Йон Колфер – Артеміс Фаул. Зрада Опал (страница 18)

Холлі зігнула ноги, доки коліна не хруснули. їм потрібне максимальне прискорення. Голоси набли­жалися, і стіна задрижала — хтось вставив ключа в замок.

— Прощавай, Батлере, старий друже,— прошепо­тіла вона.— Я за тобою повернуся.

Охоронець застогнав, немов почув. Холлі не хоті­лося його лишати, але вибору не було. Або вона забере одного Артеміса, або нікого. Батлер сам би подякував за те, що вона робить.

Холлі зціпила зуби, напружила всі м’язи і ввім­кнула двигун. Вона злетіла з даху, немов стріла ви­летіла з лука, лишивши по собі хмаринку пилу. На­віть якби хтось дивився просто на неї, не побачив би нічого, крім пилу та якоїсь розмитої плями в небі, ну хіба ще черевик. Але то можна списати на зорову оману, бо хіба ж черевики літають?

ГЛАВА 5: ЗНАЙОМСТВО ІЗ СУСІДАМИ

Е37, ельфи

ФОУЛІ повірити не міг у те, що тра­пилося. Очі надсилали інформацію до мозку, але мозок відмовлявся її сприй­мати. Бо якби йому довелося сприйняти цю інформацію, то довелося б і повірити, що його друг Холлі Шорт щойно пристрелила власного ко­мандира і тепер намагалася втекти на поверхню. Таке абсолютно неможливо, хоча не всі так думали. Кентавровим технічним транспортером тепер ко­мандував відділ внутрішніх справ. Ця операція під­падала під їхню юрисдикцію, тому що в злочині пі­дозрювали офіцера ЛЕП. Усіх співробітників ЛЕП із транспортера вигнали, але Фоулі дозволили лиши­тися просто тому, що він єдиний умів користуватися усім обладнанням.

Командир Арк Сул, гном на службі в ЛЕП, за­ймався справами, пов’язаними з ельфами-поліцейськими. Як на гнома, Сул був винятково високим і худим, немов жираф у шкурі бабуїна. Темне волос­ся він зачісував назад, немов хотів довести, що він хлопець серйозний, а на пальцях і у вухах не було жодної золотої прикраси, якими так полюбляють обвішуватися його родичі. Арк Сул займав найвищу посаду серед усіх гномів у відділі внутрішніх справ; він уважав, що ЛЕП — то купка волоцюг під керів­ництвом такого ж дивака, як і вони самі. А тепер той дивак загинув, його застрелив найбільший волоцюга із них усіх. Холлі Шорт ледь відбилася від звину­вачень у попередніх двох справах. Цього разу їй не втекти.

— Покажи відео ще раз, кентавре,— наказав він, постукуючи по екрану своєю тростинкою. Ця його звичка дуже дратувала.

— Ми вже з десяток разів переглянули,— за­протестував Фоулі.— Не розумію, навіщо робити це ще раз.

Сул так зиркнув на нього своїми червоними очи­ма, що кентавр замовк.

— Не розумієш навіщо? Кентавр не розуміє наві­що? Чого зараз навчають? Ти, Фоулі, тут для того, щоб натискати кнопки, а не висловлювати свої дум­ки. Командир Рут переоцінював важливість твоїх ідей, і куди це його привело, га?

Фоулі проковтнув із десяток саркастичних відпо­відей, що крутилися на язику. Якщо його усунуть від операції, він не зможе допомогти Холлі.

— Дивимося відео ще раз. Так, сер.

Фоулі увімкнув відео з Е37. Неприємні речі. Джу­ліус і Холлі на мить нахилилися над генералом Ска­леном. Вони були дуже схвильовані. А тоді, невідомо з якої причини, Холлі вистрілила в командира яко­юсь запальною кулею. Тут відеотрансляція з обох шоломів припинилася.

— Перемотай на двадцять секунд назад,— нака­зав Сул, нахиляючись до монітора. Він тицьнув трос­тинкою в плазмовий екран.— Що це?

— Обережно з тростинкою,— похмуро сказав кентавр.— Ці монітори дуже дорогі. Мені їх аж з Ат­лантиди привезли.

— Відповідай на запитання, кентавре. Що це та­ке? — Сул двічі стукнув по екрану, щоб довести, як мало уваги він звертає на зауваження Фоулі.

Командир відділу внутрішніх справ показував на ледь помітне мерехтіння на грудях Рута.

— Не знаю,— зізнався кентавр.— Можливе спо­творення зображення через жару, а може, щось із обладнанням чи просто глюк. Мушу протестувати прилади.

Сул кивнув.

— Протестуй, хоча мені здається, нічого не зна­йдеш. Шорт не витримала тиску відповідальності, от і все. Завжди була занадто тендітною. Минулого разу ми її мало не прищулили, але цього разу вона не ви­крутиться.

Фоулі розумів, що він має прикусити язика, але дуже хотілося захистити друга.

— Зручно, чи не так? Спочатку ми втрачаємо звук, тож не знаємо, що вони там говорили. Тоді ба­чимо щось таке, що можна трактувати по-різному, а тепер іще мусимо повірити, що на чесного офіцера щось накотило, і вона пристрелила свого командира, ельфа, що був їй як батько.

— Так, розумію, до чого ти ведеш, Фоулі,— гмик­нув Сул.— Добре. Дуже приємно знати, що ти щось там собі розмірковуєш. Але пропоную виконувати свої обов’язки, гаразд? Ти будуєш прилади, я ними користуюся. От скажімо, що це за новий «Нейтри­но» у наших бойових офіцерів?

— А що з ним? — з підозрою запитав Фоулі.

— Він же персональний для кожного офіцера, правильно? Більше ніхто з нього стріляти не може. І кожен постріл реєструється, так?

— Саме так,— зізнався Фоулі, прекрасно розумі­ючи, до чого веде Сул.

Гном розмахував тростинкою, як диригент па­личкою.

— Отже, все, що нам потрібно зробити,— це пе­ревірити інформацію стосовно капітана Шорт, щоб дізнатися, чи стріляла вона в той час, який зазначено на відео. Якщо стріляла, то запису можна довіряти, і Холлі Шорт справді застрелила свого командира, байдуже, чуємо ми її чи ні.

Фоулі вишкірив свої конячі зуби. Звісно, у цьому є сенс. Він іще півгодини тому про це подумав і знав, що покаже перевірка. Він відкрив записи щодо зброї Холлі, знайшов потрібне місце.

— Зброя зареєстрована о дев’ятій сорок за ельфій­ським часом. Шість пострілів о дев’ятій п’ятдесят шість і ще один другого рівня о дев’ятій п’ятдесят вісім.

Сул із тріумфом ударив тростинкою по долоні.

— Один постріл другого рівня о дев’ятій п’ятдесят вісім. Точно. Що б там не сталося в шахті, Шорт ви­стрілила в командира.

Фоулі аж підстрибнув на своєму кріслі.

— Але постріл другого рівня не міг стати причи­ною такого потужного вибуху. Там же навіть тунель завалило.

— Саме тому Шорт іще не заарештована,— сказав Сул.— Щоб розчистити тунель, знадобиться кілька тижнів. Я уже вислав групу захвату через Е1 до Тари. До Парижа вони полетять над землею і звідти ві­зьмуть слід.

— А що до самого вибуху?

Сул поморщився, немов питання Фоулі було лож­кою дьогтю в бочці меду.

— О, я переконаний, що йому знайдеться пояс­нення, кентавре. Займистий газ, або несправність, або просто не пощастило. Розберемося. А тепер моє найголовніше завдання, і твоє,— повернути капітана Шорт і притягти до суду. Підтримуй зв’язок із гру­пою захвату. Тримай у курсі змін маршруту Шорт.

Фоулі без ентузіазму кивнув. Холлі досі була в шо­ломі. А шолом ЛЕП може засвідчити її особистість і надіслати діагностичну інформацію до комп’ютера Фоулі. Ані звуку, ані зображення не було, проте вони мали достатньо інформації, щоб відстежити Холлі, де б вона не була на землі чи під нею. Саме зараз вона перебувала в Німеччині. Серцебиття було дещо при­скореним, але в цілому вона була в порядку.

«Чому ти втекла, Холлі? — подумки запитав Фоулі відсутню подругу.— Якщо ти не винна, чому втекла?»

—- Скажи мені, де зараз капітан Шорт,— наказав Сул.

Кентавр вивів інформацію із шолома Холлі на плазмовий екран.

— Вона досі в Німеччині. В Мюнхені, якщо точні­ше. Зараз не рухається. Може, вирішить повертатися додому.

Сул нахмурився.

— Сумніваюся, кентавре. Вона гнила. Наскрізь.

Фоулі зчепив зуби. Правила поведінки дозволяли звертатися до іншої істоти такими словами, як «ельф», «кентавр», «гном», лише якщо ви були дру­зями. А Сул йому не друг. І нікому він не друг.

— Точно цього сказати не можна,— кинув Фоулі крізь зуби.

Сул нахилився до плазмового екрана. Його об­личчя розпливлося в посмішці.

— Власне, кентавр, тут ти помиляєшся. Можна сказати, що капітан Шорт додому не повернеться. Відзивай групу захвату.

Фоулі глянув на дані шолома Холлі. Жодних ознак життя. Щойно вона була схвильованою, але живою, і раптом її не стало. Ані серцебиття, ані ак­тивності мозку, ані температури. Зняти шолом вона не могла, бо через нього мала зв’язок з ЛЕП. Ні, Холлі була мертвою, і смерть її не була природною.

На очі Фоулі навернулися сльози. Тільки не Хол­лі!

— Відізвати групу захвата? Ви не в собі, Суле? Ми мусимо знайти Холлі. З’ясувати, що сталося.

Слова Фоулі не справили на Сула ніякого вражен­ня. Схоже, йому навіть сподобався такий вибух емо­цій.

— Шорт була зрадницею, вона явно зіткнулася з гоблінами. Вони дізналися про її плани і вбили. Не­гайно активуй дистанційне знищення шолома, і за­криємо цю справу.

Фоулі перелякався.

— Активувати дистанційне знищення! Я не можу цього зробити.

Сул закотив очі.

— Знову твої ідеї. Ти тут ніхто, тож роби, що тобі наказують.

— Але ж за тридцять хвилин я матиму супутнико­ве зображення,— запротестував кентавр.— Ми ж можемо стільки почекати?

Сул відсунув Фоулі від клавіатури.

— Ні. Правила тобі відомі. Не можна нічого ли­шати, щоб не знайшли люди. Знаю, це занадто суво­ро, але необхідно.

— То може бути якийсь дефект у шоломі! — ви­гукнув Фоулі, хапаючись за соломинку.

— Хіба можливо, щоб усі датчики водночас пере­стали працювати через дефект обладнання?