Юрий Винничук – Місце для дракона (страница 27)

– Ледве чи ти мені повіриш, якщо я намагатимусь переказати всю цю маячню своїми словами. Я зумів винести брошуру зі Щурограда.

– Ти маєш її з собою?

– Так. Можеш ознайомитися. А я тим часом зготую каву.

Коли він вийшов, я вставив нову касету і, зачинивши двері, взявся читати вголос.

«Коли я заплющую очі, то бачу безмежне сіре море щурячих спин, бачу могутні хвилі, що пробігають по ньому, бачу гаряче світло очей, спрямованих у майбутнє, чую стукіт хоробрих сердець, що рвуться до бою, і знаю – се мій народ, готовий на все заради щастя і миру на землі…

Так, саме миру прагне уся збурунена маса, котра стільки віків була позбавлена найелементарніших прав живої істоти, загнана була в катакомби, в запілля, в глухі й темні закутини, в смердючу каналізацію, у цю жахливу ріку людських нечистот. Ми приречені були на животіння, на голодне існування, і єдине, що нас іще рятувало, – це наша жадоба до життя і здатність розмножуватися за будь-яких умов, здатність поновлюватися при найстрашніших катаклізмах, коли тисячі, десятки тисяч наших найкращих синів і дочок гинули у страшних муках від пекельної отрути, накладали буйними головами в залізних полапках, а часто помирали просто під чоботами й палицями.

Чи є ще на землі живі істоти, які б до такої міри були упосліджені й принижені? І відповім я сам: нема! Господь послав нас на цю землю для мук і смерти. То, може, повинні ми повстати проти Бога й проклясти його, як він уже прокляв нас вустами своїх численних пророків? Може, оголосити йому війну, як він уже оголосив її нам?

І відповім я: ні, мої братове! Не гоже нам ополчуватися проти Господа, зрікатися його ласки й волі. Так, саме ласки! Я не обмовився. Бо, довго роздумуючи в самотині про наше жалюгідне існування, я раптом дійшов висновку, що Господь був у своїх вчинках незмірно добрим до нас, може, навіть добрішим, ніж до будь-яких інших живих створінь.

Ви тільки погляньте, яка доля спіткала усіх тих, кому ми стільки літ заздрили, усіх тих свійських тварин, що начебто купалися в Божій ласці. Вони усі деградували, перетворилися на купу м’яса, яка вміє тільки жерти і продукувати лайно. Кому ми заздрили, братове мої! Свині, чийого розуму вистачає рівно настільки, наскільки цього вимагає її шлунок? Чи собаці, яка лиже руку, ту саму руку, яка щойно її била по хребту?

Заздрім тільки собі! Тільки собі! Бо з усіх живих створінь на землі лише ми варті заздрощів! Постійно знемагаючи у скруті й злигоднях, постійно недоїдаючи, кожної хвилі ризикуючи життям, ми зробились міцними й здоровими, сміливими й упертими. Чи є щось на світі таке, що може налякати щура? Нема! Чи є на світі хвороба, яка здатна звалити з ніг щура? Нема! Чи є на світі створіння, здатне вродити за один лише рік сотню дітей? Нема! Тільки щур може родити чотири рази на рік по двадцять – двадцять п’ять щуренят!

Я підрахував: від однієї пари протягом чотирьох літ може розмножитися 1.934.690 здорових і сильних щурів. А це – майже два мільйони!

Нас тьма! Нас мільйони мільйонів! І одна лише біда, що ми довго про це не знали.

Не відаючи ані людської мови, ані їхнього письма, ми були темні й безпросвітні, нас котило світом, наче перекотиполем, а ми не знали про себе нічого з того, що дало б можливість відчути себе великим народом, а не зграєю гризунів.

Наш родовід сягає найдавніших давен, а наш прабатько Щур, виявляється, був завбільшки з гіпопотама. Ще Геродот описав ганебну втечу військ ассирійського воєводи Саннахериба, який ніколи не знав поразок, перед навалою щурів. У переддень битви з іудеями поперегризали вони тятиви луків його воякам, а чого вартий навіть найліпший лук у руках хоч би і найзвитяжнішого воїна без тятиви? Отож хтозна, як нині виглядала б карта Близького Сходу, коли б не щури, які вже двічі порятували Ізраїль!

У подяку за це іудеї поширили про нас чутку, наче ми тварини нечисті і вживати нас у їжу не лише гріх, а й небезпечно через страшну отруту, яка криється в нашому тілі. Завдяки цьому наша популяція не знає обмежень.

Але вороги не дрімали. Знаходилися серед них такі, що шукали для нас загибелі. Один із них, якийсь Роберт Сауті, писав, що щуряче м’ясо насправді дуже ніжне, соковите й смачне. І що тільки перетворивши нас на харч для себе, можна перемогти нас.

Це був найнебезпечніший здогад, як знищити щурів, за всю історію нашого існування. Але, на щастя, ніхто особливої уваги на цю ідею не звернув.

Провидіння Господнє оберігало нас.

А тому, братове мої, восхвалімо ж Господа нашого, найсвятішого нашого Щура, якого мерзенні людці зображали по образу своєму й подобію! Заспіваймо йому хорал, нехай дійде наш спів до його вух і нехай возрадується серце його!

Щойно показав я вам, як для одних ласка Господня перетворюється на прокляття, а для інших Господнє прокляття перетворюється на ласку.

А тепер погляньмо, до якої міри деградували й опустилися ті, що все своє життя упевнені були в любові Господній і вбивали собі в голову, наче вони й тільки вони є вибраними на цій землі. Так, я говорю про найпідлішу істоту, про найбрехливіше створіння, про найлютішу тварюку, про найтупішу звірину – людину!

Здавалося б, тільки їй відкриті всі можливості, всі шляхи у майбутнє, здавалося б, тільки вона здатна володіти світом, стежити за рівновагою й берегти довколишнє середовище. Але погляньте – насправді вона й не думала цього робити! Насправді вона тільки галасувала й била себе в груди, а на ділі ніколи не дотримувалася власних слів. Так званим людям забракло каналізацій під їх будинками, й вони перетворили на каналізації моря та ріки. Вони знищили саму землю, на якій живуть, запаскудили повітря, яким дихають, отруїли їжу, яку споживають! Чи є щось безглуздіше від діянь людини?

Бувало, й щури нищили одні одних, але ніколи це не набирало таких фантастичних розмірів, як це бачимо у людей. Для них стерти у порох мільйон-другий собі подібних – це забавка! Ба навіть необхідність!

Поклавши трупом безліч народу, вони потім мають поживу для своїх писань, вони потім роками насолоджуються оспівуванням свого героїзму, обсмоктують кісточки трагедій і геноцидів, клянуться урочисто не повторити нічого подібного і – повторюють. Повторюють, бо не мають у своїй ницості іншої розваги понад смерть! Повторюють, бо така їхня природа, і ніколи вони не стануть кращими. Вони й самі вже переконалися, що звалили собі на плечі занадто важкий тягар. Їхня спроба навести порядок у світі зазнала краху, вони довели цей світ до страшенної кризи, і тепер ми повинні прийти їм на зміну, аби хоч щось із того, що залишилося, врятувати. Якби вони мали почуття справедливості чи бодай усвідомлювали, що стоять на краю безодні, то віддали б усю повноту влади щурам без жодного опору. Якби мали хоч трохи більше розуму й менше гонору, то вступили б із нами у переговори й домоглися для себе такого мінімуму прав, якого їм треба для нормального існування й продовження свого роду.

На жаль, так не є. І нам доведеться перебрати владу з їхніх рук шляхом війни й революції. Нам доведеться покласти на вівтар Вітчизни тисячі голів, і це будуть найвідданіші, найпатріотичніші голови! Уже зараз ми готуємо спеціальні загони смертників, заражених чумою, раком, сифілісом і холерою. Безліч хвороб, які ми понесемо в люди, захопить нашого ворога зненацька, епідемії за епідеміями коситимуть його ряди. Водночас ми проникатимемо у людські житла, загризатимемо людських дітей. Всюди ми повинні нести смерть і страх!

Ми вже тепер, створивши славне місто Щуроград, довели світові свою здатність побудувати потужну цивілізацію з майбутнім, куди привабливішим від обіцяного людьми. Щури-мутанти, набравши людського зросту, мало чим відрізнятимуться від людей. Невдовзі вони позбудуться щетини й хвоста, їхні обличчя наберуть правильнішої форми. Їхній інтелект перевищить людський, і ми пошлемо своїх представників на інші планети, вступимо в контакт з неземними цивілізаціями, всюди пропагуючи наші ідеї і наш спосіб співжиття з людьми.

Будемо великодушні. Не всіх людей чекатиме смерть. Залишимо частину для того, щоб не зник цей вид ссавців, створимо спеціальні людопарки, де вони зможуть жити в умовах, максимально наближених до природних.

Водночас я різко виступаю проти теорії деяких наших щуроградських філософів про те, що майбутнє щурів полягає в асиміляції людей. Цією теорією вони дуже принижують самих щурів, фактично відмовляючи їм у здатності створити цивілізацію самотужки. Шлюби щурів-мутантів з людьми якщо й матимуть місце, то не таке вже вирішальне. Адже одна людино-матка здатна за рік народити лише одну дитину або в дуже рідкісних випадках – двох. Що це у порівнянні з тією сотнею, яку народжує завиграшки середня наша щуриха?! Те число щуролюдів, які з’являться на світ, становитиме надто мізерну кількість, щоб на неї можна було покладати надії.

Водночас я боюся іншого. Чи не приведе поява щуролюдів до деякого розмежування всередині нашого роду – на істинно щурів, з одного боку, і щуролюдів, з іншого? Чи не захоче ця меншість, яка в самій своїй природі матиме добрий заряд людської підступності й гонору, опанувати становищем і оголосити свою расу вибраною?…

А це пахне новою революцією і, що особливо прикро, громадянською війною.