Жан-Кристоф Гранже – Ліс духів (страница 34)
— Якого роду?
— Якийсь вуглеводень. Бензин чи розчинник, побачимо.
— Де почалася пожежа?
— На шостому поверсі. Де була квартира Тена. Дерев’яний паркет у цьому місці почорнів лише згори. Це значить, що йдеться не про повільне загорання, а про швидке займання. Вогонь почався з калюжі на підлозі й поширився далі.
Жанна пригадала, як вибивала двері Тенової квартири посеред полум’я.
— Двері Франсуа не згоріли.
— Це нормально. Мабуть, палій налив бензин
— Мені говорили про якусь речовину... про полімер чи лак на руках Тена.
— Є таке. Якийсь пластик. Я віддав зразки на аналіз.
— Можна мені отримати контакт експерта з вашої бригади?
— Ні. Та й потім, його висновки матимуть неофіційний характер, поки його не залучить до справи призначений слідчий суддя. І поки мені не доведуть інакше, це не ви.
Жанна вдала, ніби не почула.
— Я говорила з Ланґлебе. Він каже, це якийсь захисний засіб. Щось, чим Тен намастив руки, щоб захиститися від пожежі...
— Я не згодний. Тен узагалі не мав жодної причини боятися пожежі. Як і мати такі речовини вдома. У кожному разі, нам поки невідомо точно, що це таке.
— Маєте інші ідеї?
— Ця речовина могла розплавитись і витекти на нього. Лак із книжкових полиць, щось таке. Судячи з перших зразків, ніде у квартирі немає такої самої речовини. Але ми ще не скінчили.
Жанні сяйнув здогад.
— На цьому, — підсумував Мессауд, — я з вами прощаюся, Жанно. Приїжджайте до мене, коли вам офіційно передадуть...
— Ви провели аналізи зразків з останнього місця злочину, майстерні Вйоті?
— У процесі.
— Там усе так само, як і в попередніх випадках?
Експерт не відповів.
— Відмінності є чи ні?
— Написи на стінах. Вони містять новий компонент. Там знайшли кров, слину, екскременти, а ще амніотичну рідину. Убивця поцупив її під час попереднього вбивства. Реально псих.
Церемонія плодючості. Прохальний ритуал. Пов’язаний із відповідною травмою... Хоакім безплідний? Чи народився у складних умовах через безплідність батьків?
Жанна подякувала керівнику бригади й пообіцяла передзвонити, коли справа перейде до неї. Вона вчула його скепсис. Набрала останній номер. Якщо вже лізти не в свою справу, то одразу по лікті. Вона хотіла поговорити з Бернаром Левелем, психологом, з яким консультувався Тен. Жанна не полюбляла психологічний підхід, однак на безриб’ї... Його номер був у матеріалах справи.
— Ви нова суддя, якій доручили слідство?
Левель був насторожі. Жанна твердо відповіла:
— Поки що суддю не призначили. Я просто його колега. І подруга. Зараз переді мною лежать матеріали слідства, яке вів Франсуа Тен. Тут немає жодного підписаного вами звіту. Чому?
— Мене відсторонили. Ще до того, як я подав рапорт.
— Франсуа Тен?
— Ні. Хтось зверху. На третьому вбивстві вони вирішили, що мої висновки більше не... актуальні.
— А мене вони цікавлять.
Мовчанка. Левель міркував. Чи може ця телефонна розмова з незнайомкою зіграти йому на користь? Допомогти повернутися до справи?
Жанна вирішила зіграти на його гордині:
— Я від початку стежу за цією справою. Була на двох із трьох місць злочину. Я знаю, що лише спеціаліст у психології може допомогти нам усе прояснити. Ми маємо справу з усесвітом чистого... божевілля.
— Це вже точно, — реготнув Левель.
— Наприклад, ті криваві написи.
— На третьому місці злочину вони теж були?
— Так, точно такі ж.
— Він скористався тими самими матеріалами?
— Цього разу додав амніотичну рідину. Украдену під час другого вбивства. У лабораторії Павуа.
— Я й не сумнівався.
— Чому?
— Він обирає ці місця не випадково. Обставини важать більше за жертву. Важить контекст. Ось чому він краде речі. Ця лабораторія медичних аналізів — справжній храм родючості. Наскільки мені відомо, локація третього вбивства пов’язана з доісторичними часами. Усе це — частини одного цілого.
— Детальніше, будь ласка.
— Кожне вбивство — це жертвоприношення. Життя жертви — це дар якомусь загадковому богу. Акт канібалізму також грає свою роль. Він оживлює того, хто його здійснює. У центрі ритуалу лежать поняття на кшталт вітальної енергії чи жіночої матки.
— Що можна сказати про психіатричний портрет убивці?
— Це психопат — холоднокровний, асоціальний, який добре контролює себе. І водночас психотик, який не може... опиратися своїм нападам. Цієї миті він повністю злітає з котушок.
Жанна подумала про Хоакіма. Про залізний голос.
— Думаєте, він може страждати на роздвоєння особистості?
— Цей термін використовують направо і наліво. Якщо ви про шизофренію, я сказав би, що ні. Однак він страждає на розлад ідентичності. Якась частина його особистості йому непідвладна.
У цьому плані перед Жанною поставала проблема. Із Хоакімом траплялися напади, яких він не пам’ятав. Хто ж за таких умов замислював убивства? Хто готував ґрунт для
Жанна повернулася до діагнозу Феро — аутизму. Згадала про цей розлад.
— Дурниці, — не вагаючись відказав Левель. — Аутизм характеризується повним ігноруванням зовнішнього світу. «Аутос» грецькою означає «сам». А проте хай там як, а вбивство передбачає визнання іншого. До того ж аутисти недостатньо структуровано мислять, щоби продумати такі вбивства. Попри поширені міфи про «геніїв-аутистів», більшість із них страждають на значну розумову відсталість.
— Ви говорили про розлад ідентичності... Чи можливо, що вбивця, з одного боку, врівноважена людина, організатор, а з другого — аутична особистість, виконавець?
— Аутизм — це не така патологія, яка вражає одну частину мозку й оминає іншу. Це глобальний розлад, розумієте?
Жанна погодилась. Щось в описі Хоакіма не клеїлось... Вона попрощалася зі спеціалістом і поклала слухавку. За кілька секунд у кишені піджака задзвонив мобільний.
— Це Емманюель. — Жанна відчула невеличку втіху. — Я щойно почитав сьогоднішній «Ле Монд». Що це за історія з пожежею?
Жанна глянула на годинник. 15:30. Отже, у вівторковому випуску «Ле Монд» опублікували першу статтю про рю Монсе. Вона коротко описала свою шалену нічку. Дзвінок Тена. Пожежу. Свою спробу порятунку...
— Це якось пов’язано з тим, про що ти питала мене в суботу?
— Це і є та сама справа.
— Твої підозри підтверджуються?
— Це вже не підозри, а факти.
— Думаєш, тобі передадуть справу?