Йон Колфер – Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці (страница 9)

— Жодних проблем. Удаватимемо місцевих. Так викличемо менше підозр. Паспорта і візи у мене.

— Так. Яке прикриття?

— Як вам Степан Башкир і дядько Костянтин?

— Чудово. Шаховий вундеркінд із супроводом.

Цим прикриттям вони користувалися вже давно. Одного разу якийсь чиновник, сам гросмейстер із шахів, засумнівався, та Артеміс поставив йому мат за шість ходів. Із того часу цей прийом навіть назва­ли маневром Башкира.

— Коли зможемо вирушити?

— Майже негайно. Пані Фаул і Джульєтта поїха­ли на тиждень до Ніцци. Тож маємо вісім днів. Мо­жемо написати листа до школи і відпроситися.

— Наважуся на припущення, що в Сент-Бартлебі навіть зрадіють, що здихалися мене хоч на трохи.

— Із маєтку можемо їхати прямо до аеропорту. Літак заправлений. Принаймні зможемо долетіти до Скандинавії, а звідти спробуємо попасти на кора­бель. Потрібно лише дещо взяти з дому.

Артеміс прекрасно уявляв оте «дещо», яке так знадобилося його дворецькому. Гострі предмети та вибухонебезпечні речовини.

— Добре. Чим скоріше, тим краще. Маємо знайти тих людей, доки вони не зрозуміли, що ми їх шукає­мо. Електронну пошту можемо переглядати в дорозі.

Батлер звернув до маєтку Фаулів.

— Знаєте, Артемісе, — сказав він, глянувши в дзеркало, — ми виступаємо проти російської мафії. Я уже мав із ними діло. Переговорів вони не ведуть. Може пролитися кров. Якщо ми знайдемо цих бандюків, можуть постраждати люди. Тобто ми.

Артеміс кивнув, удивляючись у власне відображен­ня у склі. Потрібен план. Щось сміливе і кмітливе. Таке, чого раніше ніколи не робили. Та хлопець не дуже пе­реймався. Геніальний мозок його ще не підводив.

Ельфійський порт Тари

Ельфійський порт у Тарі справляв враження. Під па­горбом на території ферми Мак-Грані розташували­ся десять тисяч кубічних метрів термінала.

Уже кілька століть Мак-Грані поважали кордони території ельфів, і вже кілька століть родина мала неабияку вдачу. Хвороби таємничим чином виліко­вувалися за ніч. Із завидною регулярністю на тери­торії ферми самі собою відкопувалися безцінні ви­твори мистецтва, а коров’ячий сказ обходив стада стороною.

Вирішивши проблеми з візою, Холлі нарешті про­йшла через двері охорони і натягнула голографічний камуфляж. Для подорожі їй удалося вибити крила «Кобой Дабл-Декс». Прилад працював на сонячній батареї, крила відрізнялися революційним дизай­ном. Власне, крила складалися з двох пристроїв, або деків. Один дек призначався для вільного польоту, інший — для маневрів. Холлі вже давно не терпілося випробувати «Дабл-Декс», але з лабораторії «Кобой» надходило не так уже й багато тих приладів. Фоулі віддавав їх із великим небажанням, тому що не він їх придумав. Професійні заздрощі. Холлі скористалася його відсутністю і прихопила дек із полички.

Вона піднялася на п’ятнадцять метрів над землею, відчула, як легені наповнилися нефільтрованим зем­ним повітрям. Хоча воно і забруднене, все одно со­лодше за оброблене тунельне повітря. Кілька хвилин вона просто насолоджувалася, потім переключила увагу на завдання: як викрасти Артеміса Фаула.

Із дому, тобто з маєтку Фаулів, не можна. Вона дуже ризикувала, адже входити в дім без запрошен­ня не дозволялося. Навіть якщо технічно Фаул її і за­просив, викравши минулого року. Та небагато адво­катів узялися б захищати її в суді. Маєток був справжньою фортецею, і там устиг побувати цілий загін ЛЕП. Чому вона має перейматися?

Було ще одне ускладнення — Артеміс міг чекати на неї, особливо коли в нього були якісь справи з Б’ва Келл. Потрапити до пастки Холлі аж ніяк не хотілося. Вона вже відсиділа своє у маєтку. І може

побитися об заклад, що там усе ще залишалось на своїх місцях.

Холлі активувала навігаційну систему і вивела ма­єток Фаулів на візор шолома. На тримірному плані будинку заблимав червоний вогник. За будинком стежила ЛЕП. Холлі мало не загарчала. Тепер вона отримає відеопопередження, немов серед Рекону ще лишилися офіцери, які нічого не чули про Артеміса Фаула.

На екрані з’явилося обличчя капрала Ділі Фронд. Звісно, вони вибрали Ділі. Лялечка ЛЕП. У Поліцей­ській Плазі процвітав сексізм. Ходили плітки, що Фронд отримала підвищення в ЛЕП лише тому, що серед її предків був ельфійський король.

— Ви обрали маєток Фаулів, — сказало зображен­ня Фронд, змахнувши віями. — Це будинок особ­ливої небезпеки. Неавторизований доступ суворо заборонено. Уникайте навіть польотів над ним. Ар­теміс Фаул уважається серйозною загрозою для На­роду.

Поруч із Фронд з’явився портрет Фаула. Обличчя в нього було дуже похмурим.

— До його спільника, відомого як Батлер, не мож­на наближатися ні в якому разі. Він завжди озброє­ний і завжди небезпечний.

З’явилася голова Батлера. Озброєний і небезпеч­ний — не дуже точний опис. Це єдина людина, що виступила проти троля і перемогла.

Холлі відправила координати до комп’ютера і до­вірилася крилам. Під нею пролітали поля. Здавало­ся, що після її останньої подорожі Народ Бруду за­хопив іще більше землі. Навряд чи лишився акр землі, на якому б не притулилося з десяток будиноч­ків, поряд із якими копирсалися їхні мешканці. Не було і милі ріки, де б заводи не зливали у воду отруту.

Нарешті сонце опустилося за горизонт, і Холлі підняла фільтри на візорі. Тепер час на її боці. Вона мала цілу ніч, щоб придумати план. Раптом Холлі зрозуміла, що їй не вистачає саркастичних заува­жень Фоулі в навушниках. Якими б набридливими не були слова кентавра, вони, як правило, виявляли­ся точними і не раз ставали в нагоді. Вона спробува­ла встановити зв’язок, але прийому не було. Самі статичні перешкоди.

Удалині з’явився маєток Фаулів. Він дуже виді­лявся на фоні пейзажу. Холлі просканувала будинок термальною рамкою і не побачила нічого, крім ко­мах і дрібних гризунів. Павуки та миші. Вдома ніко­го. Чудово. Вона приземлилася на голові найогиднішої ґаргульї та приготувалася чекати.

Маєток Фаулів, Дублін, Ірландія

Перший замок Фаулів побудував іще лорд Хью Фаул у п’ятнадцятому столітті. Будівля височіла на пагорбі — цей прийом позичили у норманів. Не можна дозволити ворогам підкрастися до тебе. За століття замок дуже змінився, врешті-решт він перетворився на маєток, але безпека лишилася на першому місці. Маєток оточувала стіна, метр завтовшки. Сам буди­нок пронизували такі системи безпеки, що їх можна було назвати справжніми шедеврами.

Батлер під’їхав до маєтку, з пульта відчинив воро­та. Оглянувся на замислене обличчя свого працедав­ця. Інколи йому здавалося, що, незважаючи на всіх знайомих, інформаторів і найманців, Артеміс Фаул — найсамотніший хлопець у світі.

— Можна захопити кілька ельфійських бластерів, — сказав він.

Минулого року Батлер позбавив зброї цілий загін ЛЕП.

Артеміс кивнув.

— Слушна думка, але зніми ядерні батареї та по­клади бластери в сумку зі старими іграми і книжка­ми. Якщо спитають, скажемо, що це іграшки.

— Так, сер. Саме так і зробимо.

Бентлі прошарудів гравієм, спалахнули ліхтарі, що активувалися датчиками руху. На території маєт­ку їх було декілька.

Батлер розстебнув ремінь безпеки і вийшов із ма­шини.

— Потрібне щось, Артемісе?

Артеміс кивнув.

— Захопи ікру з кухні. Не можеш уявити, якою гидотою нас годують у Бартлебі за десять тисяч за се­местр.

Батлер посміхнувся. Підліткові закортіло ікри. Він ніколи до цього не звикне.

Посмішка зникла, не встиг він і до дверей підійти. Щось у ньому здригнулося. Знайоме відчуття. Мама казала, що це хтось пройшовся по його могилі. Шос­те відчуття. Інтуїція. Десь причаїлося зло. Його не видно, але воно поруч.

Холлі помітила фари за милю. Розгледіти звідси було важко. Навіть коли вона побачила лобове скло автомобіля, розрізнити постаті за тонованим склом було неможливо. Холлі інстинктивно зіщулилася, хоча сховалася вона дуже добре. З тим охоронцем не можна бути впевненим на сто відсотків. Минулого року Артеміс розібрав ельфійський шолом і скон­струював щось на кшталт окулярів, які дозволили Батлерові помітити і знешкодити цілий загін коман­дос ЛЕП. Навряд чи ті окуляри зараз були на ньому, але Трабл Кельп і його хлопці були непоганим засте­реженням — не можна недооцінювати ані Артеміса, ані його слугу.

Холлі переставила «Нейтрино» на трохи вищий режим, ніж рекомендовано. Може, кілька клітин Батлерового мозку і підсмажаться, та перейматися через них вона не буде.

Машина під’їхала до будинку, зашарудів гравій. Вийшов Батлер. Холлі стиснула зуби. Колись вона врятувала йому життя, зцілила після смертельного поранення, отриманого від троля. Тепер вона не була впевнена, що зробить таке ще раз.

Капітан ЛЕПРекону Холлі Шорт затамувала по­дих і переключила «Дабл-Декс» на режим маневру­вання. Безшумно впала, пролетіла повз кілька по­верхів, прицілилася в груди дворецького. Така ціль, що і засліплений сонцем гном не промахнеться.

Її присутності чоловік виявити не міг. Аж ніяк. Але щось змусило його зупинитися. Він закляк і при­нюхався. Людина Бруду нагадувала собаку. Ні, не со­баку, вовка. Вовка з великим пістолетом.

Холлі сфокусувала камеру шолома на зброї та від­правила світлину до комп’ютерної бази даних. За мить у куточку візора з’явилося ЗD зображення піс­толета.

— «Зигзауер», — сказав записаний голос Фоулі. — Дев’ять міліметрів. Тринадцять у магазині. Великі кулі. Влучить така в тебе і голову знесе. Навіть магія не ви­лікує. А так усе гаразд, якщо, звісно, ти не забув одягти наземний комбінезон із мікрофібри, запатентований мною. Але якщо ти з Рекону, ти його не вдягнув.