Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 9)

«Я не можу це зробити. Вона знайде мене і зробить зі мною щось моторошне. І, нарешті, є одна причина, чому я не хочу звільнятися від неї».

Отже, йому нічого не залишалося, окрім як слідувати наказам, які він уже порушив.

«Може, якщо я вб’ю піксі, вона пробачить мене».

Піп звів курок свого автомата і притиснув ствол до потилиці Опал.

Усередині реактора Опал охопило збудження. Це незабаром станеться. Незабаром. Вона давно рахувала секунди, але поштовхи під час спуску на підйомнику збили її.

«Я готова, — думала вона.— Готова до наступного кроку».

«Натисни! — послала вона уявний наказ гномові, знаючи про те, що її молодше «я» почує цю думку й злякається.— Натисни курок».

Фоулі відчув, що його чубчик упав під вагою поту, що виступив, і спробував пригадати свою розмову з Кабалліною цим ранком.

«Сподіваюся, я сказав, що люблю її. І завжди любитиму. Але чи справді я сказав це сьогодні вранці? Чи не сказав?»

Ця деталь чомусь здавалася йому страшенно важливою.

«Кабалліна в передмісті. Вона буде в безпечній зоні. Чудово».

Але кентавр сам не вірив своїм думкам. Якщо за всім цим стояла Опал, її план — це справжня відьмина пряжа, яку ще розплутувати й розплутувати.

«Опал Кобой не будує плани, вона пише опери».

Уперше в житті Фоулі зі страхом спіймав себе на думці про те, що хтось може виявитися крутішим, ніж він сам.

Батлер пробирався крізь натовп, обережно переставляючи ноги. Його поява в порту тільки посилила паніку, але цього було вже не виправити. Деякі прикрості, завдані окремим ельфам, без залишку окупляться, якщо він зуміє вчасно дістатися човника. Ельфи снували біля його ніг, немов зграйка рибок, деякі тикали в Батлера парасольками, хтось спробував навіть відігнати його за допомогою репеленту, смердючий запах якого, на велике невдоволення гіганта, надовго застряг у нього в ніздрях.

Коли вони досягли контрольного турнікета, Батлер попросту переступив через нього, залишивши переляканий натовп позаду. У Батлера вистачило розуму висунути вперед Холлі — так можна було спробувати пройти, не втрачаючи часу на огляд.

Холлі впізнала ельфа, що стояв на контрольному посту, і покликала його:

— Чиксе, наша труба відчинена?

Чикс Вербіл був колись напарником Холлі на патрулюванні, і одного разу вона навіть урятувала йому життя, витягнувши пораненого з небезпечної халепи.

— Е-е... так. Командор Келп наказав нам відкрити хід. З вами все гаразд, капітане?

Холлі спустилася з плеча Батлера, на якому сиділа, як на полиці, поблискуючи підківками на підборах.

— Усе чудово.

— Незвичайний вид транспорту,— зауважив Чикс, нервово ширяючи за півметра над сталевою полірованою підлогою. Його відображення нагадувало ельфа, що потрапив у якийсь інший вимір.

— Не хвилюйся, Чиксе,— сказала Холлі, поплескуючи Батлера по стегну.— Він ручний. Від нього тільки смердить страхом.

Батлер шумно видихнув цей уявний запах.

Чикс піднявся ще на кілька сантиметрів, і обриси його крил стали розмитими. Він натиснув кілька кнопок на своєму наручному комп’ютері з цифрами, що світяться.

— ОК. Можете йти. Техніки перевірили всі системи життєзабезпечення. І ми завантажили свіжий плазмовий куб, його вистачить на кілька місяців. Броньовані двері зачиняться менш ніж через дві хвилини, тому на вашому місці я би поквапився, якщо ви берете із собою цих двох бридких хлопців... е-е... людей... із собою.

Батлер вирішив залишити Артеміса у себе на плечі, поки вони не опиняться в шаттлі, оскільки на шляху їм, можливо, доведеться поспіхом переступати через гномів. І він широкими кроками попрямував униз по металевій трубі, що з’єднувала контрольний пункт із їхнім шаттлом.

Фоулі свого часу наказав переробити цей шаттл, тому Батлер міг протиснутися в нього майже вільно, правда, низько нахиливши при цьому голову. Сам шаттл дійсно був позашляховиком, конфіскованим кримінальним бюро в одного контрабандиста, який промишляв тунцем. Середній ряд сидінь зняли, що дозволило гігантові-охоронцеві витягнутися на спині. їзда на позашляховику була найулюбленішим заняттям Батлера під час його візитів у підземний світ.

— Позашляховик! — фирчав тоді Фоулі.— Наче у Місті десь немає доріг! Символ розбазарювання палива — ось що таке ці драндулети.

Правда, це не завадило йому з інтересом замовити переробки, після яких він став нагадувати американський Хаммер і ззаду можна було посадити двох людей. А оскільки одним із цих людей був Артеміс, Фоулі не зміг трохи не порисуватися, втиснувши в маленький обсяг, порівняний хіба що з об’ємом марсіанського зонда, масу додаткових прибамбасів: гелеві сидіння, тридцять два динаміки, телевізор 3D високої чіткості, а для Холлі — кисневу маску, і ще лазерний різак у фігурному ковпаку, зробленому у вигляді бісеняти, що дмухає у довгий ріг. Завдяки цьому бісеняті шаттлу дали прізвисько — «Срібний Купідон». Артеміс знаходив це прізвисько занадто романтичним, а ось Холлі із задоволенням повторювала його при кожному зручному випадку.

Установивши контакт із тілом Холлі, позашляховик послав повідомлення на її наручний комп’ютер, запитуючи дозволу зачинити двері та стартувати.

Холлі тут же послала підтвердження, і двері, що нагадували крила кажана, плавно пішли вгору — зачинятися, давши Батлеру рівно стільки часу, скільки йому було потрібно, щоб перекласти Артеміса, немов кошик із кошенятами, зі свого плеча на заднє сидіння. Холлі влаштувалася в одиночному кріслі на носі човника і встигла пристебнутися ременем безпеки ще до того, як двері щільно зачинилися.

Артеміс і Батлер відхилилися назад, даючи впасти собі на плечі ременям безпеки, натягнення яких автоматично регулювалося за допомогою сенсорних роликів.

Артеміс смикав пальцями свої штани на колінах. Їхній спуск до рейки фідера здавався дуже повільним. Наприкінці викладеного металевими панелями тунелю вони могли бачити півмісяць магми на дні колодязя, який грізно світився, немов вхід у пекло.

— Холлі,— сказав, не розтуляючи зубів, Артеміс.— Будь ласка, трохи швидше.

— Ми поки на подавальній рейці, Артемісе,— відповіла Холлі, відриваючи від керма затягнуті в рукавички руки.— Все на автоматиці.

На вмонтованому в лобове скло дисплеї з’явилося обличчя Фоулі.

— Пробач, Артемісе,— сказав він.— Мені дуже шкода, але ми не вкладаємося за часом.

— Ні! — вигукнув Артеміс, подавшись уперед і натягуючи ремінь.

— Залишилося ще п’ятнадцять секунд або ж, як мінімум, дванадцять.

Фоулі скосив очі на датчики, що були перед ним.

— Ми повинні встигнути зачинити двері, щоб бути впевненими в тому, що всі, хто перебуває всередині захисних тунелів, уціліють. Мені дійсно дуже шкода, Артемісе.

Позашляховик сіпнувся, а потім завмер — перервалася подача енергії в подаючу рейку.

— Ми можемо це зробити,— панічним шепотом промовив Артеміс.

Пекло вдалині стало затягуватися — це зачинялися викувані гномами гігантські, метрової товщини, двері на роликах.

— Холлі, будь ласка, — схопив її за плече Артеміс.

Холлі широко розплющила очі та клацанням увімкнула тумблери на панелі управління.

— Д’арвіт,— сказала вона, вдавлюючи в підлогу педаль акселератора.

Позашляховик рвонув уперед, звільнившись від подавальної рейки, виблискуючи ввімкненими фарами і ревучи клаксоном.

На екрані Фоулі потер указівними пальцями очі.

— Поїхали! Капітан Шорт знову зробила це. Підніміть руку, хто здивований. Немає таких?

Холлі намагалася не слухати кентавра і зосередитися на управлінні шаттлом, ведучи його по трубі, що ходила ходором.

«Зазвичай такі гонки завершують пригоди,— думала вона.— Кінець третього акту. Цього разу ми щось зарано починаємо ці штуки».

Шаттл нісся тунелем, зачіпаючи його стінки і розсипаючи снопи іскор. Холлі опустила на очі окуляри візора й автоматично налаштувала свій зір так, щоб одночасно стежити за датчиками окулярів і бачити те, що попереду.

— Близько,— сказала вона.— Зовсім близько.— І встигла додати перед тим, як зник зв’язок: — Щасти, Фоулі. Залишся живим.

Кентавр доторкнувся до екрана двома схрещеними пальцями:

— Щасти всім нам.

Холлі виграла кілька додаткових сантиметрів, спустивши повітря з навісних бамперів «Купідона», і позашляховик проскочив під захисними дверима, що опускалися,— ще півсекунди, і було б запізно. Тепер вони опинилися в природному жерлі. Внизу під ними злітали вгору колони розпеченої магми завширшки в десять кілометрів, що створювали скажені висхідні потоки, які несли крихітний човник по спіралі все вище і вище до поверхні.

Холлі встановила стабілізатори і дозволила собі відкинутися на підголівник крісла.

— Приготувалися,— промовила вона.— Зараз нас буде злегка трясти.

Піп підстрибнув, почувши сигнал таймера на своєму телефоні, так, немов не очікував його. 1 все ж таки гном мав здивований вигляд, коли вирішальний момент нарешті настав. Після вбивства Кіпа куди тільки поділася його самовпевненість. Тепер Піп усе робив немов через силу.

Піп спробував повернути свій бойовий настрій, трохи помахавши стволом автомата і зловісно посміхаючись у камеру, але такими дешевими грюками складно створити образ героїчного вбивці крихітної піксі.

— Я вас попереджав,— промовив Піп у камеру.— Вина за це ляже на ваш народ, а не на мене.

Командор Келп на Поліцейській Плазі увімкнув свій мікрофон.