Йон Колфер – Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці (страница 7)

Фоулі помітив, як на командировій скроні пуль­сує вена.

— Зрозуміло, — сказав він і витяг кишенькового комп’ютера. — Негайно беруся до справи.

— От і добре. А тепер, капітане Шорт, що там роз­казує наш полонений із Б’ва Келл?

Холлі знизала плечима.

— Нічого особливого. Іще непритомний. Іще мі­сяць кашлятиме сажею, якщо оговтається. Та ви зна­єте, як працює Б’ва Келл. Солдатам нічого не розка­зують. Цей хлопець — дрібнота. Шкода, що Книга забороняє застосовувати месмер до інших ельфів.

— Гм, — сказав Рут, і обличчя в нього стало черво­ним, як зад у бабуїна. — Іще більше шкода, що Ат­лантична Конвенція заборонила сироватку правди. А то б ми його накачали сироваткою, і він би заспі­вав, як п’яничка. — Командир кілька разів глибоко вдихнув, щоб заспокоїти серце, доки воно не виско­чило. — Зараз ми маємо дізнатися, звідки ці батарей­ки, і чи потрапили якісь інші в руки ельфів.

Холлі набрала повні легені повітря:

— Маю теорію, сер.

— Не кажи, — гримнув Рут. — Артеміс Фаул, так?

— Хто ще? Я знала, що він повернеться. Знала.

— Ти знаєш правила, Холлі. Він переміг минулого року. Гру закінчено. Так написано в Книзі.

— Так, сер. Але зараз вже зовсім інша гра. Нова гра, нові правила. Якщо Фаул постачає зброю Б’ва Келл, ми можемо принаймні перевірити.

Рут замислився. Якщо за цим стоїть Фаул, то дуже скоро на них чекає халепа.

— Не хочеться мені допитувати Фаула на його те­риторії. Але й сюди привезти його не можна. Тут та­кий тиск, що його просто розчавить.

Холлі не погодилася.

— Триматимемо його в безпечному середовищі. Місто захищене спеціальним екраном. Транспорте­ри також.

— Гаразд, — нарешті погодився капітан. — Приве­зіть його сюди, поговоримо трошки. І великого чо­ловіка також.

— Батлера?

— Так, Батлера, — Рут помовчав. — Але не забу­вай, що сканерів у нас працюватиме небагато, Холлі. Не хочу, щоб ти скористалася ситуацією.

— Ні, сер. Тільки справи.

— Даєш мені слово?

— Так, сер. Гарантую.

Рут розтер підбором недокурок сигари.

— Не хочу, щоб сьогодні постраждав іще хтось. Навіть Артеміс Фаул.

— Зрозуміло.

— Хіба що це буде абсолютно необхідно, — додав командир.

ГЛАВА 3: ПОДОРОЖ ПІД ЗЕМЛЮ

Школа для молодих джентльменів Сент-Бартлебі

БАТЛЕР служив у Артеміса Фаула з тієї самої миті, як хлопець народився. Свою першу варту він відбув біля палати в пологовому будинку. Уже понад десять років Батлер був учителем, наставником і захисни­ком молодого спадкоємця. Ця парочка ніколи не роз­лучалася більше, ніж на тиждень. До сьогодні. Не було чого хвилюватися, він це прекрасно знав. Охоронець не повинен відчувати емоційну при­хильність до руки, яка його годує. Це впливає на поведінку. Але в години дозвілля Батлер уявляв юно­го Фаула своїм молодшим братом, якого в нього ніколи не було.

Батлер припаркував бентлі «Arnage Red Label» біля коледжу. Треба зауважити, що мускули у дво­рецького стали іще рельєфнішими. Артеміс жив у школі-інтернаті, а Батлер проводив більше часу в тренажерному залі. Якщо чесно, Батлерові набрид­ло качати залізо, та адміністрація коледжу заборони­ла тримати в кімнаті Артеміса гантелі і штанги. А коли садівник знайшов схованку охоронця під ку­щиками, тому взагалі заборонили з’являтися на те­риторії коледжу.

Артеміс вийшов через ворота. Коментарі доктора По не йшли у нього з думки.

— Проблеми, сер? — спитав Батлер, помітивши кислий вигляд свого працедавця.

Артеміс забрався до бентлі, опустився на бордове шкіряне сидіння і витяг із бару пляшку з негазованою водою.

— Навряд. Іще один шарлатан белькотів щось не­зрозуміле.

Батлер підвищив голос.

— Перекинутися з ним слівцем?

— Дамо йому спокій. Які новини про «Зірку Фа­улів»?

— Ми отримали електронного листа з маєтку. Формат MPEG.

Артеміс спохмурнів. На телефоні подивитися файли такого формату він не зможе.

Батлер дістав із бардачка портативний комп’ютер.

— Подумав, що вам захочеться подивитися, тож завантажив сюди.

Він передав комп’ютер через плече. Артеміс увімк­нув компактний прилад, розгорнув плаский кольо­ровий екран. Спочатку йому здалося, що акумулятор розрядився, потім хлопець зрозумів, що дивиться на вкрите снігом поле. Біле на білому, лише неясні тіні натякають на западини чи пагорби.

У Артеміса аж шлунок стиснувся від неприємного відчуття. Дивно, як таке маленьке зображення може так стривожити.

Камеру направили вгору, в сіре присмеркове небо. Потім на чорний скрючений предмет удалині. Через маленькі колонки почулося ритмічне рипін­ня — оператор ступав по снігу. Предмет проступив ясніше. То людина сиділа на стільці. Ні, була до ньо­го прив’язана. У склянці Артеміса дзенькнув лід. За­трусилися руки.

На чоловікові було лахміття, явно залишки доро­гого костюма. Обличчя, немов спалахи блискавки, розсікали шрами. Однієї ноги не вистачало. Впізна­ти було дуже важко. Дихання Артеміса стало урив­частим, немов він щойно пробіг марафон.

На шиї у чоловіка висіла табличка. Шматок кар­тону на мотузці. На ньому чорними літерами було нашкрябано: «Здравствуй, сын». Камера на кілька секунд наблизила послання і вимкнулася.

— Це все?

Батлер кивнув.

— Лише чоловік і напис. Більш нічого.

— «Здравствуй, сын», — повторив Артеміс росій­ською, майже без акценту.

Поки батька не було, він трохи підучив мову.

— Перекласти? — спитав Батлер, який теж роз­мовляв російською. Вивчив, коли в кінці вісімдеся­тих провів п’ять років шпигуном. Проте його вимо­ва була не такою вишуканою, як у хлопця.

— Ні, я знаю, що це означає, — відповів Арте­міс. — «Здравствуй, сын». Привіт, сину.

Батлер вирулив на проїжджу частину. Кілька хвилин обидва мовчали. Нарешті дворецький за­питав:

— Думаєте, то він, Артемісе? Той чоловік — ваш батько?

Артеміс перемотав запис, зупинився на обличчі таємничого чоловіка. Торкнувся дисплея, і по екра­ну пробігла райдужна хвиля.

— Здається, так, Батлере. Але якість зображення дуже погана. Не можу бути цілком певним.

Батлер зрозумів, що його юного працедавця за­хлеснули емоції. Він теж утратив родича. На борту «Зірки Фаулів» перебував його дядько, Майор, який у тій нещасливій подорожі супроводжував Артемісового батька. На жаль, тіло Майора знайшли в Перському морзі.

Артеміс швидко себе опанував.

— Я маю із цим розібратися, Батлере.

— Ви знаєте, що буде далі, так?

— Так. Вимагатимуть викуп. Це лише спосіб при­вернути мою увагу. Потрібно перевести в готівку трохи ельфійського золота. Негайно зв’яжись із Ларсом із Цюриха.

Батлер піддав газу і виїхав на швидкісну смугу.

— Артемісе, у цих справах я маю певний досвід.

Артеміс не перебивав. Кар’єра Батлера до наро­дження молодшого Фаула була, м’яко кажучи, різно­манітною.