Жан-Кристоф Гранже – Пасажир (страница 92)

Певне, це знімки його жертви.

Він поцілив зарізяці коло ніздрі.

Враз на його чолі виступив піт. Голову стиснув біль. Я убив двох людей… І відразу ж у пам’яті зринули рентґенівські знімки його картин. І свідчили про те, що він і волоцюг отих повбивав…

— Ви отямилися?

Лікар стояв перед ним, застромивши руки до кишень. Скельця його окулярів відкидали світлі відблиски. Нарцисові здалося, наче то маленькі озерця з чистою, прозорою водою. Кортіло пірнути в них, щоб очиститися і змити із себе всі гріхи.

— Мене звати Мартен. Я лікар швидкої допомоги. Це я вас прийняв.

— А де ми?

— В Отель-Дьє. Я наполіг, щоб вас перевезли із «Кюско».

— Що таке «Кюско»?

— Відділення швидкої допомоги при поліційному управлінні. Такий собі Двір Чудес. Кого там тільки не побачиш! Поліцаї, підозрювані, жертви…

— А я хто?

Лікар показав підборіддям на його кайдани.

— А ви як гадаєте? Ви під наглядом поліції. І мені видали постанову прокурора. Одне слово, ви не лише в лікарні, а й у в’язниці, то вам бодай тут дадуть відпочити сьогодні вночі. До речі, як ви почуваєтеся?

Нарцис відповів не відразу. Удалині пролунало квиління сирени — може, швидкої, а може, поліційного авто…

— У мене… ну, всеньке тіло корчить…

— Вони вас відлупцювали, — довірливим тоном сказав йому лікар. — Але ви міцний чолов’яга!

Нарцис показав на апарат.

— Це знімки жертви?

— Не було ніяких жертв. Тільки ви.

— Я ж забив двох людей.

— Помиляєтеся. Там не знайшли трупів. Скільки я знаю, затримали якусь жінку. Здається, поліцайку з Бордо. Подуріли просто!

Поліцайка з Бордо. Нарцисові не треба було нічого пояснювати. Значить, Анаїс брала участь у сутичці. Вона таки не покинула цієї справи…

Він знову згадав подробиці того епізоду. Постріли. Удари ножем. Галас юрби. Квиління сирен. Але куди ж поділися обидва зарізяки? Його жертви?

Він звівся на ліктя і показав на апарат.

— Якщо нема трупа, хто ж тоді на знімку з кулею в голові?

— Це ви.

Нарцис безсило відкинувся на подушку. Брязнули кайдани.

— Це ваші рентґенівські знімки. Ми зробили їх одразу, як ви до нас потрапили.

Лікар наклав Нарцисові на ліву руку антисептичну пов’язку.

— Я дам вам знеболювальне. І вам полегшає.

Нарцис і не поворухнувся. Хоч це дивно було, гострий дух ліків подіяв на нього заспокійливо й підбадьорливо. Від страшенної жароти в нього виникло таке враження, наче всі його органи стали розпеченим камінням. Біла тінь кулі тривожно і чітко відбилася на склі.

— А що ж воно таке у мене в голові?

— Якщо ви самі не знаєте, то що я вам скажу? Я розмовляв із колегами. Ніхто з них нічого такого ніколи не бачив. Я навіть телефонував декому. Може, це якийсь імплантат. Джерело гормонів, як ото протизаплідні імплантати. А може, електронна кремнієва помпа, їх тепер використовують для лікування деяких недуг. Ви часом не епілептик? На діабет не хворієте?

— Та ні.

— Хоч як воно там є, ми повинні дочекатися аналізів крові.

— А скажіть, оця річ так і залишиться у мені?

— Вранці ми збиралися зробити вам операцію. Та через те, що в нас немає вашої медичної картки, доведеться дотримуватися крайньої обережності. Провести цілковите обстеження, вилучити низку діагнозів…

Згадка про медичну картку навела його на іншу думку.

— Я назвав вам моє прізвище, коли мене привезли?

— Здається, ні. Папери на вас готували поліцаї.

— А що я розповів?

— Ви марили. Спершу ми подумали, що у вас амнезія від ударів по голові. Насправді все набагато складніш, еге ж?

Нарцис мляво кивнув. Він знай дивився на рентґенівського знімка. Чудернацький предмет був розташований біля основи лівої носової перегородки, трохи змістившись у бік лівої носової пазухи. Може, він колись воював і був поранений? Чи став жертвою експерименту? І давно в нього цей імплантат? Та хоч одне з’ясувалося. Тепер він знав, чому так шпигає в лівому оці.

Лікар надів рукавички і наповнив шприца.

— Що ви мені впорснете?

— Кажу ж, знеболювальне. У вас на потилиці здоровезна гематома. Вам відразу стане легше.

Нарцис промовчав. Постарався розслабитися. Йому здалося, ніби він чує, як жилами пливе цілюща палюча рідина. Лікар кинув шприца до смітниці й попрямував до дверей.

— Зараз ми переведемо вас до палати. Треба, щоб до завтра ви оговталися. У вас буде чимало гостей. Поліцаї зі слідчої групи. Адвокат, якого вам призначили. Заступник прокурора. І зустрінетеся із суддею, що звелів узяти вас під варту.

Нарцис постукав кайданами по ношах.

— А з цим як?

— Я не розв’язую таких питань. Побалакайте з поліцаями. З медичного погляду, проти кайданів ніяких заперечень нема. Мені шкода, але це так.

Нарцис показав на двері.

— Мене пильнують?

— Авжеж, там два поліцаї. — Він сумовито всміхнувся. — Певне, ви дуже небезпечна людина. Нехай щастить. Постарайтеся заснути.

Світло погасло. Грюкнули двері. Пролунав скрегіт ключа в замку. Почуття супокою, що настало від уколу, пропало без сліду. Нарцис розумів, що його звинуватять у двох убивствах — Мінотавра й Ікара. І в третьому теж. Оскопленого чоловіка під паризьким мостом. Їм не треба буде багато часу, щоб з’ясувати це за допомогою рентґенівських знімків полотен. Невже він і справді вбивця? І що це за куля у нього в носі? Хто її туди вживив?

Уява намалювала йому сумне видовище. Судово-медична експертиза підтвердить, що в нього хронічна психічна недуга. Поставлять діагноз: неодноразова психічна втеча, яка щоразу супроводжується вбивствами з міфологічним підтекстом. Діагноз ні в кого не викличе сумніву. І його запроторять до психіатричної в’язниці.

Він завовтузився на ношах. Кайдани боляче муляли руку. Усе тіло боліло. І єдине приємне відчуття було від м’якої тканини штанів…

Він дригнувся. Штани були таки на ньому. Охоплений шаленою надією, він застромив праву руку в кишеню. Він достеменно пам’ятав, що, переодягаючись, завжди зі старого вбрання перекладав у нове ключа від кайданів. Якщо йому бодай трохи пощастило, поліцаї не помітили того ключа.

Він вийняв руку з кишені. Порожня. Вивернувся і застромив праву руку до лівої кишені, обнишпорив кожен її куточок. Ось і ключ. Рука його тремтіла. Що й казати, це таки оберіг.

Ключі до кайданів усі однакові. Звівшись, він вставив його в замок. Клацнуло, і кайдани відчинилися. Нарцис потер зап’ястя.

У нічній тиші пролунав його сміх.

Обережно висмикнувши голку з руки, він опустив ноги на долівку. Лінолеум скрадав його кроки. Зіниці в нього розширилися, і він став краще бачити. Він попрямував до металевої шафи і відчинив її без жодного звуку. Піджак, сорочка, черевики були там. Гроші, щоправда, зникли. Так само, як і «Глок», ніж і записник. Що ж, і за це спасибі.

Намагаючись не зчиняти гамору, він вдягнувся.

Підійшов до дверей і притулив до них вухо. Лікар балакав із поліцаями на чергуванні.

— Я впорснув йому добрячу дозу, то він до ранку не прокинеться.