Ю. Несбё – Безтурботний (страница 84)

— Привіт! Сьогодні був суд. Мама плаче, сказала, щоб я тобі подзвонив.

Готуючись до гіршого, Харрі зробив глибокий вдих.

— Завтра ми будемо вдома.

Харрі затримав дихання. Він не помилився? Завтра ми будемо вдома?

— Ми перемогли. Ти б бачив, Харрі, батькових адвокатів. Мама каже, вони були упевнені, що ми програємо. Мама. Ти хочеш… ні, вона просто плаче. Ми зараз ідемо в «Макдоналдс» святкувати успіх. Мама просить дізнатися, чи зможеш ти зустріти нас завтра. Бувай.

Харрі чув у слухавці дихання Олега, хтось висякався й засміявся. Потім Олег, притишивши голос, сказав:

— Буде здорово, якщо ти зустрінеш нас, Харрі.

Харрі опустився на стілець. Величезний клубок у нього в горлі розтав, і з очей бризнули сльози.

ЧАСТИНА

VI

41

C#MN

На небі не було ні хмарки, але дув крижаний вітер, і Харрі з Еуне, піднявши коміри курток і притиснувшись один до одного, попрямували по березовій алеї, що вже скинула на зиму своє літнє вбрання.

— Я розповів дружині, яким щасливим голосом ти говорив мені, що Ракель і Олег повернулися додому, — сказав Еуне. — Вона запитала, чи означає це, що ви скоро з’їдетеся.

Замість відповіді Харрі всміхнувся.

— Адже в неї, принаймні, місця в будинку вистачить, — не відставав Еуне.

— Місця в будинку вистачить, — підтвердив Харрі. — Передай від мене привіт Кароліні та процитуй Ула Бауера.

— «Я навіть спробував переїхати на Соргенфрі-гате»?

— «Але і це не допомогло».

Обидва розсміялися.

— А взагалі-то я зараз більш за все цією історією зайнятий, — сказав Харрі.

— Ну та зрозуміло, — погодився Еуне. — Я прочитав усі рапорти, як ти просив. Вражаюче. Просто вражаюче. Ти прокидаєшся у себе удома, нічдго не пам’ятаєш, і тут — бац! — виявляється, що ти всього лише пішак у руках Альфа Гуннеруда. Зрозуміло, складно ставити психологічний діагноз post mortem[63], але, правду кажучи, це вельми цікавий випадок. Особа явно неординарна, розумний, із творчою жилкою. Я б навіть сказав, художник. Ти подивись, який хитромудрий план він винайшов, це ж просто шедевр. Але є дві речі, які мене бентежать. Я прочитав копії всіх повідомлень, які він тобі надсилав. Адже спочатку він грав на тому, що у тебе трапився провал у пам’яті. Виходить, він бачив, як ти, добряче напідпитку, покидав квартиру, ось і ризикнув, понадіявся, що на ранок нічого не пам’ятатимеш.

— Ну, напевно, так і було, коли я без чужої допомоги у таксі влізти не міг. Припускаю, що він стояв на вулиці й вистежував мене, як він, власне, й описує в листі, який і навів мене на думку, що це був Арне Албу. Схоже, він зв’язувався з Анною і знав, що я прийду до неї того вечора. А тим, що так нализався, я просто подарунок йому підніс, на якій він навряд чи розраховував.

— Потім він пробрався до квартири, відімкнувши двері ключем, який отримав від виробника через AT «Замки». І застрелив її. Як думаєш, зі своєї зброї?

— Найімовірніше. Серійний номер був збитий, так само як на тому пістолеті, що знайшли на тілі Гуннеруда біля Пакгаузу. За словами Вебера, спосіб, яким збивали номери, свідчить, що обидва стволи він отримав од одного і того ж постачальника. Судячи з усього, йдеться про незаконні постачання зброї у великих масштабах. Пістолет «Глок» ми знайшли вдома у Сверре Ульсена, того, хто застрелив Елен. Так у нього таким самим способом номери збивали.

— І потім, він же вклав їй пістолет у праву руку, хоча вона була лівшею.

— Це приманка, — сказав Харрі. — Він, зрозуміло, припускав, що я в той або інший момент займуся цією справою, хоч би для того, щоб компрометуючі мене обставини не вилізли назовні. І що я, на відміну від слідчих, які не знали Анну, виявлю його помилку.

— А ще ця фотографія з фру Албу і дітьми.

— Це щоб навести мене на Арне Албу, її останнього коханця.

— Але перед тим, як піти, він захопив із собою ноутбук Анни і твій мобільний телефон, який ти там залишив.

— Іще один нежданий подарунок.

— Ти уявляєш, який витончений розум треба мати, щоб заздалегідь скласти такий каверзний і безпомилковий план, завдяки якому він зміг відразу вбити трьох зайців, тобто помститись і своїй невірній коханці, й тому, з ким вона його зрадила, коли він сидів за ґратами, і її новій-давній пасії, тобто світловолосому поліцейському. Але крім цього він ще й імпровізує. Завдяки роботі в АТ «Замки» він дістає ключ від твоєї квартири та комірки. Там він розміщує ноутбук Анни, підключає його до твого мобільного телефону і замовляє на його номер анонімний абонемент на користування сервером, відстежити який практично неможливо.

— Майже неможливо.

— Авжеж, цей твій невідомий мені хакер його відстежив. Але він не зміг розібратися, що електронні повідомлення, які ти отримував, написані заздалегідь і відсилалися в запрограмований час із твого комп’ютера в комірці, що відправник усе підготував іще до того, як розмістив ноутбук із підключеним мобільником у тебе в комірці. Вірно?

— М-м. Ти зміст листів опрацював, як я тебе просив?

— Так, звичайно. Тут така штука. Якщо читати їх підряд, знаючи, чим справа кінчилася, то, хоча автор і претендує на послідовний виклад подій, фабула уявляється вельми розмитою. Але якщо ти читаєш ці листи нібито у міру їх надходження, як людина, що перебуває в гущі цих подій, то у тебе відразу виникає відчуття, що автор — людина вельми інформована й отримує цю інформацію в режимі онлайн. Утім, йому на це було наплювати, адже він сам замовляв музику.

— Все так. Ми поки не впевнені на всі сто, що саме Гуннеруд організував убивство Арне Албу. Його колега по майстерні стверджує, що в мить, коли ймовірно Албу був убитий, вони з Гуннерудом сиділи в «Старому майорові» і пили пиво.

Еуне потер руки, і Харрі так і не зрозумів, чи то він це зробив від холоду, чи то від задоволення, що в цій заплутаній справі у нього багато можливостей виявити свої логічні здібності.

— Припустимо, що Гуннеруд не вбивав Албу, — сказав психолог. — Яку ж у такому разі долю він підготував Албу, коли навів тебе на нього? Хотів, аби його засудили? Але тоді з тебе зняли б усі підозри. І навпаки, адже неможливо двох засудити за одне і те ж убивство.

— Вірно, — зауважив Харрі. — Але потрібно задатися питанням: що було найголовнішим у житті для Арне Албу?

— Блискуче, — підхопив Еуне. — Батько трьох дітей, який добровільно або під тиском обставин кидає бізнес. Я припущу, що сім’я.

— А чого домагався Гуннеруд, викривши або, вірніше сказати, налагодивши мене викрити Арне Албу, що він як і раніше зустрічається з Анною?

— Щоб дружина забрала дітей і пішла від нього.

— Позбавити людину життя — це не найстрашніше, що можна зробити з нею. Найстрашніше — позбавити людину найдорожчого, заради чого вона, власне, живе.

— Класна цитата. — Еуне схвально кивнув. — Хто це сказав?

— Не пам’ятаю, — відповів Харрі.

— Тоді виникає ще одне запитання. А чого він хотів позбавити тебе, Харрі? Ти-то заради чого живеш?

Вони підійшли до будинку Анни. Харрі довго морочився з ключем.

— Ну так що? — запитав Еуне.

— Гуннеруд, напевно, знав мене тільки з розповідей Анни. А вона знала мене на ті часи, коли… коли у мене за великим рахунком нічого, окрім роботи, не було.

— Роботи?

— Він хотів мене засадити. Але найголовніше — щоб мене виперли з поліції.

По сходах вони підіймалися мовчки.

Вебер і його люди вже закінчили роботу в квартирі. Вебер із задоволеним виглядом повідомив, що знайдено масу відбитків Гуннеруда в багатьох місцях, особливо ж на спинці ліжка.

— Він не дуже-то обережний був, — сказав Вебер.

— Він тут так часто бував, що у будь-якому разі якісь відбитки залишив би, — заперечив Харрі. — І крім того, він був переконаний, що на нього підозри ні за що не ляжуть.

— До речі, Арне Албу вбили якимсь дивним способом, — сказав Еуне, поки Харрі проникав через розсувні двері до кімнати з портретами і торшером Тріммера.

— Закопали головою вниз. На пляжі. Схоже на якийсь ритуал, ніби вбивця хотів розповісти нам щось про себе. Ти не думав про це?

— Я тією справою не займаюся.

— Та я не про це.

— Гаразд. Можливо, вбивця хотів розповісти нам дещо про жертву.

— Що ти маєш на увазі?

Харрі ввімкнув лампу, світло якої впало на портрети.

— Я тут пригадав Гулатінзьке уложення[64], це приблизно тисяча сотий рік, — читав його, коли право вивчав. Так от там записано, що померлих слід ховати в освяченій землі, за винятком лиходіїв, клятвопорушників і вбивць. А для тих могили копали на межі припливної хвилі та дернового покриття. А Арне Албу поховали якраз в такому місці, так що йдеться не про вбивство на ґрунті ревнощів, а значить, його вбив не Гуннеруд. Ні, хтось хотів показати, що Арне Албу — злочинець.

— Цікаво, — сказав Еуне. — Слухай, навіщо нам знову ці картини дивитися? Вони тільки жах наганяють.

— Ти і справді впевнений, що нічого такого в них не помічаєш?

— Ну як тобі сказати, вони належать пензлю молодого художника з претензією на оригінальність, із надмірною тягою до театральності й відсутністю елементарних навичок.