Юрий Дольд-Михайлик – У чорних лицарів (страница 40)
Кімната, до якої Домантович привів Сомова, справляла дивне враження. Велика й довга, вона освітлювалась у двох площинах: через прорубані під самою стелею чотири вузеньких вікна у стіні просто входу і два звичайних вікна в стіні ліворуч.
- Щось схоже на модернізований каземат, - пожартував Сомов.
- Там вулиця, - коротко пояснив Домантович, вказавши очима на вікна-бійниці, і вже іншим, діловим тоном запитав: - Ви воліли б ближче до вікна чи з іншого боку?
- Якщо можна, то ближче до вікна, все-таки більше повітря.
- Тоді займайте ось це, перше від входу. Речі можете покласти в тумбочку стола, він цілком у вашому розпорядженні... А тепер спочивайте.
Козирнувши, Домантович вийшов.
Тепер Сомов міг уважніше оглянути свою нову оселю. Два ряди ліжок, що вишикувалися вздовж стін, між ними маленькі однотумбні столики, на кожному по чорнильниці... Білизна і ковдри пристойні... Дотепно, що спинка ліжка в ногах має форму стоячої вішалки для одягу... В глибині кімнати, біля стіни просто дверей круглий стіл, певно, для загального користування. Газети, кілька брошур. І в усіх них, звичайно, йдеться про принади "вільного" світу. А ось розповіді "втікачів із Сходу". Отже, тут дбають не лише про тіло, а й про духовний поживок. Цікаво. Доведеться все це переглянути... Але насамперед треба дати лад своїм думкам. Вдало чи невдало відбулося його "приземлення" в таборі колишніх власовців?
Той, хто назвав себе Сомовим, причепливо переглянув кожен свій крок, зважив кожен свій вчинок. Здається, все йде гаразд. Навіть краще, ніж можна було сподіватися. Гостра сутичка з Протопоповим, безперечно, відіграє роль лакмусового паперу, який допоможе визначити розподіл сил, а головне, напасти на слід людини, яка прагне повернутися до Радянського Союзу і, може, встановила вже зв'язок з комісією по репатріації. Вдвох їм легше буде знешкодити Протопопова, завадити підступним планам Дум-брайта, Нунке і тих, хто за ними стоїть.
Заспокоєний думкою, що старт взято вдало, Григорій роздягнувся і в самих трусах поклався на ліжко. Лише торкнувшись головою подушки, він відчув, як дуже стомився. Кількагодинний переліт, сорокакілометрова мандрівка автобусом від Мюнхена, сутичка з Протопоповим, нервове напруження, яким супроводжувалося його перевтілення в Сомова, - все це давалося взнаки.
Та відпочити йому не довелось. Не встиг він задрімати, як хтось торкнувся його плеча. Біля ліжка стояв вже знайомий майор - один з партнерів Протопопова по грі в доміно.
- Містер Хейендопф запрошує вас до себе.
- Як до нього пройти?
- Мені доручено вас супроводжувати.
Проходячи подвір'ям повз арку під'їзду, Сомов мимохіть торкнувся рукою щоки. Треба поголитись! Як добре, що він не взяв з собою бритви. Про всяк випадок йому потрібно мати привід, щоб вийти зайвий раз з приміщення казарми. Треба буде розпитатись у Домантовича про розпорядок дня, бо цей майор щось неговіркий.
Проте Сомов все-таки спробував викликати його на розмову.
- Давно ваша група перебуває тут? - запитав він.
- Супроводжуючи вас, я виконую службове доручення, але це не означає, що між нами можуть бути якісь стосунки, крім офіційних, - сердито буркнув той.- Просив би це затямити!
- Вас особисто я, здається, нічим не образив... Що ж до Протопопова...
- Попереджаю: мого найближчого друга!
- Тим гірше для вас.
- Щеня! Так розмовляти з старшим, бойовим офіцером? Та знаєте ви, що мене п'ять разів поранено, що я... що Протопопов...- захлинаючись словами, майор впритул підступив до зухвальця.
"Бойовий офіцер! П'ять разів поранено! За кого ж ти проливав свою кров, мерзотнику!"-хотілося гукнути Григорію, але Сомов холодно сказав:
- А я дістав одинадцять поранень і одержав мало не таку саму кількість нагород. Що ж до бойової дружби, то я не гірше за вас знаю ій ціну. Тільки я нікому не дозволю, навіть другові, нав'язувати мені свої погляди і переконання.
Нічого не відповівши, майор зійшов на ґанок біля брами, прочинив двері і, пропускаючи Сомова вперед, кинув:
- Кабінет ліворуч.
Кімната, куди секретар пропустив Сомова, менш за все нагадувала службове приміщення, навіть приватний кабінет. Килими і картини на стінах. Сила столиків, тумб і полиць, заставлених посудом, статуетками, старовинними годинниками, просто на підлозі, в кутку, навала книжок в дорогих палітурках... Складалося враження, що за кілька днів у цій кімнаті має відкритися антикварний магазин.
На антиквара скидався і господар кабінету. В самій майці, але в формених брюках американського офіцера, він сидів за старовинним письмовим столом і крізь лупу розглядав якусь дрібну прикрасу.
- Сомов?- чистісінькою німецькою мовою запитав він.
- Так.
- Мені не зовсім подобається ваш зовнішній вигляд, - Хейендопф відклав лупу і зміряв Сомова поглядом з ніг до голови, ніби й справді перевіряючи, чи все на ньому по формі і добре припасовано.
- А мені не подобається ваш вигляд, - спокійно відповів Сомов, знаючи, що йдеться про звичайний обмін паролями.
- Сімдесят...
- І три, - докінчив Сомов.
- О'кей! Влаштовуйтесь хоча б у цьому фотелі і, поки я розберуся з оцією бісовою гамою, попорядкуйте біля отих пляшок самі. Сподіваюсь, знайдете щось до смаку... Тьху! Слово честі нічого не доберу! Знову, здається, вскочив!.. Як на вашу думку, це справді чогось варте чи, може, з тих копійчаних сувенірів, підроблених під старовину?
Хейендопф простягнув Сомову лупу і майже прозорий прямокутної форми димчато-чорний агат, ніби підсвічений відкілясь з середини червонистою іскрою. На гладко відполірованій поверхні каменя тонким візерунком проступало різьблення.
Сомов знизав плечима:
- Признатися, я не знавець. Чув лише, що тут у Німеччині, здається, в Богемії і Саксонії, існувало дуже багато фабрик, які не тільки шліфували агати, а й штучно їх забарвлювали. Можливо...
- Виходить, вскочив! Бачив же, що старий шкарбун ховає очі! Початок вісімнадцятого сторіччя! Печатка самого великого майстра Ложі - Родоначальниці, Фрідріха II!
- Тут справді вирізьблено щось схоже на масонські знаки: циркуль, косинець, молоток... Цифра 7 чи 3... Різьблення трохи стерлося, а по краю, де вирізьблено девіз, камінець пощерблений. Дивно, щербинки лише вгорі, саме там, де напис, хоч сліди знятої оправи навколо всього каменя. З раритетними речами так не поводяться.
Забравши агат і лупу, Хейендопф щосили жбурнув їх у шухляду. Губи його ображено відкопилилися, шкіра на обличчі взялася рожевими плямами.
- З усім цим мотлохом можна і свого позбутися! - роздратовано вигукнув він, вказуючи очима на речі, що захаращували кімнату, і без переходу, вже зовсім сердито додав:
- Передайте вашим, що в першій-ліпшій справі потрібна насамперед точність! Кожного першого і шістнадцятого я маю одержувати винагороду, обумовлену договором. Сьогодні вісімнадцяте...
У двері постукали.
- Ну? - гукнув Хейендопф невдоволено. Секретар пропустив до кабінету кур'єра з поштою, огрядного низенького негра.
Той виклав на стіл кілька газет, купу листів і маленьке повідомлення про грошоеий переказ.
- О-о! - зрадів Хейендопф.- Даремно я непокоївся, у всьому винна пошта! Будемо вважати, я нічого не казав, ви нічого не чули. Бо люба тіточка Розі, яка надсилає мені ці зворушливі вияви своєї прихильності, може й образитись...
- Розі? - здивувався Сомов і, враз збагнувши, в чому річ, розсміявся.- Наскільки мені відомо, вона дама досить пунктуальна.
Кивком голови відпустивши кур'єра. Хейендопф відсунув убік папери, що лежали на столі, і ближче нахилився до Сомова.
- Так чим я можу вам допомогти не у загальному плані, а конкретно? - запитав він по-діловому, коли вони лишилися сам на сам.
- Поки нічим. Треба спочатку обізватися з людьми і обстановкою.
- Але я не люблю одержувати гроші дурно, - заперечив Хейендопф.- А щодо людей, то я можу дати вам вичерпну характеристику - набрід! Признатися, чим швидше я його позбудуся, тим спокійніше в мене буде на душі. Як-не-як, а я теж ризикую, якщо не головою, то своїм становищем. А ви повелися з першого ж дня якось дивно. Замість завоювати прихильність ватажка, спілкуватися з ним, ви... Ні, я аж ніяк не схвалюю вашої поведінки під час зустрічі з Протопоповим!
- Перш ніж вивезти групу, я мушу викрити радянського агента, який надійно в ній замаскувався. Не забувайте про це! І моя бійка з Протопоповим була першим кроком до цього.
- Виходить, ви її навмисне спровокували?
- Я розраховував лише на сутичку, але обставини мені сприяли. Все розігралось, мов по нотах! Тепер дичина сама вийде на манок, який я для неї являю.
- А ви не боїтесь, що Протопопов вас... того...- Хейендопф зробив красномовний жест рукою, - усуне, так би мовити?
- Це вже ваш клопіт подбати про мою безпеку.
- От цього я не можу гарантувати! Він уже трьох, які тільки мову зняли про можливість повернення, на той світ відправив... Один помер від якихось кольків, другий, буцімто п'яний, звалився з вікна, ще один сконав від внутрішньої кровотечі...
- Містер Хейендопф, - голос Сомова прозвучав холодно і владно.- Ви заступник коменданта табору і втручатися у ваші службові функції я не маю права. Але я вправі вимагати, щоб ви всіляко сприяли виконанню покладеної на мене місії. А виконати її можу лише живим. Вам зрозуміло, що укладена з вами умова вважатиметься порушеною, якщо зі мною щось станеться? Самі ці перекази від тіточки Розі досить красномовні документи, щоб вас скомпрометувати.