Жан-Кристоф Гранже – Ліс духів (страница 33)

— Скажіть йому, що це суддя Коровська.

Жанна почула приглушену розмову. Асистент затулив слухавку рукою. Почувся голос Ланґлебе:

— Що вам потрібно?

Тембр був різкий. Лункий, наче в церкві. Жанна здогадалася, що медик поставив телефон на гучномовець.

— Поставити вам кілька запитань.

— На яких правах?

— Мені ще не передали цю справу, — зізналася вона.

— Яку справу? Ви про що?

— Я сподіваюсь отримати справу про канібальські вбивства.

— Тоді й передзвоните.

— Докторе Ланґлебе, не можна гаяти часу. Є причини вважати, що між канібальськими вбивствами й пожежею, яка забрала життя Франсуа Тена, є зв’язок.

— Які причини?

Жанна поміркувала, але не знайшла, що відповісти. Тож вирішила змінити тему:

— Ви вже завершили розтин Франсуа Тена?

— Якраз працюю над цією справою.

Вона вгадала: медики саме проводили огляд її друга. Перед очима промайнула боротьба на охопленому вогнем мезоніні.

— Ви знайшли сліди боротьби?

— Ви жартуєте чи що? Те, що залишилося від Франсуа Тена, зараз у мене перед очима. Можу вас запевнити, що тут немає взагалі ніяких слідів. Тен перетворився на вуглинку.

Жанна відчула, як очі наповнюються слізьми. Вона трималась, відколи опритомніла, але тепер... Вона шморгнула носом. Тоді сказала твердим голосом:

— І немає нічого, що вказувало б на те, що відбулося до пожежі?

— Видно, що ви не дуже знаєтеся на високих температурах. Коли пожежники дістали тіло, його неможливо було впізнати. Від жару плоть набухає і шкіра тріскає. Ви колись запікали курча в духовці?

— Докторе, ви говорите про мого друга.

— Франсуа був і моїм другом теж. Це не завадило йому репнути, як ковбаска.

Жанна замовкла. Лікар повів далі:

— Щоб дізнатися точну причину смерті, я маю зробити розтин. На отруєння вуглекислим газом указує рожевуватий відтінок органів. Сподіваймося, що він помер від удушення і не відчув опіків.

Тен і незнайомець, що борються на півповерху, вогонь, що їх пожирає. Жанна вже знала відповідь. Раптом, хоча ніщо не передвіщало відвертостей, медик видихнув:

— Гаразд. Є дещо дивне.

— Що?

— Сліди якоїсь речовини на тілі. Особливо на руках.

— Якесь пальне?

— Навпаки.

— Не розумію.

— Щось вогнетривке. Якийсь лак. Чи полімер. Ніби захисний засіб.

Франсуа Тен намастив руки захисною плівкою? Ланґлебе, схоже, спало на думку те саме:

— Якщо він хотів уберегтися від вогню, йому не вдалося. Руки спопеліли так само, як і все інше.

— Ви вже віддали зразки на аналіз?

— Так.

— Кому?

— Коровська, все, баста.

— Скажіть хоча б це.

— Мессауду, начальнику експертно-криміналістичної бригади.

— Дякую, докторе.

— Нема за що.

Поки він не поклав слухавку, Жанна втулила ще одне запитання:

— Ви провели розтин Франчески Терсїї?

— Так, у суботу.

— Ви помітили відмінності з іншими тілами?

— Анітрохи. Окрім того що той виродок не закінчив справи.

— Рани і травми точно такі самі?

— Точнісінько. Окрім очей. Я вже казав про це.

— Немає жодних зачіпок?

— Головна зачіпка — це якраз той факт, що все так само. Знаєте, як казав Мішель Фуко? «У гомоні повторюваності зринає те, що трапляється лиш раз...»

Жанна відчула, як у ній наростає гнів. Вона пригадала Тена, якого теж нервував цей інтелектуал на місці злочину. Із певною затримкою усвідомила, що подумала про Франсуа в теперішньому часі. Серце тіпнулось. Скільки ще вона пригадуватиме його ось таким — живим, знайомим, — щоб потім цей спогад розбивався об його смерть? Фуко був правий: «У гомоні повторюваності зринає те, що трапляється лиш раз...» Жалоба.

— Можна тепер я поставлю вам запитання? — озвався медик.

— Кажіть.

— Що ви робили на місці пожежі?

— Я намагалася врятувати Тена.

Запала тиша. Тоді патанатом заявив напівцинічно, напівпримирливо:

— Суддям медалей не дають. Не телефонуйте мені більше, Коровська. Лише якщо вам передадуть справу в належній формі.

Жанна поклала слухавку й набрала номер Алі Мессауда. Не встигла вона завершити речення, як криміналіст перебив її:

— Це якась змова чи що? Мені вже дзвонив Райшенбах. Я говоритиму тільки з уповноваженими та...

— Десять років дружби — це для вас достатньо легітимно?

Мессауд не відповів. Він здавався приголомшеним. Жанна подумала, що смерть Тена була справді винятковим випадком. Уперше жертву знали всі, хто брав участь у розслідуванні. У цій справі фліки, медики, криміналісти, слідчі були водночас суддями та зацікавленими сторонами. Поки що більшість реагувала з прорахованою холодністю, кличучи на поміч свій фах і свою владу, щоб не допустити емоцій.

— Окей, — повела далі Жанна. — Це точно був навмисний підпал?

— Абсолютно. Ми знайшли сліди розпалу.