Йон Колфер – Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці (страница 36)

— Санітари, перевірте, чи є поранені. Зброю уже зарядили?

Пришкутильгав Граб, зігнутий під вагою двох електричних гвинтівок.

— Готово, капітане. Двадцять дві одиниці зброї. На двадцять пульсів кожна.

— Гаразд. Тільки найкращі снайпери. Жодного пострілу без мого наказу.

Граб кивнув. Обличчя в нього було похмуре і бліде.

— Добре, капрале. Можете йти.

Коли брат відійшов так, що нічого вже не почув би, Трабл тихо зізнався командирові Каджону:

— Не знаю, що і сказати, командире. Вони підри­вають Атлантичний тунель, тож допомоги звідти че­кати не можна. Установити пентаграму навколо них, щоб зупинити час, ми не можемо. Ми оточені, сили ворога значно більші за наші, зброї в них також на­багато більше. Якщо Б’ва Келл підірвуть двері, за се­кунду все скінчиться. Маємо потрапити в команд­ний пункт. Як там справи?

Каджон покачав головою.

— Техніки над цим працюють. Там сенсори на кожному сантиметрі поверхні. Вгадати код можна лише випадково.

Трабл потер утомлені очі.

— Мені потрібен час. Має ж бути якийсь спосіб їх затримати.

Каджон витяг із туніки білий прапор.

— Такий спосіб є...

— Командире! Вам не можна виходити. Це само­губство.

— Можливо, — погодився командир. — Але якщо я не піду, за кілька хвилин ми всі будемо мертві. А так збережемо час, принаймні щоб попасти в ко­мандний пункт.

Трабл обміркував слова командира. Іншого спо­собу не було.

— Що ви їм запропонуєте?

— В’язнів у «Хоулерс Пік». Може, домовимося про контрольоване звільнення.

— Рада ніколи на таке не погодиться.

Каджон гордовито випрямив спину.

— Зараз не час для політики, капітане. Настав час для дій.

Якщо чесно, Трабл зацікавився. То був зовсім не той Брайар Каджон, якого він знав. Хтось пересадив цьому ельфові хребта.

Щойно призначений командир націлився на жолу­ді на лацкани. У Трабла з’явилося почуття, якого він іще ніколи не мав до Брайара Каджона. То була повага.

— Відчиніть двері, — наказав командир метале­вим тоном. Фоулі сподобається, коли він побачить на камері. — Піду побалакаю з рептиліями.

Трабл виконав команду. Якщо вони виберуться із цієї халепи, він простежить, щоб Каджона нагороди­ли посмертним «Золотим Жолудем». Як мінімум.

Незареєстрований підйомник, під лабораторіями «Кобой»

Атлантичний транспортер повільно летів величез­ним підйомником, тримаючись ближче до стін. Так близько, що навіть фарбу з корпусу могло здерти.

Артеміс висунув голову з пасажирського відсіку.

— Це справді необхідно, капітане? — спитав він, коли вони вже вкотре мало не розбилися. — Чи ви просто вихваляєтеся?

Холлі підморгнула:

— Гадаєш, я схожа на пілота-хвалька, Фауле?

Довелося Артемісу зізнатися, що не схожа. Капі­тан Шорт була надзвичайно привабливою і водночас небезпечною. Як «чорна вдова». Артеміс уважав, що вступить до періоду статевої зрілості місяців через вісім, тож підозрював, що саме із цієї причини ди­виться на Холлі в такому ракурсі. Добре, що ельфійці було вже вісімдесят років.

— Промацую поверхню, щоб знайти ту сумнівну шпарину, про яку торочить Мульч, — пояснила Холлі.

Артеміс кивнув. Гномові теорії. Дуже вони не­ймовірні, щоб бути правдою. Він повернувся до кор­мового відсіку, щоб іще раз вислухати Мульча.

На підсвіченій стіні гном накреслив примітивну діаграму. Якщо чесно, шимпанзе і ті мали більше хисту. І до того ж були не такі уїдливі. Замість указки

Мульч узяв морквину, точніше, кілька морквин. Гномам подобається морква.

— Це лабораторії «Кобой», — сказав він, пережо­вуючи овочі.

— Це? — не повірив Рут.

— Розумію, Джуліусе, що намальовано дуже схе­матично.

Командир аж підскочив із крісла. Якщо не знати його, можна було б заприсягтися, що то все через гномові гази.

— Дуже схематично? Це ж просто прямокутник!

Але Мульча це анітрохи не збентежило.

— Не дуже це і важливо. От що важливо.

— Крива лінія?

— Це розлом, — образився гном. — Будь-кому зрозуміло.

— Будь-кому в дитсадочку. Отже, розлом. То й що?

— У цьому вся штука. Розумієте, зазвичай розло­му там немає.

Рут мало не задихнувся. Щось він зачастив зади­хатися. Але Артеміс раптом зацікавився.

— Коли з’являється розлом?

Але Мульч не збирався отак одразу відповідати.

— Ми, гноми, знаємося на камінні. Споконвіку риємо тунелі. — Рут почав вистукувати дріб на руків’ї електричного кийка. — Чого не розуміють ельфи, так це того, що каміння живе. Воно дихає.

Артеміс кивнув:

— Звісно. Розширюється від тепла.

Мульч тріумфально відкусив моркву.

— Точно! І, звісно, навпаки. Стискається від хо­лоду, — Тепер навіть Рут слухав. — Лабораторії «Кобой» збудовано на твердій мантії. Три милі скелі. Проникнути всередину неможливо, не вистачить боєголовок. Та й Опал Кобой може помітити.

— І що нам допоможе?

— Коли скеля охолоджується, у ній з’являється тріщина. Я працював над фундаментом. Веде цей розлом прямо під лабораторії. Там іще трохи до­ведеться пройтися, але ви принаймні будете всере­дині.

На обличчі командира читався скепсис.

— Як же Опал Кобой досі не помітила цього роз­лому?

— Я б не сказав, що він такий уже й помітний.

— Наскільки широкий?

Мульч знизав плечима.

— Не знаю. Метрів п’ять. У найширшому місці.

— Вистачить, щоб цілий день просидіти.