Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 51)
Артур Шредер кляв той день і годину, коли дав згоду на поїздку до Москви. Першою його думкою було телеграфувати імпресаріо, щоб він порушив цей клятий контракт. Але збитки... Як покрити тоді збитки? Заплативши неустойку, він з оркестром сяде на мілину.
Увечері того дня, коли газета безсоромно оббрехала його, назвавши більшовицьким агентом, - і треба ж таке! - оркестр мусив давати концерт у клубі офіцерів мад-рідського гарнізону. Цей збіг обставин мало не доконав Шредера.
Може, не поїхати на концерт? Відмовитися? Ну, там захворів чи ще якусь причину знайти? Хай диригує асистент... Щоб офіцери не вчинили скандалу, можна доручити йому сказати кілька вступних слів, в яких би він оголосив, ніби повідомлення про гастрольне турне не відповідають дійсності, мовляв, вмістили їх газети в гонитві за сенсацією.
Усенький день у себе в номері, наодинці, Артур Шредер сушив голову, як бути. Найкраще було б взагалі відмовитись від виступу, але як відмовишся, коли за концерт уже одержано гонорар! Повернути? О ні! Про це не може бути й мови: з оркестрантів потім не здереш авансів, виплачених саме з цих грошей.
Час наближався до вечора, а рішення не було. Воно прийшло саме і без участі Артура. Офіцерський клуб Мад-ріда надіслав повідомлення, що він відмовляється від концерту під диригуванням Артура Шредера і вимагає повернути, як то умовлено договором, половину гонорару.
Уперше в житті Шредер охоче, з власних рук, сплатив досить-таки солідну суму за те, що не. виступить перед слухачами "не з своєї вини". Передбачливий усе-таки його імпресаріо!
Зрозуміло, після такого афронту не було сенсу лишатися в Мадріді. Турне передбачало концепти в Барселоні, і Артур Шредер із своїм оркестром подався туди. Але минуло три-чотири дні, і мадрідська історія повторилася. За тією ж програмою і з такими ж наслідками. Ніби один і той же режисер керував заздалегідь продуманою виставою. Галас у пресі, злива обвинувачень, розірвані контракти...
Артур Шредер сів на мілину. Міцно і майже безнадійно. Оркестрантам видано лише аванси в рахунок заборгованого за два місяці, за готель треба платити, за проїзні видатки теж. Правда, три чверті забраного наперед гонорару передбачливо переказано на поточний рахунок Артура у Відні. Але про це знає тільки він сам. У касі ж оркестру крутиться справжня мізерія, яку він гадав поповнити, давши кілька додаткових концертів у клубах Барселони. А виявилося, не те що додаткових, а й обумовлених договорами концертів він дати не зміг. Правда, можна було б спробувати стягнути за цими контрактами неустойку. Але для цього треба судитися. Нові витрати, нові борги! Бо до суду франкістської Іспанії без доброго хабара, кажуть, і не потикайся.
Було від чого нервувати, бігати по номеру готелю з кутка в куток, клянучи Іспанію, Мадрід, Барселону...
Порятунок прийшов несподівано: власник ресторану в невеличкому місті Фігерас запросив оркестр Артура Шредера виступити в його закладі. Правда, сеньйор де Гомес гарантував значно меншу оплату, ніж оркестр одержував за концерти. Але це вже була хоч і синиця, зате в руках. Уже відправивши значну частину оркестру у Відень, а при собі лишивши всього кілька добрих музик, Артур Шредер схаменувся. А що, коли і у Фігерасі їх піддадуть бойкоту? Чи обачно принижуватись до виступу в якомусь ресторані, не обумовивши зарані, що гонорар він має одержати сповна і за всяких умов?
- Сеньйор Гомес, - твердо заявив Шредер під час остаточної зустрічі, -, я можу легковажити собою, але долею моїх оркестрантів - ні. Я вважав би себе негідником, коли б не подбав про якусь гарантію для них. Такою гарантією може стати оплата наперед хоча б... половини суми... Ви, мабуть, знаєте, який галас зчинили навколо мого імені ваші газети, і тому...
Сеньйор Гомес мав неприємну звичку щось безперервно жувати. За порадою лікаря, дружина ресторатора у свій час навіть виписала для нього з Нью-Йорка цілий ящик жувальної гумки. Сеньйор Гомес, спробувавши її, виплюнув і сердито кинув:
- Плював я на американців! Гидота!
У відповідь на слова Шредера відповів мало не так само:
- Плював я на газети, не читаю! Гидота! Вкинувши до рота добрячий шмат м'яса, де Гомес весь віддався насолоді жування, і Шредер скористався з паузи:
- О, така незалежність думки! Схиляюся, слово честі, схиляюся. З досвіду знаю, що для цього треба багато благородства і мужності... І якби йшлося лише про мене. Але оркестранти! Ці бідолахи, потрапивши в чужу країну, розгубились, мов діти! Коли ми зазначимо в контракті, що ви зобов'язуєтесь наперед сплатити... ну, скажімо, сімсот п'ятдесят доларів...
Гомес саме в цей час проковтнув свою жуйку, але відповідати не квапився. Поволі, прицмокуючи, він відсьорбував з склянки вино, переганяючи хмільний напій від щоки до щоки, немов теж жував. Лише- зробивши останній ковток і тягнучись виделкою до тарілки з новою стравою, він. кинув:
- Пишіть: півтори тисячі доларів!
Все владналось, і джаз-оркестр Артура Шредера, правда, у неповному ансамблі, прибув до Фігераса.
І саме тут Артур Шредер одержав своєрідну компенсацію за всі свої невдачі в Іспанії.
Прибув імпресаріо. Він привіз силу-силенну газет: французьких, італійських, англійських, німецьких...- не було, здається, країни в Європі, куди б не долинула звістка' про гастрольне турне оркестру. Одні схвалювали Шредера, інші гудили, але і в першому і в другому випадку перед досі маловідомим прізвищем Шредера незмінне з'являлося слово "маестро". Як-не-як, а це вже було щось схоже на визнання!
Та найнесподіваніше було в стосі контрактів, укладених імпресаріо.
Маленький, кругленький, мов барильце, Адам Розен-берг аж сяяв від задоволення.
- І знаєте, маестро, кому ми маємо завдячувати? Ручуся, не здогадаєтеся! Більшовикам! Це ж через їх запрошення знявся весь галас, а галас у свою чергу створив нам таку популярність, про яку ми й мріяти не могли. Тепер я ставлю умови, а не мені! Закінчуйте свої справи у Фітерасі і рушаймо до Відня по візи!
Того ж вечора Шредер попередив Гомеса, що завтра в його ресторані він дає десятий і останній концерт. Бідолаха ресторатор від несподіванки мало не вдавився ніжкою півня, яку на той час жував. Ще б пак! Слава віденського оркестру привернула до його ресторану таку кількість відвідувачів, якої він і в найбільші свята не мав. Один з конкурентів від заздрощів захворів, другий - недалекий уже від банкрутства. Якщо справи так підуть, як досі...
- Побійтеся бога, сеньйор Шредер! Ви ж мене без ножа заріжете! Може, вас не влаштовує платня? Набавлю. Е, де моє не пропадало! - можу взяти триразове харчування всіх ваших хлопців на свій кошт... Зважте, з вином! Що ж до вас...
Але Шредер був невблаганний.
Отже, сьогодні останній концерт, і - прощай, Іспаніє! Бодай не бачити тебе більше ніколи! його, митця, якийсь Гомес хотів спокусити триразовим харчуванням! Хам! Такі за юшку ладні продати і брата й свата! Де вже їм зрозуміти високе покликання...
Згадка про Гомеса з його невтомними щелепами пригасила войовничий запал Артура, нагадавши, що час би й самому підживитись. Набравши номер ресторану, що містився під готелем, на двох нижніх поверхах, вш замовив звичну ранкову каву.
- Снідати буду, як завжди, о дванадцятій, - попередив він старшого офіціанта.
Пригладивши шевелюру, Артур підійшов до великого трюмо і тільки тепер помітив, що й досі не одягнув навіть халата. Кілька хвилин він замилувано розглядав свою постать, причепливо придивлявся до кожної риси обличчя.
Що ж, для своїх сорока років він, справді, виглядає непогано: у волоссі - й натяку на сивину, обличчя чисте, без зморщок, під великими чорними очима синюваті півкола, що надають поглядові таємничості й звабливості. І все це завдяки мадам Лебек. Це вона повернула йому щонайменше десять років. А регулярні фізкультурні вправи загартували тіло. М'язи еластичні, стан гнучкий і, головне, жодних ознак ожиріння.
У двері постукали.
- Увійдіть! - гукнув Шредер, натягуючи халат.
- Доброго ранку, маестро! - прощебетала офіціантка, прямуючи до маленького столика, - Крім замовленого, я захопила і два апельсини. Не заперечуєте? Адже ви звикли їх з'їдати натщесерце, до ранкової кави...
- Дуже мило з твого боку, крихітко! Я просто забув їх замовити.
- Я чула, ви від'їжджаєте від нас?
- Так, сьогодні останній концерт. Ми, митці, як ті птахи, що ніколи не засиджуються на місці.
- Шкода, що у нашому садочку ви співали так недовго. Мабуть, скучили за сім'єю?
- У мене немає сім'ї. На жаль, а може, й краще.
- І навіть нареченої?
- Уяви собі, ні. Мабуть тому, що я не зустрів ще такої красуні, як ти.
- О, сеньйор, що ж тоді вам заважає залишитись!
- А ти б цього хотіла? Ти б приголубила мене? Ось так... Ну, не пручайся ж, чуєш! Я ж не з'їм тебе... Я ж тільки хочу... тільки хочу...
Гучний ляпас пролунав разом з телефонним дзвінком, і маестро, що мало не ступив на слизьке, враз отямився.
- Ви, іспанки, погано розумієте жарти, - промимрив він, потираючи почервонілу щоку.
- Ми, іспанки? Виходить, ви вже мали нагоду в цьому переконатися?-сміючись, гарненька офіціантка зникла за дверима, а Артур Шредер сердито сіпнув телефонну трубку.
- Я вас слухаю... Так. Артур Шредер... Пильна справа? Пробачте, але я зовсім не маю часу. І охоти, до речі, теж. - Роздратований відкошем, який тільки-но дістав, і власною безглуздою поведінкою, Артур уже хотів покласти трубку на важіль, та голос незнайомого немов паралізував руку.