Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 6)
— Ти хитра, Холлі. Але чи не занадто? Якщо я дам тобі ще годину, ти знайдеш якийсь спосіб замочити
нас. Це вже ні, дякую, кеп. У тебе десять хвилин. На твоєму місці я б поспішив відкрити камеру або покликати трунаря.
— Такі речі вимагають часу, Піпе,— продовжувала наполягати Холлі, весь час повторюючи це ім’я, щоб закріпити виниклий між нею і гномом зв’язок.— Навіть на те, щоб сплатити штраф за неправильну стоянку, йде три дні.
— Це не мої проблеми, крихітко,— знизав плечима Піп.— Ти можеш називати мене Піпом хоч цілий день, але кращими друзями нас це не зробить. Тим більше це не моє справжнє ім’я.
— Цей гном не дурний,— вимовив Артеміс, вимкнувши перед цим мікрофон.
— Не загравай з ним, просто скажи йому правду.
Холлі кивнула і знову ввімкнула мікрофон.
— ОК, як би тебе не звали. Скажу тобі прямо. Є великий шанс на те, що коли ви вб’єте молодшу Опал, у нас тут, унизу, відбудеться серія дуже сильних вибухів. Загине безліч ні в чому не винного народу.
— Ну, так, закони квантової фізики,— безтурботно змахнув автоматом Піп.— Про це нам відомо, чи не так, Кіпе?
— Квантові закони,— нявкнув Кіп.— Аякже, знаємо ми ці закони.
— І вам байдуже до того, що величезна кількість добрих ельфів і гномів, серед яких можуть бути ваші родичі, загинуть?
Піп підняв брови так, що вони злетіли до верхнього краю маски.
— Ти любиш когось у своїй родині, Кіпе?
— У мене немає сім’ї. Я сирота.
— Правда? Я теж.
Поки гноми перемовлялися, Опал совалась у бруді, намагаючись щось промимрити із заклеєним ротом. Пізніше Фоулі вивчить це мукання на аналізаторі мови, якщо в них буде це саме «пізніше». Але й без жодного аналізатора не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти: вона благає зберегти їй життя.
— Що вам потрібно? — запитала Холлі.
— Тільки одне,— відповів Піп.— Номер твого мобільного телефону. Я заглянув би до тебе ввечері на філіжанку кави, коли все це скінчиться. Правда, може бути і так, що незабаром від Небесного міста залишаться самі головешки.
Фоулі вивів на екран текстове повідомлення: «Зараз вони переводять Опал».
Холлі моргнула, даючи знати, що зрозуміла, і продовжила свої переговори.
— Ситуація така, Піпе. У нас є дев’ять хвилин. За цей час вивести народ з Атлантиди неможливо. їх потрібно зібрати, комусь допомогти, потрібно випустити через водоводи у відкрите море. Дев’яти хвилин для цього замало.
— Тоді їм доведеться поплавати,— театрально відповів Піп, хоч інтонація його голосу була дуже суворою.— Вибух проробить дуже велику дірку в захисному полі.
— Невже тобі нікого не шкода? — вибухнула Холлі.— Ти хоча б уявляєш, скільки буде жертв?
Піп і Кіп розреготалися.
— Жахливо відчувати себе безпорадним, еге ж? — сказав Піп.— Але є відчуття й гірше. Коли тонеш, наприклад.
— Або коли на тебе валяться стіни,— додав Кіп.
Холлі вдарила по панелі своїми маленькими кулачками. Ці двоє доводили її до сказу.
Піп наблизився до камери, і тепер його маска зайняла весь екран.
— Якщо в найближчі хвилини Опал Кобой не зателефонує мені і не скаже, що піднімається в човнику на поверхню, я пристрелю цю піксі. Можеш мені повірити.
Фоулі опустив голову на свої руки.
— Раніше я так любив мультик про Піпа та Кіпа, — понуро сказав він.
ГЛАВА 2: ВБИТИ МИНУЛЕ
КОЛИ за нею прийшли охоронці, Опал Кобой робила марні спроби левітувати. Це вона вміла робити в дитинстві, поки не стала злочинницею, після цього порушилися тонкі магічні зв’язки між її нервовими клітинами, що, як уважають фахівці, є джерелом магії. Її магічні сили могли повернутися, якби не гіпофіз, людська залоза, яку ненадовго вживили в гіпоталамус Опал. Левітація — мистецтво непросте, особливо для піксі з їхніми обмеженими можливостями. Зазвичай цього стану досягають тільки ченці Хей-Хей Третього рівня, але Опал опанувала левітацією ще з пелюшок, і саме тоді її батьки вперше зрозуміли, що їхня дочка — дитина незвичайна.
«Отже,— думала вона,— я хотіла стати людиною. Це було помилкою, і я знаю, хто винуватець. Кентавр Фоулі, це він винен. Сподіваюся, він загине під час вибуху».
Опал самовдоволено хихикнула. Був час, коли вона, убиваючи час у в’язниці, обмірковувала все нові й нові страти для кентавра, але тепер великодушно була згодна на те, щоб Фоулі просто загинув разом з усіма під час майбутніх вибухів. Для дружини кентавра в неї теж були на оці кілька сюрпризів, але це так, річ другорядна, яка не займе багато часу.
«Це показник того, як далеко я зайшла,— продовжувала думати Опал.— Мабуть, я подорослішала. Тепер полуда з очей спала, і я бачу своє істинне призначення».
Колись Опал була просто наполегливою і безжальною до конкурентів бізнес-леді з батьковими грошима, але в якийсь момент, у роки занять забороненими експериментами, вона дозволила чорній магії заволодіти її душею і стала безсердечною настільки, що готова була тепер знищити своє власне місто. Вона хотіла покласти до своїх ніг увесь світ і готова була ризикнути всім та пожертвувати ким завгодно, лише б виконати це бажання.
«Тепер усе буде інакше, оскільки зі мною будуть безстрашні воїни, покірні моїй волі. Стародавні бійці, готові померти за мене».
Опал зосередилася і спробувала встановити уявний зв’язок зі своїм другим «я». Але у відповідь отримувала лише білий шум — випромінювання страху.
«Вона знає,— вирішила Опал.— Бідолахо».
Але співчуття до своєї молодшої половинки тривало в неї недовго, оскільки ув’язнена Опал не цікавилася минулим.
«Я просто стираю пам’ять,— думала вона,— і більш нічого».
Дуже зручний спосіб поглянути на все це.
Двері її камери перетворилися на газ, і Опал не здивувалася, побачивши в ньому Доглядача Тарпона Вінйайу, запеклого чиновника, що провів, до речі, не одну ніч під Місяцем в оточенні двох кремезних охоронців-піксі.
— Доглядаче, — сказала Опал, припиняючи свої спроби левітувати. — Разом з вами стало моє помилування?
Тарпону було не до люб’язностей.
— Ми переміщаємо вас, Кобою. Ходімо, і без питань.— Він зробив знак охоронцям. — Зв’яжіть її, хлопці.
Кремезні піксі стрімко увійшли в камеру і без єдиного звуку зв’язали руки Опал. Ці піксі були особливим видом, який еволюціонував тільки в Атлантиді з її високим тиском водного середовища та очисними спорудами на основі водоростей — усе це поступово збільшувало кількість таких істот. Вони відрізнялися сильними м’язами, але це, очевидно, йшло на шкоду їхнім мізкам — такі піксі ставали ідеальними тюремними наглядачами, що не зважали на дрібніших за них, хоча самі ледве вміли ставити свій підпис.
Перш ніж Опал розкрила рот, щоб заперечити, охоронці натягнули на неї антирадіаційний скафандр і обмотали навколо талії три міцні мотузки.
Доглядач полегшено зітхнув, немов побоювався, що Опал зможе якимось чином знешкодити його охоронців.
— Добре, добре,— сказав він, промокаючи свій високий лоб хусткою.— Відведіть її вниз. Не торкайтеся до труб і постарайтеся рідше дихати.
Піксі схопили Опал, немов згорнутий килим, і швидко поволокли з камери через вузький місток, що з’єднував коридор з камерами та основним приміщенням в’язниці, до службового ескалатора.
Опал посміхнулася за товстим свинцевим віконцем свого шолома.
Сьогодні дійсно був день, коли чоловіки носять її на руках.
Потім вона відправила уявне послання своєму молодшому «я» на поверхні нейтронної зірки.
— Я відчуваю тебе, сестро.
Кабінка підйомника опустилася крізь сотні метрів м’якого пісковика в маленьку камеру, викладену з надміцних матеріалів, здобутих з поверхні нейтронної зірки.
Опал зрозуміла, куди вони прибули, і хихикнула, згадавши дурненького ельфа, який запитав на лекції в інституті, із чого зроблені нейтронні зірки.
— З нейтронів, мій хлопчику,— гаркнув тоді професор Легумінус. — Із нейтронів! Це випливає з назви!
Камера була найдорожчою спорудою на планеті, хоча зовні більше походила на піч для випалювання цементу. На одному її кінці були двері підйомника, а на іншому — щось на зразок чотирьох труб для запуску ракет, а посередині камери стояв неймовірно товстий похмурий гном.
— Що за жарти? — пробурчав він, невдоволено трясучи животом.
Величезні піксі жбурнули Опал на сіру підлогу.
— Наказ, друже,— сказав один із них.— Засунь її в трубу.
Гном заперечливо похитав головою.
— Я нікого не засовуватиму в трубу. Ці труби призначені для стрижнів.