Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 50)
Домантович підвівся на ліктях, і очі його блиснули насмішкувато й весело.
- Знаєш, Нонно, - зовсім тверезим голосом промовив він, - передай своїм шефам, що я вже стріляний горобець і вся сьогоднішня музика мені "до лампочки". А братові скажи, хай не мучиться, вдаючи глухонімого. На добраніч, серденько!
* * *
- Ви тут як справжній монах! - пожартувала Нонна, входячи до недавно обладнаного кабінету Фреда, хоч на душі в неї було зовсім невесело.
- А тут таки колись була келія... Знайомство відбулося?
Нонна ствердно кивнула головою і мовчки подала стрічку з магнітофонним записом.
Фред приладнав її до свого апарата і почав слухати.
Коли стрічка добігла до розмови про пробковий дуб та Іспанію, Нонна. щоб попередити події, кинула:
-- Тут я схибила...
- Це не так важливо, хоча загалом ви повелись необачно.
- Необачно? Загалом?
- Потім скажу, послухаємо далі...
Прослухування зайняло кілька годин. Запис зустрічі в таверні Фред слухав двічі.
- Він так швидко сп'янів?
- Де там! Він, виявилося, вміє вдавати з себе п'яного, та так, що ні я, ні дядя Паня не здогадалися.
- А чому ви думаєте, що він прикидався?
- Знаєте, що він на прощання сказав мені?
- Повторіть, тільки точно.
Нонна слово в слово переказала сказане Домантовичем.
Фред тільки скрушно хитав головою:
-- Оце спіймалася рибка!
На якусь хвилину він замислився.
- А чому ви вважаєте, що я поводилася необачно?- запитала Нонна.
- Бо ви відразу почали кокетувати. А треба було вдати дівчину скромну, не звиклу залишатися віч-на-віч з мужчиною...
- Але Ворон мені наказав...
- Ну, то він не врахував психології людини, що зголодніла за жіночим товариством. Адже Домантович, мабуть, не бачив жінки від закінчення війни і аж до вчорашнього дня. Активність мусив виявляти він. Ну, годі про це. Зробіть так: повернувшись до Фігераса, подзвоніть дяді Пані, що він уже не глухонімий. Але передайте йому мій наказ: з Домантовичем не розбалакуватись. Дві-три фрази службового характеру за' день і все. Я приїду за тиждень, а то й півтора. Хай понудиться трохи. Спробуємо й стріляного горобця розшифрувати. Вам у дяді Пані робити далі нічого...
- Виходить, не впоралась?
- Просто він дужчий за вас, Нонно! Адже ви ще така молода...
- Молода, та рання!-раптом вихопилося у дівчини українською мовою.
- Давно не чув української мови.
- А ви бували на Україні? - чомусь зраділа Нонна.
- Де мене тільки не носило. А чому ви так зраділи?
- Сумую за домівкою... Інколи...
Нониа відвернула голову до вікна і замислилась. Фред непомітно спостерігав за нею. В його голові вже народжувався план. Потім він відкрив сейф, витяг звідти якусь папку і став її переглядати.
- Навіщо вам знадобилася моя справа? - запитала Нонна.
- А як ви догадалися?
- Я впізнала свій почерк. Це ж перед вами моя автобіографія...
- Так, ви харків'янка... Перекладачка у німців... Згадав... Все гаразд...
- Що гаразд?
- Слухайте, Нонно! Що б ви сказали на пропозицію тижнів на два поїхати до Росії? Абсолютно легальне, з паспортом, радянською візою і все таке інше.
Нонна зблідла.
- Диверсія? - тихо запитала вона.
- Дрібне доручення.
- А саме? Свій план я мушу погодити з начальником школи. Вже після цього скажу.
- Можна мені до завтра подумати?
- Навіть треба.
- Мені дуже б хотілося побувати вдома, але...
- Трохи боязко, так?
Нонна ствердно хитнула головою.
- Це добре, що ви відверто призналися... Тому і раджу: ще і не раз добре подумайте. Навіть не день. Даю вам тиждень строку. Та коли викличу, вже будьте готові сказати "так" або "ні". По щирості!
- Звичайно... Я й зараз з вами розмовляла щиро. Тепер знатимете тільки ви та ще Мері... Ми з нею іноді дозволяємо собі попустити віжки і мандруємо в минуле.
- Тож вона іноді напивається! Мері - полька? Наскільки я пригадую, з-під Лодзі?
- Так.
- Передайте, щоб менше пила. Можливо, я і для неї щось надумаю... Але поки що це між нами...
Розділ сьомий
НЕСПОДІВАНЕ ОДРУЖЕННЯ АРТУРА ШРЕДЕРА
Артур Шредер прокинувся в чудовому настрої. Відкинувши ковдру, він схопився з ліжка і виструнчився посеред кімнати, щоб зробити гімнастичні вправи, якими завжди починав день, але погляд його впав на карту північної Європи і виразну смужку на ній. Смужка була жирна і яскраво-червона. Не в силі опиратися спокусі, Шредер підбіг до стола. Так, усе так: Москва - Ленінград - Хельсінкі - Стокгольм - Осло - Копенгаген... Оце турне! Позначено ж тільки столиці. А якщо додати всі пункти, куди можна буде звернути по дорозі, щоб виступити з кількома додатковими концертами.
І хто б міг подумати, що все так добре обернеться!
А як він злякався, було, спочатку, коли мадрідські газети зняли галас навколо його майбутньої поїздки до Росії!
Що там критися: і сам Артур Шредер довго вагався: приймати запрошення до Москви чи ні. Були в нього причини для цього і досить поважні, а проте, якщо глянути на все розсудливо...
Виїхавши на гастролі до Іспанії, керівник джаз-оркестру з Відня так і не вирішив цього питання остаточно. Лише після настирливих домагань імпресаріо, який у численних телеграмах доводив надзвичайну вигідність контракту, Артур Шредер наважився і телеграфно сповістив про свою згоду.
За кілька днів повідомлення про цю, здавалось би, приватну кореспонденцію з'явилося в мадрідських газетах. Як і від кого вони про неї дізналися, було просто дивиною. І в телеграмах імпресаріо, і в його власній відповіді слова Росія, Москва, Ленінград, як то й було умовлено, навіть не згадувались. А тимчасом газети дізналися, і на шпальтах зарясніло його ім'я.
Боже, який галас зчинився! Чого тільки не писали тоді про Артура Шредера, в чому тільки його не обвинувачували!
Довелося мовчки ковтати образи, стоїчно зносити брутальну лайку преси, тішачи себе думкою, що кожен скандал тільки сприяє рекламі. Та коли одна з найвпливовіших мадрідських газет назвала Артура Шредера більшовицьким агентом, він просто злякався.
Боже мій! Артур Шредер - і більшовицький агент!
За будь-яких інших обставин він просто б від душі розреготався. Але зараз було не до сміху. Відмінивши ранкову репетицію, Артур замкнувся в номері готелю. Проникнути туди міг лише його найближчий помічник, та й то умовно постукавши.