Йон Колфер – Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці (страница 46)

— Дарвіт! — сказала вона і кинулася у воду.

Мікроволокна костюма пом’якшували холод, але повністю його позбутися не могли. Холлі знала, що має лише кілька секунд, доки температура не сповільнить реакції організму і вона не зомліє від шоку.

Під нею, немов привид, біліло тіло людини. Холлі стиснула пальцями важіль двигуна. Натисне трохи сильніше й опиниться надто глибоко. Трохи слаб­ше — не дістане. А при такій температурі вона має лише одну спробу.

Холлі натиснула. Двигун схлипнув, і вона опусти­лася на десять фатомів униз. Ідеально. Вона схопила Фаула Старшого за пояс і пристебнула до антигравітаційного паска. Чоловік не ворухнувся. Потрібно вливання магії, і чим швидше, тим краще.

Холлі подивилася вгору. Таке враження, немов крига затягується. Чи може іще щось статися? Ко­мандир щось кричав у навушниках, але вона вимкну­ла звук, зосередившись на тому, як дістатися суші.

Крижані кристалики шикувалися біля країв опо­лонки, немов арктичний павук сплітав свою павути­ну. Океан хотів лишити їх собі.

Не вийде, подумала Холлі, повернулася вгору й до кінця натиснула важіль. Вони проломилися крізь лід, описали дугу в повітрі та приземлилися на верх­ній палубі.

Обличчя людини було того ж кольору, що і на­вколишній пейзаж. Холлі, немов хижак, припала до його грудей і відкрила рану нічному повітрю. На палубі була кров, але вона належала Артемісові Молодшому: вони наповнили кров’ю з руки хлопця гідрозійну мушлю. Коли фіззер улучив в Артеміса Старшого і збив його з ніг, вилилася червона рідина. Дуже переконливо. Щоправда, падіння Артеміса Старшого в холодну воду не входило в його план.

Мушля не пошкодила шкіри, але рано було гово­рити, що містер Фаул у безпеці. Прилади показува­ли, що серце у нього б’ється небезпечно повільно і слабо. Вона приклала руки до його грудей.

— Зцілися, — прошепотіла вона. — Зцілися.

По пальцях потекла магія.

Артеміс не бачив, що робила Холлі. Чи правильно він учинив? А що, як гідрозійна мушля зашкодить батькові? Як він зможе дивитися в мамині очі?

— Ні, — охнув Батлер.

Артеміс миттю опинився поруч.

— Що таке?

— Ваш батько у воді. Росіянин його відштовхнув.

Хлопець застогнав. Вода була мало не гірша за кулю. Він боявся, що саме таке і трапиться.

Рут стежив за операцією.

— Так, вона над водою. Бачиш його, Холлі?

Відповіді немає. Статичне гудіння.

— Як ти, капітане? Відповідай.

Нічого.

— Холлі?

Вона нічого не каже, бо вже запізно. Батька не врятувати, і це все моя провина.

Думки перервав Рутів голос.

— Росіяни евакуюються. Холлі біля човна, над кригою. Вона опускається. Холлі, що ти робиш? Ну ж бо, Холлі, відповідай!

Нічого. Дуже довгий час.

Раптом із-під льоду, немов механічний дельфін, вискочила Холлі. Вона перелетіла через борт і при­землилася на палубі.

— Твій батько у неї, — сказав командир.

Артеміс схопив реконівський шолом, сподіваю­чись почути голос Холлі. Збільшив зображення на візорі, доки не здалося, що іще мить, і він зможе торк­нутися батька, побачив, як Холлі схилилася над грудьми чоловіка, бачив, як по її руках потекла магія.

Через кілька хвилин вона підняла голову і гляну­ла прямо в Артемісові очі.

— Він у мене, — видихнула вона. — Живий Чоло­вік Бруду. Не дуже гарний стан, але він дихає.

Артеміс опустився на землю, плечі його здригну­лися від плачу. На цілу хвилину він дав волю сльо­зам. Потім узяв себе в руки.

— Відмінно, капітане. А тепер забираємося звід­си, доки Фоулі випадково не активував наші пакети самознищення.

Глибоко під землею Кентавр підвівся від панелі керування.

— Краще не спокушайте мене, — посміхнувся він.

КІЛЬКА ЕПІЛОГІВ

Тара

Артеміс їхав до Сент-Бартлебі. Саме тут він має бути, коли медична служба Гельсінки пізнає батька по по­шарпаному паспорту, якого зробив для нього Фоулі.

Холлі зробила все що могла: зцілила грудну клітку і навіть повернула зір. Але ногу вже назад не приста­вити, та її і не було. Ні, Артемісу Старшому потрібен був тривалий медичний догляд, і він мав його отри­мати там, де його появі знайшлося би раціональне пояснення. Тож Холлі полетіла на південний захід до Гельсінки і лишила непритомного чоловіка біля дверей університетського госпіталю. Один із швей­царів помітив літаючого пацієнта, але йому шви­денько стерли пам’ять.

Коли Артеміс Старший прийшов до тями, минулі два роки були для нього немов у тумані, а останні спогади були дуже щасливими: він прощався з родиною в Дублінському порту. Дякувати Фоулі за нові технології стирання пам’яті.

— Чом би мені просто не переїхати до тебе? — саркастично спитав кентавр, коли вони повернулися до Поліцейської Плази. — Ти прасуватимеш, а я за ним доглядатиму.

Артеміс посміхнувся. Він це часто робив останнім часом. Навіть прощання з Холлі пройшло краще, ніж він очікував, особливо коли врахувати, що вона бачила, як він підстрелив власного батька. Артеміс здригнувся. На нього чекає не одна безсонна ніч че­рез приступи каяття.

Капітан проводжала їх до Тари, провела через го­лографічну огорожу. Там була навіть голографічна корова, що жувала віртуальні листочки, аби люди трималися подалі і не відчули ельфійського запаху.

На Артемісові знову була шкільна форма, дивом відновлена за допомогою ельфійських технологій. Він понюхав лацкан.

— Незвичний запах, — завважив він, — Не скажу, що неприємний, але незвичний.

— Вона чистісінька, — посміхнулася Холлі. — Фо­улі прогнав її в машині через три цикли, щоб очис­тити...

— Щоб очистити від Людей Бруду, — закінчив за неї Артеміс.

— Саме так.

Над головою сяяв повний місяць, яскравий і круг­лий, немов м’ячик для гольфа. Холлі відчувала, як у тілі співає магія.

— Фоулі сказав, що у світлі допомоги, якої ти нам надав, він знімає нагляд із маєтку Фаулів.

— Приємна новина, — схвалив Артеміс.

— Це правильне рішення?

Артеміс замислився.

— Так. Народу я не загрожую.

— Добре. Бо значна частина членів Ради наполяга­ли на тому, щоб стерти тобі пам’ять. Але із зникнен­ням такого кусня пам’яті твій IQ трохи зменшиться.

Батлер протягнув руку.

— Ну, капітане. Не думаю, що ми ще побачимось.

Холлі потисла йому руку.

— Так. — Капітан Шорт повернулася до ельфій­ського порту. — Я вже піду. Скоро світанок. Не хочу, щоб супутники спіймали мене без захисту. Мені тільки фото в Інтернеті не вистачало. Мене ж щойно повернули до Рекону.

Батлер легенько штовхнув Артеміса.

— Холлі... Е-е, капітане Шорт...

«Е-е»? Артеміс повірити не міг, що він дійсно таке сказав. Це ж навіть не слово!

— Так, Хлопчику Бру... Так, Артемісе?

Артеміс подивився в очі Холлі, саме так, як і сказав йому Батлер. Бути ввічливим складніше, ніж здається.