Юлия Мельникова – Львів самотніх сердець (страница 24)
А далі все закрутилось так, що й не вигадав би. Фатих подарував Ясмині золото, багато золота — його вносили на оксамитових тацях, а наречена повертала до молодого свої розумні, хоч і незрячі очі. Радіючи чужому щастю, Леві подумки тягнув Менделя в турботливо розкриту мишоловку.
Ні, Леві не зичив Менделю Коену зла. Він усього лиш хотів отримати трактат зі збірки його батька.
На те він і Коен, бен Коен, міркував Леві, поїдаючи з тареля турецькі солодощі, впорається з Несвіцьким, обкрутить інквізицію довкола пальця, втече, але не охреститься. Я його приведу до єзуїтів, але спершу навчу, як звідти вирватись, бо це було б жорстоко.
Те, що сходини сабатіанців проходили в будинку Селіма Кепе, що стояв на межі турецького та єврейського кварталів, за два кроки від покоїв, котрі винаймав Леві, зовсім близько від його крамниці, спрощувало завдання. Тільки Леві розповість Менделю про Шабтая Цві те, чого він більш ніде не зможе прочитати або почути…
Мендель Коен підстрибом повертався додому, сподіваючись не потрапити батькові на очі. Часу залишалось мало, встигнути б заскочити через чорний хід, вкластися в ліжко, тому що перед відходом до сну Нехемія Коен зазвичай приходив до дітей з благословенням. Раптом перед хлопцем, що квапився, опинився Леві. Мендель, глянувши на нього, подумав, що десь уже бачив це обличчя, але темрява львівського вечора заважала йому розгледіти незнайомця. У рисах Леві віддалено прозирала схожість з Шабтаєм Цві.
Менделю вже траплялись невеликі аркушики, де було зображено вродливого статурного чоловіка в довгополій одежі, що сидів на престолі Єрусалима в оточенні білих тигрів. Якщо довго придивлятися, то зовнішність Леві могла навести схильного до фантазувань Менделя Коена на думку, що перед ним промайнув сам Шабтай Цві. Або його тінь. Він навіть розтулив рота, щоб запитати у Леві, чи той не родич Шабтаю, але Леві, розуміючи, що поспіх може зашкодити, швидко завернув за цегляну підпору, котра великим звуженим клином підтримувала стіну будинку родини Кепе. Повита червоніючим плющем, вона надійно приховувала Леві, а темрява, що стрімко насувалась, змусила Менделя повірити, начебто примара Шабтая Цві невблаганно розчинилась в повітрі. Бідолаха розгублено озирнувся й побіг до арки, що провадить з турецької частини Львова на Староєврейську вулицю. Заінтригувавши нещасного, Леві постановив собі з’являтися в будинку Кепе щоразу, коли туди прийде Мендель, щоб довести улюбленого сина раббі Коена до нестями. Чи бодай вселити йому незрозумілу тривогу.
Кілька п’ятниць поспіль Мендель Коен тікав на зустрічі з сабатіанцями і знову бачив, повертаючись назад, у неясній напівтемряві згасаючих свіч того, хто оживлював у його пам’яті образ Шабтая Цві. Мендель, може, і не хотів би думати про нього, але особа Леві буквально зачаровувала його, проникала в містичні сни, спливаючи рано-вранці, коли ще не стерта грань між небуттям та реальністю.
Розповісти батькові про цю дивну з’яву Мендель боявся. Ще подумає, начебто я божевільний, злякався він, краще промовчу. Божевільних у Львові замикали в тісній кам’яній будівлі з маленькими віконцями, закритими товстими ґратами, і приковували до стіни ланцюгами. Біснуватих безжально обливали водою, били палицями, пекли розпеченим залізом. А якщо й це не допомагало, саджали в дуже вузький ящик з діркою для ніздрів, прикручуючи руки й ноги шкіряними ременями.
Нарешті Леві Михаель Цві доп’яв свого. Угледівши Менделя Коена, що спускався сходами у всипаний прілим листям турецький дворик, він вискочив йому назустріч. Ледве приховуючи тремтіння, Леві схопив хлопця за руку й вигукнув:
— Як же я радий бачити тебе, Менделе!
— І я також… радий вас бачити, — злякано пролепетав хлопець, — але хто ви?
— Леві Михаель Цві.
—
—
Йому не довелося брехати й викручуватись, щоб увійти в довіру до наївного рабинового синочка. Леві говорив Менделю те, що той бажав почути, нічого не додаючи й не віднімаючи від застиглих сторінок пам’яті дитинства.
Шабтай Цві з’являвся в його розповідях таким, яким він був насправді — незвичайною дитиною, що знає усе заздалегідь, що відчиняє заборонені двері, гордістю батька, страхом та надією матері.
Турки називають Шабтая боягузом, зітхав Леві, подейкують, начебто він злякався катувань і страти. Але Шабтай Цві ніколи нікого не боявся, більше того, він передбачив свій арешт та ув’язнення у фортеці Абідос за кілька років до цих подій. Знав, навіщо його заарештували, навіщо покликав султан, що буде далі, аж до дрібних деталей. Хлопчиком Шабтай любив плавати в морі, навіть якщо стояла прохолодна погода. Море йому було міквою, чиї води не лише очищають, але й лікують. Вечорами Шабті блукав по березі, розмовляв із чайками, занурювався, виходив, потім знову поринав у воду.
Батьки намагалися йому не заважати, але, коли ставало зовсім холодно, просили: не ходи сьогодні до моря, занедужаєш, бачиш, яка студена вода, як шаленіють хвилі?
Шабтай відповідав їм, що обчислив день власної смерті і йому нічого не загрожує. Ще він ходив по безлюдній, кам’янистій місцевості, недалеко від Ізміру. Турки називали її пустелею. Там мало вологи, влітку нестерпно палить сонце, спалюючи все живе, а взимку віють крижані вітри, вириваючи коріння разом із землею. Навіть змії з ящірками й ті оминали те місце. Але Шабтай ішов туди, пояснюючи, що йому хочеться побути самому.
Одного разу — було йому тоді років 9 — Шабтай зник на кілька днів, а потім повернувся, сильно накульгуючи. Нога була розпанахана гострим білим каменем, рана кривавила. Пізніше пастухи сказали, ніби Шабтай зайшов надто далеко, спіткнувся, ледь не впавши у прірву, але зумів зупинити кров й дійти додому. Інший хлопчик напевно б загинув, місця там глухі, допомоги чекати нізвідки, але Шабті впорався.
— Я призначений для іншого, — зізнався він, — тому смерті нема чого боятись. Смерть — це лише перехід. Ми ж усе життя йдемо по вузенькому мосту, просто не помічаєм цього. А я бачу, коли людина наближається до смерті, — казав мені Шабті, — це буде колись, але не тепер. Ти будеш переживати за мене потім…
Такий стан душі він називав «
Мендель заплющив очі.
Як же він хотів переконатись, що все відбувається насправді, не сниться, не ввижається! Цей чоловік — названий брат Шабтая Цві! Неймовірно! І в ньому, на перший погляд звичайному турецькому торговцеві, в шароварах і тюрбані, в мештах з довгими загнутими носами, накульгуючому, невисокому, незримо присутня духовна спорідненість з Шабтаєм! Вони не лише листуються, а й перехоплюють думки один одного.
— Чому ви прийшли саме до мене? — спитав Мендель у Леві. — Через те, що я син Нехемії Коена, розвінчувача?!
— Насамперед, Менделю, — відповів Леві, — ти правнук Давида Алеві, а вже потім — син Нехемії Коена. Коли я вирішив розповісти про свого брата, то думав лише про те, як відновити справедливість. Нехемія вчинив жорстоко, але нехай се буде на його сумлінні. Мстити я не буду. А ось ти… — Леві помовчав. — Ти — інший. Ти виправиш гріх батька…
— Але як? — здивувався Мендель.
— Я потім скажу, — урвав його Леві. — Ще не час.
І розчинився у львівській темряві, що настала раптово.
17. Сон Леві, де він бачить Шабтая Цві з каштанами
Леві тепер погано спав по ночах, місто левів вже встигло внести в його душу сум’яття.
— Ти думаєш, що світ жахливий, несправедливий, потворний? — спитав Шабтай.
І відразу ж відповів: ні, погані лише «
Ця їжакувата «кліпа» приховує Б-жественні іскри, прекрасні й вічні! Вони сховані, але…
Подивись на плід каштана, бачиш, брате, який він гладенький, коричневий, приємний на дотик?
Шабтай розкрив каштан, витягнув ядро, простягнув його в руці просто під ніс Леві.
Так і світ: очищений від мерзоти, гріхів та бруду, прекрасний.
Уві сні Леві хитав головою. Ні, ні, ти це придумав, Шабтаю.
Не може бути, щоб ти сам зумів витягнути й зібрати докупи всі іскри.
Їх міріади, напевно, більше, аніж звізд на небі й піщинок в пустелі.
— Дурненький! — посміхнувся Шабтай, — ти мій брат, я люблю тебе, але ти не розумієш мене… Зрештою, так і повинно бути. Зостанусь сам…