Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 41)
Хейендопф зблід, в очах його промайнув переляк.
- Я, звісно, вживу всіх заходів, але... не можу ж я всього передбачити... бувають збіги обставин, коли... Чорт забирай, ну і в халепу я вскочив!
- Не в таку вже велику, якщо добре поміркувати. У ваших руках влада, треба розумно з неї скористатися.
Саме за це ми і сплачували вам гроші. До речі, мені доручено сповістити вас, що в разі успіху, ви одержите п'ять тисяч доларів преміальних. Хейендопф свиснув.
- Непогано! Вони не скнари, ваші хлопці!
- Містер Думбрайт вам дзвонив?
- Півгодини тому. Наказав передати вам, щоб кожного дня через мене ви інформували його про хід справ. Його непокоять відомості, які він дістав в міській військовій комендатурі.
- Які саме?
- Вчора знов надійшов листовний протест радянської комісії по репатріації. Вона наполягає на своєму твердженні, що наше командування свідомо переховує групу колишніх власовських офіцерів, і якщо раніше робили цей закид, не обґрунтовуючи його доказами, то тепер точно зазначають, що ця група перебуває в районі Мюнхена. Отже...
- Ви хочете сказати, що може надійти третій лист, в якому вже буде точна адреса і кількість чоловік у групі?
- Боюся, що таке може статися.
- Хто з групи Протопопова має зв'язок з містом?
- Вихід за браму казарми суворо заборонений.
- Листовний зв'язок дозволяється?
- Ні.
- Хтось з групи зустрічається з людьми, які відвідують місто?
- Теж ні.
- У кого зберігається список групи?
- У мене і Протопопова. Але сьогодні вранці я наказав замінити всі прізвища на прізвиська. З завтрашнього дня навіть у приватних розмовах члени групи звертатимуться один до одного згідно з цим наказом.
- Боюся, що пізно.
- Можливо. Єдиний вихід - якнайскорше евакуювати групу.
- А разом з нею і того, хто тільки й мріє, щоб зв'язатися з радянськими властями? Адже він нам може завалити всю справу!
- Маєте рацію. На жаль, маєте рацію... І все-таки поквапитися слід.
- А я, здається, не гаяв часу.
- Це ви про Протопопова?-Хейендопф розсміявся.- Тепер, коли я зрозумів, у чому річ... А здорово у вас вийшло! Я просто в захваті! Люблю хлопців, які вміють битися!
- Я вважав, що ви більше захоплюєтесь мистецтвом.
- Ви про оце? - Хейендопф гидливо скривився, тицьнувши рукою бронзову скульптуру фавна, що стояла з краєчку стола.- У печінках у мене сидить цей мотлох! Блювати від нього хочеться! Так би і вигріб усе це на звалище!
- Тоді я зовсім нічого не розумію!
- Попит! Клятий попит! У нас чисто всі просто з глузду з'їхали - подавай їм всіляку старовину. Як же тут не скористатися з ситуації? З'явився шанс чогось доп'ястися- не лови гав! І не гребуй! Коли маєш маленьку ремонтну майстерню, несплачені рахунки, дружину, яка копилить гарненьку губку, бо ти не можеш купити їй манто з справжньої норки, обирати бізнес до смаку не доводиться.
Хейендопф з такою щирою відвертістю скаржився на обставини, які примусили його взятися за не милий серцю бізнес, що Сомову стало і смішно і гидко. І в той же час він відчув полегшення. Щоб одержати п'ять тисяч доларів преміальних, такий не пошкодує ані сили, ані часу, ані винахідливості, аби тільки якнайскорше і з найменшим для себе риском домогтися свого.
І справді, мовчанка, що зараз запала, не була звичайною паузою в розмові. З усього було видно: заступник начальника табору зосереджено обмірковує, як взятися до справи, щоб прискорити хід подій.
- Гаразд, безпеку я вам гарантую. Ручуся! - сказав він впевнено.- Інсценую слідство у справі тих трьох, яких він поквапився прибрати, і так його прикручу, що він сам стане вашим янголом-охоронцем.
- Це значно спростить і полегшить мою роботу.
- Чим ще можу допомогти? Звичайно, вам буде потрібен список усіх тих, кого вам належить вивезти. Я вже наказав...
- Боронь боже, ніякого списку! Навіщо мати при собі такий компрометуючий документ? Щодо цього, то ми з Думбрайтом додержуємось однакової думки. Але з характеристикою і анкетними даними кожного з членів групи я хотів би ознайомитись. Це допоможе мені у моїх пошуках. Ви не від того, щоб почати вже сьогодні?
- Ще б пак! Адже кожна година зволікання - то виграш часу для червоних. Впіймаємо тоді облизня і ви і я. Досить їм подати список... досить, щоб він до них потрапив... Тьху! Ну і клопіт же впав на мою голову! їм легко гребти жар чужими руками! В разі чого відповідати мені...
- Кому це їм?
Зрозумівши, що він прохопився необережним словом, мало не кинувши тінь на своє вище начальство, Хейендопф з перебільшеною заклопотаністю почав поратись біля сейфа.
- Ось! - сказав він, нарешті, кладучи на стіл звичайну канцелярську папку.- Почнемо за алфавітом.
- Еге ж. Так принаймні ми нікого не пропустимо. З вашого дозволу я занотовуватиму деякі цікаві для мене відомості. З мене непоганий стенографіст, отже, не лякайтесь, мої вправи вас аж ніяк не затримають. Свої записи, звичайно, я потім знищу. Або передам вам...
"Анохін Павло Якович, - прочитав Хейендопф, - тисяча дев'ятсот шостого року народження, уродженець села Марківка Курської області. Працював заввідділом постачання артілі "Шкіргалантерея" у місті Орел. Позапартійний. Був засуджений до п'яти років позбавлення волі за підробку фінансово-звітних документів. До армії Власова вступив 1943 року. Близьких родичів на території Росії не має. Швидко просунувся по службі від рядового до старшого лейтенанта. Любить широко пожити, до радянської влади ставиться різко негативно".
"Антоненко Василь Сидорович, тисяча дев'ятсот двадцять третього року народження. Уродженець села Солоне Дніпропетровської області. Там же і працював старшим механіком тракторно-ремонтної майстерні. Батьки у свій час були розкуркулені. Сам репресіям з боку радянської влади не піддавався. До армії Власова завербований з табору військовополонених. Війну скінчив у чині капітана. За хоробрість, проявлену в боях, нагороджений німецьким командуванням орденом Залізного Хреста і медалями. На території Росії залишилась дружина і син, але про їх долю нічого не знає, та й знати не хоче. Категорично заперечує проти повернення до Радянського Союзу".
"Сорокін..."
Сомов уважно вслухався в читане Хейендопфом, часом щось занотовував, іноді задоволене хмикав, просив перечитати ще раз. Незабаром заступник начальника табору почав відверто позіхати.
- Може, продовжимо завтра?-запитав він, закинувши руки за голову і потягнувшись усім тілом.- Вчора, знаєте, здибався в кабаре з однією цісарочкою, і вона так жваво біля мене пурхала, що... Коротше, заснули ми аж о п'ятій, а о сьомій я мусив повертатися до казарми. До речі, без шеляга в кишені...
- У рахунок премії я міг би позичити вам з сотню доларів...
- Оце зась! Жодних боргів. Інакше повернуся додому з чим пішов.
- А як же цісарочка?
-- Хай забирається під три чорти! Не про мій ніс ця табака. Хай пошукає собі інших дурників, з тих, у кого поточний рахунок у банку, а за спиною грошовий батечко... Так відкладемо'на завтра?
- Давайте я швиденько прогляну список, а зазтра ви дасте бодай короткі характеристики на кожного. Бо того, що зазначено в списках, явно замало.
- О, будь ласка! А я поки що ознайомлюся з тезами сьогоднішнього лектора. Чорти б його забрали разом з його лекцією!
- Вас навіть лектори відвідують?
- Це для того наброду. Якийсь капітан Бломберг, що нібито втік з російського полону.
- Виходить, зв'язок між власовцями і зовнішнім світом все-таки є?
- Будьте певні: цей тип в десяти водах митий і перемитий. І співатиме він, мов по нотах. Самі ввечері почуєте...
...За півгодини Сомов знов перетинав подвір'я, прямуючи до своєї казарми. Під тентом зараз юрмилися невеличкі групи чоловіків у напіввійськовому, напівцивільному одягу, жваво про щось розмовляючи. Помітивши серед них постать майора, Сомов здогадався: певно, цей тип обробляє громадську думку, збиває своєрідний блок проти зухвалого "новачка".
Може, підійти? Показати цим, що він вважає себе рівноправним членом групи і не боїться ані майора, ані Про-топопова? Напевно, про його вранішню сутичку вже знають усі, а це не могло не справити враження. Таким, як оці, імпонує груба сила, ЕОНИ перед нею швидше схиляються, ніж перед доводами розуму.
Проте не лише тіло, але й мозок волали про спочинок. Ноги самі несли у дальній куток подвір'я, до дверей, за якими ховався його тимчасовий притулок. Витягнутися на ліжку! Поринути у рятівний глибокий сон, бо лише один він здатний вирвати його з цього підступного чужого світу!
Те, що в кімнаті може бути хтось сторонній, чомусь не спадало на думку. В пам'яті зафіксувалася порожня кімната з довгими рядами ліжок. Такою вона і спливала зараз в уяві. Тим більшим було його розчарування, коли він побачив, що на самоті йому лишитися не доведеться.
- О, нашого полку прибуло! - гукнув назустріч йому довготелесий чорнявий капітан, ліниво спускаючи з ліжка взуті в чоботи ноги і стягнувши при цьому край ковдри.- Радію з цього. Не тому, що побачив персонально вас, а від властивої двоногій тварюці зловтіхи: приємно, знаєте, бачити, що твоєму ближньому поталанило не більше, ніж тобі...- Чорні колючі очі капітана насмішкувато втупилися в Сомова.
- Якщо міряти цією міркою, то у вас є багато підстав для втіхи: тут, здається, зібралося чимале товариство.
- Не так чимале, як замале. Я волів би бачити поруч себе всіх тих, через кого я встряв у цю халепу. Програш у грі треба ділити нарівно.