Йон Колфер – Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці (страница 47)
— Я б хотів... Тобто... Я хотів сказати...
Батлер іще раз його штовхнув.
— Дякую. Я тобі багато чого винен. Саме ти допомогла мені повернути обох батьків. І ти водиш транспортер дуже класно. А в потязі... Ну, в мене б так ніколи не вийшло...
Іще один поштовх. Цього разу наказ припинити белькотіння.
— Вибач. Ну, ти мене зрозуміла.
На обличчі у Холлі був дивний вираз. Щось середнє між зніяковілістю і — чи може таке бути? — задоволенням. Вона швидко отямилася.
— Може, я тобі теж дещо винна, людино, — сказала вона і витягла пістолет.
Батлер мало не кинувся на неї, але вирішив дати їй шанс.
Капітан Шорт витягла з-поза паска золоту монету, підкинула її в місячне небо. Одним швидким рухом вона підкинула зброю і вистрілила. Монета злетіла ще метрів на двадцять і полетіла вниз. Артеміс спіймав її в повітрі. Перший переможний момент у його юному житті.
— Чудовий постріл, — сказав він.
Тепер по центру диска була акуратна маленька дірочка.
Холлі протягнула руку. Шрам на пальці іще був свіжим.
— Якби не ти, я б промахнулася. Жоден протез не дає такої точності. Тож і я тобі вдячна.
Артеміс хотів повернути їй монетку.
— Ні, — сказала Холлі. — Лишай собі на згадку.
— На згадку про що?
Холлі подивилася на нього своїми чесними очима.
—- Нагадуватиме тобі, що під шаром відлюдькуватості в тобі жевріє іскра порядності. Може, дмухатимеш на неї час від часу.
Артеміс стиснув монетку в кулаці. Вона була ще теплою.
— Можливо.
Над ними пролетів маленький двомісний літак. Артеміс підняв голову, а коли опустив, Холлі вже не було. Лише трава трохи прим’ялася.
— Прощавай, Холлі, — тихо сказав він.
Бентлі завівся з першого ж оберту. Менш ніж за годину вони дісталися головного входу Сент- Бартлебі.
— Переконайтеся, що телефон працює, — притримав перед ним двері Батлер. — Урядовці із Гельсінки мають із хвилини на хвилину отримати результати перевірки Інтерполу. Справу вашого батька було знову активовано, дякувати Фоулі.
Артеміс кивнув і перевірив телефон.
— Спробуй з’ясувати, де мама із Джульєттою, до того, як надійдуть новини. Не хочу, щоб ми шукали їх по всіх спа-салонах Франції.
— Так, Артемісе.
— І перевір, щоб мої рахунки були добре приховані. Таткові немає потреби знати, чим я займався останні два роки.
Батлер посміхнувся.
— Так, Артемісе.
Артеміс зробив кілька кроків до дверей, потім повернувся.
— Іще одне, Батлере. В Арктиці...
Артеміс не міг спитати, але охоронець мав відповідь.
— Так, Артемісе, — тихо сказав він. — Ти вчинив правильно. То був єдиний шанс.
Артеміс кивнув. Він стояв біля дверей, доки Батлер не зник із виду. Відтепер його життя зміниться. Батьки вдома, і тепер доведеться ретельніше планувати всі справи. Так, він пообіцяв, що дасть Народові спокій, та Мульч Діггумс... Але то вже інша справа. Так багато чого можна зробити, і так мало часу.
Кабінет психолога, школа для молодих джентльменів Сент-Бартлебі
Лікар По не лише продовжував працювати в Сент- Бартлебі, здається, його навіть зміцнила справа Артеміса. Проблеми всіх інших пацієнтів були відносно простими: контроль гніву, стрес перед екзаменами, хронічна сором’язливість. І це лише вчителі.
Артеміс улаштувався на кушетці, намагаючись випадково не натиснути на кнопку телефону.
Лікар По кивнув на комп’ютер.
— Директор переслав мені вашого листа. Чудово.
— Вибачте, — пробурмотів Артеміс і з подивом зрозумів, що йому дійсно було соромно. Зазвичай він не переймався через те, що кривдив інших. — Я почувався пригнобленим, тож переніс на вас свою досаду.
По ледь посміхнувся.
— Так, дуже добре. Саме так написано в книзі.
— Знаю, — кивнув Артеміс. І він дійсно знав. Доктор Ф. Рой Дін Шлиппе написав для цієї книги цілу главу.
Лікар По поклав ручку. Такого він іще не робив.
— Ви знаєте, ми ще не розібралися з останнім питанням.
— З яким питанням, лікарю?
— Минулого разу ви мені дорікали. Пам’ятаєте, ми говорили про повагу?
— А-а, це питання.
По зчепив пальці.
— Я хочу, щоб ви припустили, що я такий же розумний, як і ви, і дали мені чесну відповідь.
Артеміс подумав про батька, що лежав у госпіталі в Гельсінки, про капітана Шорт, яка ризикувала своїм життям, щоб йому допомогти, і звісно, про Батлера, без якого вони б нічого не вдіяли в лабораторіях «Кобой». Він підвів очі і побачив, що доктор По йому усміхається.
— Ну, молодий чоловіче, чи знайшли ви когось, гідного вашої поваги.
Артеміс посміхнувся у відповідь.
— Так, — сказав він, — Здається, знайшов.
ВІДГУКИ ПРО «АРТЕМІСА ФАУЛА»
Ще ніколи злочинний розум не отримував стільки схвальних відгуків.
«Огидно чудово».
«Швидко, смішно і захоплююче».
«Шалені персонажі... доводить, що ельфи по суті не кращі за нас... а воюють навіть брудніше».
«Неймовірне поєднання реальних, придуманих та ельфійських гаджетів. Від лазерних пістолетів до стирачів пам’яті, від дивних транспортерів до антирадіаційних костюмів. Поряд із ними екіпіровка Джеймса Бонда — дитячі іграшки».
«Захоплюючий сюжет і кмітливі діалоги, поєднані з цілою низкою незабутніх персонажів... перетворюють читання книги на величезне задоволення».
«Колфер... може змусити вас сміятися двічі: спершу від нищівного задоволення від дотепного тексту, а вдруге від надзвичайної енергії гумору».
«Сподобається хлопчикам будь-якого віку».