Юрий Дольд-Михайлик – Над Шпрее клубочаться хмари (страница 97)

— Все-таки ми зустрілися!.. Ніколи не думав, що знову побачу вас… Писав листа Матіні й не сподівався… Потім Лідія озвалася, що зустрілася з вами в Італії й допомагає вам… А згодом вона перестала мені писати, образилась, що я живу в Німеччині. Кличу її, пояснюю, що повинен спокутувати провину свого народу… А вона каже: це можна робити скрізь, вона теж не може полишити країну, де народилася, де могили її рідних. Так і поневіряємось. Я вже відіслав декілька листів, а відповіді все нема. Поїхати в Італію зараз не можу, дуже багато роботи.

— Нічого, все владнається. Я розмовляв з Лідією, вона кохає тебе, теж мучиться і Страждає. Багато допомагає Чезаре, Джузеппе… До речі, як вони там?

— Маріанна тепер дружина Джузеппе, його активний помічник. Чезаре, завдяки старанням Матіні, потрапив у санаторій, правда, зовсім вилікувати його не вдалося, Лідія писала мені і про якусь гарненьку циганку, вони заприятелювали, і Матіні від неї в захопленні. Йому вдалося звести на ноги її хвору доньку, і Агнеса, так, здається, її звуть, — душі не чує за ним. Нарешті любов і щастя оселились у домі Матіні. Вони чекають поповнення — Агнеса виношує під серцем дитинку. На жаль, відомості мої застарілі, їм півроку.

— Все, що ти розповів, дуже цікаво. Я щасливий, що почув звістки про своїх друзів… Ти знаєш, що привело мене сюди?

— Так, я саме той, кому доручено з’ясувати все стосовно відкриття верфі й зайнятись Лемке…

— Я радий за тебе!

У двері постукали. На порозі з’явився Крістіан.

— Приїхав батько. Каже, що Брукнер збирається на ринок у Гамбург. Треба вирушати. Я здаля покажу вам його.

Григорій відчув, як по його тілу побігли мурашки. В ньому боролись дві стихії: азарт мисливця, який вистежує дичину, і обережність досвідченого розвідника.

— Гер фон Гольдрінг…

— Курт, я не фон і не Гольдрінг, я Фред Шульц.

— Вибачте, гер Шульц, я подзвоню вам у готель. Якщо запитаю, чи не ви давали оголошення про покупку бульдога, це означатиме, що під прізвищем Брукнера справді переховується Лемке. Ввечері ми з товаришами зберемося і вирішимо, як його знешкодити. Зеллер просив, якщо вдасться, доставити Лемке в східний сектор. Він дуже багато знає, може назвати прізвища агентів, які працюють проти нас у західному і східному секторах. Зустрінемося о десятій вечора.

— Сер Лестер, вибачте, що мені довелося вас потурбувати. В день вашого приїзду містера Думбрайта терміново викликали в Мюнхен. При усьому бажанні він не міг вирватись у Берлін хоча б на кілька годин. На жаль, мене тож не було в місті, а втаємничувати ще когось у наші переговори не хотілося.

— Так, так, я розумію. Ми, англійці, поважаємо свій і чужий час, а зайві свідки, звичайно, не потрібні. Мені вдалося домовитися з одним із лідерів лівого крила соціал-демократів, які працюють на нас.

— Це чудово.

— Він обіцяв підтримку. Але ж ви розумієте: коштуватиме все це дорого. Йому доведеться підкупити декого з керівництва, організовувати мітинги, виступи ораторів перед безробітними. Треба буде підключити й профспілкових діячів.

— Сер Лестер, адже ви знаєте, які багаті й щедрі американці. Вони не торгуватимуться: в усе це будуть вкладені американські капітали.

— Так, знаю. Але ви ставите переді мною дуже складно завдання. Якщо я правильно зрозумів містера Думбрайта, англійська адміністрація повинна зробити вигляд, ніби не помічає, як у місті, що перебуває під нашим контролем, діє могутнє акціонерне товариство. Інакше кажучи, почне відроджуватись німецька військова промисловість. Наші майбутні конкуренти.

— Зараз ми ведемо мову не про долю Англії і англійських промисловців, а про вас особисто. Про те, які перспективи відкриваються перед тими людьми, котрі допомагатимуть нам. Відкинемо всі преамбули й поговоримо відверто: заплющивши очі й надавши можливість «Гамбурзько-американському товариству» розгорнути будівництво торгового флоту, ви стаєте власником великого пакета акцій цього товариства, людиною матеріально ні від кого не залежною.

— Але ж усе це може виплисти, і тоді мене судитимуть…

— Сер Лестер, не треба шукати ускладнень там, де їх нема. Володіючи крупним капіталом, ви при найменшій небезпеці зможете виїхати в Америку і жити там, м’яко кажучи, не бідуючи.

— Що ви пропонуєте?

— Пакет акцій на суму двадцять тисяч доларів з правом участі в усіх прибутках.

— Гаразд, домовились. Сподіваюсь, сьогодні ви не поспішаєте і погодитесь поласувати натуральними біфштексами, від яких відмовились минулого разу. До того ж я запросив повечеряти з нами представника ферейну «Урожай», якому належить зіграти значну роль у відбудові німецької промисловості. Добре, що серед соціал-демократів є ще багато німців, які не вступають у змову з вашими переможцями. На тому й тримаємось.

Знизу продзвенів дзвінок. Зачулися кроки покоївки. І одразу ж до кімнати ввійшов літній німець, просто, але елегантно вдягнений. З гідністю вклонившись, він, не чекаючи запрошення, пройшов до столу.

— Гер Штадтцінгер, — відрекомендувався прибулий.

— Можна розпочинати. Усі в зборі,— задоволено потираючи руки, заявив сер Лестер.

Стіл був ще розкішніший, ніж минулого разу. Покоївка мовчки міняла тарілки й наповнювала келихи. Чоловіки курили, перекидаючись незначними репліками. Здавалося, зібрались троє друзів і проводять час за приємною розмовою.

Коли біфштекси було з’їдено, господар запросив усіх до кабінету пити каву.

В каміні палахкотів вогонь. На низенькому столику у золотавих маленьких чашечках парувала кава. Пляшечки з лікерами квіточками виблискували серед чашок.

— Тепер ми можемо спокійно все обговорити. Гер Штадтцінгер у курсі справи. Ми з ним детально розробили план дій, щоб уявити обсяг роботи, що випала на нашу долю. І мене, і гера Штадтцінгера дуже непокоїть зростаючий вплив комуністів у східному секторі. Наші комуністи також починають подавати голос.

— Після виступу Черчилля стало зрозуміло, де криється головна небезпека для всього цивілізованого світу. Треба, не гребуючи ніякими засобами, сприяти ослабленню супротивника. Ви згодні зі мною, гер Шульц? — заговорив Штадтцінгер.

— Звичайно.

— Рішення Потсдамської конференції вже порушено американцями і англійцями. У західному секторі військову промисловість не ліквідовано. Заводи, що виготовляли зброю, не знищені. Це викликає невдоволення серед робітників, яких підігрівають комуністи. Що ж до відбудови верфі, то з технічного боку це не становить великих труднощів. У місті безробіття, але пролетаріат Гамбурга настроєний войовничо. Вже були виступи у зв’язку з порушенням Потсдамської угоди. Почалися незгоди між партією, лідером якої являюсь я, і комуністами. Гадаю, що в найближчому майбутньому це призведе до повного розриву. Профспілки поки що в більшості перебувають під нашим впливом, і саме вони будуть приводними пасами. Сер Лестер сказав, що я і товариші, які працюватимуть зі мною, одержать акції в «Гамбурзько-американському акціонерному товаристві». Як це виглядатиме в грошовому еквіваленті?

— Кожен стане власником акцій на суму п’ять тисяч доларів плюс три проценти прибутків від цієї суми. Ви особисто одержите десять тисяч плюс участь в усіх прибутках. Вас це влаштовує? Не хочу забігати наперед, але гадаю, що скоро американські й англійські капітали тісно побратаються з німецькими.

— О, це чудово!

— А тепер дозвольте мені піти. Тут у мене є давні друзі, й мені хочеться побачитися з ними.

— Так, це Лемке. Я впізнав його, щойно побачив. Крістіан не встиг навіть попередити мене, що це їхній мешканець. Я впізнав його з ходу. Він зупинився біля вітрини, потім увійшов до крамнички. Я сховався за рогом так, щоб розгледіти його обличчя, коли він вийде з покупками. Лемке зовсім не змінився.

У кімнаті, куди ввійшли Курт і Шульц, були вже люди. За столом, задумливо підперши голову рукою, сидів сивий чоловік у темному костюмі, з глибоким шрамом на лівій щоці. На канапі розмовляли Крістіан і двоє незнайомців.

Становище ускладнювалось. Зеллер хотів, щоб Лемке переправили в східний сектор. Було відомо, що по всій Німеччині під вивісками всіляких фірм, товариств, спілок розкидані шпигунські центри. І Лемке міг знати про них.

Звертатись до англійської адміністрації, щоб вона заарештувала колишнього начальника гестапо Лемке, не було рації. Ті, що хотіли перекинути Лемке за кордон, викуплять або викрадуть його.

— А може, мені зіграти ва-банк? — раптом запропонував Григорій. Я не тільки Фред Шульц, а й барон фон Гольдрінг. З’являюся власною персоною до Лемке й цілком офіційно повідомляю, що присланий з Пуллаха, де про нього пам’ятають впливові друзі і хочуть бачити його в «Імперії зримих тіней». Скажу, що посланий у Гамбург для переговорів з англійцями, зокрема з сером Лестером. — В очах Григорія забігали лукаві бісики.

— Але ж ви казали, що вам не можна зустрічатися а Лемке! — вигукнув Курт.

— Ти маєш рацію, Курт. Ще кілька хвилин тому я думав так само. Але ж наша професія — це завжди ризик. Від цього нікуди не подінешся. Значить, треба ризикнути, щоб цей знавіснілий есесівець став перед судом народів і знешкодив своїми свідченнями інших недолюдків.

Обличчя чоловіка, який сидів за столом, пожвавилось. Він підвів очі на Григорія, посміхнувся.

— Ну що ж, це добре. Ми постараємося допомогти вам, чим зможемо. Що ви конкретно пропонуєте?