременю, прив’язаний шкуратяними ремінцями до кия.

Він задкував, поки спиною не торкнувся стіни. Заплющив очі. У голові роїлися запитання. Скількох же бурлак він закатрупив? За що він повбивав їх отак? І чому намалював себе з отакою лютою, огидною мармизою?

Мало не умліваючи, він розплющив очі. Лікарка дивилася на нього. Вираз її обличчя геть змінився і став співчутливим. Вона й далі боялася, але не за себе, а за нього.

— Може, вам води?

Він хотів щось сказати, та не зміг і слова видушити з себе. Зібрав картини, сяк-так обмотав їх шматиною і обв’язав мотузком.

— Видрукуйте знімки, — тихо сказав він, — і покладіть до конверта.

За декілька хвилин він вийшов із центру діагностики. Він сам не тямив, як переставляв ноги. Йому здавалося, ніби він падає, розчиняється у просторі, розпадається на атоми. Звівши очі до неба, він здригнувся — побачилося, ніби воно обвалюється на нього. Гострі бескиди хмар линули вниз і ціляли вони простісінько в нього…

Він понурив голову, насилу втримавшись на ногах.

І, випроставшись, побачив перед собою тих двох зарізяк.

Вони вже підходили до нього. Вітер розвівав поли їхнього одягу, а руки їхні добували зброю.

Він покинув картини і вихопив пістолета.

Потім заплющив очі й почав стріляти.

Анаїс побачила полум’я, що вилетіло з цівки пістолета. Вона вискочила з авта і приземлилася на тротуарі. Знову вдарили постріли. Поки вона зводилася на ноги, на вулиці знялася веремія. Засигналили авта. Люди кинулися врозтіч. Знову постріли. Вона прослизнула поміж двома автомобілями і витягнула голову. Тепер вона побачила зарізяк, точніше, одного з них — він лежав мертвий на бруківці. Довкруги, тікаючи, тупотіли перехожі, чутно було галас. Може, когось і поранили, подумала вона. Попутні жертви… І вразила безглуздість того терміна, що його підказала підсвідомість.

Що там коїлося, розгледіти було неможливо. Поле зору затуляли постаті перехожих, які безладно метушилися поміж автомобілями. Аж напроти аптеки вона побачила Нарциса. Він стояв простісінько перед другим убивцею. Обидва цілилися одне в одного, і заразом обидва намагалися вхопити супротивника за руку і відхилити від себе зброю. Картини валялись у них під ногами. Усе те видовисько скидалося на епізод із дешевого бойовика.

Тріснув ще один постріл, і відразу пролунав брязкіт розбитого скла. На Нарциса та його супротивника посипалися друзки вітрини. Нарцис відскочив убік, послизнувся на рентґенівському знімку і впав горізнач, потягнувши за собою і зарізяку. Він не випустив із руки пістолета, його ворог теж. Анаїс більше не бачила Нарциса, бо поміж ними і нею опинилося авто. Усе, що вона змогла розгледіти, були їхні ноги, які знай смикалися. Люди довкола кричали, присідали і хапалися одне за одного, як ото буває під час кораблетрощі.

Анаїс кинулася вперед, та налетіла на жінку, що притискала до грудей свою сумку, спіткнулася і випустила пістолета, той упав під авто. Коли вона звелась на ноги, зарізяка підхопився і цілив у Нарциса, що залишився голіруч без зброї і тепер відповзав убік.

Анаїс уперлася правою рукою в долоню лівої й націлилася. Вже хотіла було потягти за гачок, аж поле зору їй затулили декілька перехожих. Відразу ж гримнули два постріли. Розсипалася на друзки ще одна вітрина, а лобове скло найближчого авто зазміїлося шпаринами. Анаїс занесло ліворуч, вона перекотилась по капоту якогось авта і нарешті знов ухопила поглядом те, що шукала.

Нарцис тримав нападника за руку. Зброя найманця плювалася вогнем, вибиваючи кришиво з асфальту. Нарцис крутився на місці, вчепившись за руку зарізяки. Анаїс прицілилася в ноги вбивці, розуміючи, що віддачею її пхне ліворуч. Натиснула на гачок і почула квиління сирен.

Скреготіння гальм. Гупання дверцят. Уривчасті накази, які ляскали над юрмою, що ошаліла від жаху. Атмосфера змінилася, тепер вона набула майже відчутної густини.

Анаїс не відривала очей від чоловіків, які зчепилися у борні. Нарцис лежав горізнач на землі. У руці в нього блиснуло лезо ножа, що невблаганно наближалося до живота зарізяки. Той навалився на нього зверху і намагався пошматувати зубами обличчя. Раптом чолов’яга в костюмі від «Г’юго Босса» хутко зірвався на ноги, вітер розвівав поли його пальта. Зігнувшись навпіл, помалу позадкував. Звідусіль волали: «Здавайтеся!» Нарцис теж схопився. У руці він тримав ножа.

Анаїс побачила, як поліцай в однострої цілиться в нього з пістолета. Вона звела пістолета і вистрілила в повітря, в бік поліцаїв. У відповідь кілька куль полетіло в її бік. Вона кинулася вниз, хапаючись за тротуар. Затьохкали кулі. Вони клацали об корпус авта, відбивалися від фасаду «Монопрі» й відскакували від велосипедів на стоянці. Поліцаї вгледіли нового супротивника і смалили тепер мов несамовиті.

Вона звела голову і побачила, що сутичка добігає кінця. Люди в одностроях скористалися сум’яттям і оточили Нарциса. Зусібіч на нього сипалися удари кийками. Вона хотіла була щось крикнути, та з горла не вирвалося жодного звуку. Тільки тепла цівка побігла підборіддям. Кров? Ні, це слина. У неї запаморочилася голова. У вухах заклало. Вона фізично відчувала, як пульсує в мізках кров, просягаючи у найдрібніші судини.

Інстинкт самозбереження змусив її обернутися. До неї підбігали чоловіки в шоломах. Вона хотіла було підняти руки, покинути зброю й дістати поліційну посвідку, і то все заразом. Та не встигла навіть поворухнутися, як її вгатили кийком по обличчі.

— Давайте їсти! Ох ви ж, гейки смердючі! Я знаю свої права!

Чолов’яга садив у кулевідпорне скло, спершу кулаком, потім носаком. Анаїс із задоволенням звеліла б йому заткнути пельку, та вона якраз намагалася переступити калюжу блювотиння, не замурзавши підошов. Ще один в’язень, волоцюга, допіру гепнув із лави і тепер стояв на колінах і блював.

— Нацисти! Я вимагаю адвоката!

Анаїс обхопила голову долонями. Голова просто-таки репалася від болю. Уже три години вона сиділа в камері п’ять метрів на п’ять центральної поліційної дільниці на вулиці Фабер, яка на еспланаді Інвалідів.

Її привели до тями. Обшукали. Роздягнули. Сфотографували. Взяли відбитки пальців. І замкнули в скляній клітці разом із галасливими мешканцями Двору Чудес.

Анаїс усе це було відоме. 2010 року кількість людей, яких затримала поліція, сягнула у Франції мало не мільйона. Хапали водіїв, які сідали за кермо без прав, брали подружжя, що здіймали галасливі сварки, любителів забити косяка, волоцюг і злодіїв у супермаркетах… Якщо порівнювати з цією публікою, їй не було чого скаржитися на життя. Зрештою, вона стріляла у своїх колег. А в кишені в неї знайшли амфетаміни.

Вона поглянула на свої замурзані фарбою пальці. Дивно, але почувалася спокійно, навіть упокорено. Головної мети вона досягла: Нарциса заарештували. Тож він у безпеці. Поліція з’ясує правду. З’ясує особу двох найманців. Розплутає увесь цей клубок. І, може, зловить маніяка, що вбиває бурлак…

Інтуїція підказувала їй, що незабаром буде і розв’язка.

А що буде з нею самою?

— Мерзотники! Покидьки! Комісара мені сюди!

Анаїс вище підняла ноги. Волоцюга ще раз ригнув. Сморід дешевого пійла поєднувався з іншими, не менш огидними запахами — сечі й замурзаного тіла. Вона неуважно озирнула своїх нових товаришів. Крім крикуна і ригаки, тут було двоє арабів, що сиділи понурившись на лаві. Молодий панк знай крутився і до крові чухав собі руки. Чолов’яга в добротному костюмі сумовито втупився в долівку — певне, водій без паперів. Два рокери, майже підлітки, в старанно подертих і замурзаних фарбою джинсах, либонь, мастаки графіті, реготалися і пхали один одного ліктями.