Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 3)

— Ти помиляєшся, Фоулі. Консультант не може віддавати накази капітанам.

— Ми приймаємо із супутника зображення Кобой. Передача йде в прямому ефірі,— парирував технічний консультант.

— Уже йдемо,— сказала Холлі, перериваючи зв’язок.

У коридорі вони прихопили із собою Батлера. Артеміс, Холлі і Батлер, три товариші, що пройшли вогонь і воду, давно виробили свою манеру розмовляти в кризових ситуаціях короткими репліками.

— Положення? — запитав Батлер, побачивши заклопотаність на обличчі Холлі.

Та пронеслась уперед, тягнучи інших за собою.

— Опал,— відповіла вона по-англійськи.

Обличчя Батлера напружилося.

— Зображення?

— Супутниковий зв’язок.

— Джерело? — запитав охоронець.

— Невідоме.

Вони побігли по оформленому в стиді ретро коридору до виходу з клініки. Батлер випередив інших і притримав старомодні двері на металевих петлях. На склі дверей був намальований лікар. Він дбайливо втішав пацієнта, що плакав.

— їдемо на палиці? — запитав охоронець, і з його тону було ясно, що йому дуже не хотілося б їхати на цій самій «палиці».

— Пробач, велетне, — відповіла Холлі, проходячи в двері.— Доведеться.

Артеміс ніколи не користувався громадським транспортом, ні людським, ні ельфійським, тому він запитав:

— Що таке палиця?

— Палицями прозвали тут ремінні петлі, підвішені до рухомих канатів, які розбігаються паралельними рядами по всьому Небесному місту. Це був стародавній і цілком придатний вид транспорту, що нагадував чимось багажні конвеєри в аеропортах. По всьому місту були розкидані посадочні майданчики, пасажир мав зробити крок уперед, стати на петлю і вхопитися за висунуту з ременя палицю з вуглецевого волокна. Звідси, власне, і назва — «палиця».

Артеміс і Батлер багато разів бачили «палиці» раніше, але Артеміс не збирався коли-небудь користуватися настільки принизливим, на його погляд, видом транспорту, і тому навіть не потрудився дізнатися, як він називається. Артеміс знав, що зі своєю всім відомою поганою координацією він може зганьбитися, промахнувшись. У Батлера не було проблем з координацією, але він знав, як складно йому буде вмістити свої величезні ноги у вузькій пасовій петлі.

— Ну, так,— сказав Артеміс.— Палиця. А в таксі не швидше буде?

— Ні,— відповіла Холлі, підштовхуючи Артеміса до краю майданчика, а потім легенько тицьнула його в нирки в найбільш потрібний момент, і Артеміс мимоволі ступив уперед, на ремінь, ухопившись рукою за рукоятку на палиці.

— Bay! — вигукнув Артеміс, можливо, лише втретє в житті використовуючи це жаргонне слівце.— Я зробив це!

— Наступна зупинка — Олімпійські ігри,— прокоментувала Холлі, вискакуючи на наступну петлю, і кинула через плече Батлеру:

— Давай, твій бос направляється до тунелю.

Батлер кинув на ельфійку погляд, здатний спопелити бика. Холлі була його близькою подругою, але ці її жарти... Батлер утиснув ноги в петлю і згорбився, щоб ухопитися за тонку паличку. Збоку він став схожий на найгладшу у світі балерину, яка намагається зірвати квіточку.

Холлі, напевно, розсміялася б, не будь її голова забита думками про Опал Кобой.

Ремінна дорога несла своїх пасажирів від клініки Аргона уздовж краю площі в італійському стилі до низького тунелю, вирізаному лазером у товщі скелі. Ельфи, які снідали у вуличних кав’ярнях, не встигали донести до рота виделку з салатом, доки трійця проносилась повз них.

Власне, бачити на «палиці» ельфійку в поліцейській формі було справою звичайною, але земний хлопець, одягнений, як трунар, у чорне, і скорчена людина-гора — це щось...

Висота тунелю була завбільшки понад метр, тому Батлеру довелося витягнутися вперед, на довжину трьох ремінних петель, сплющуючи відразу кілька палиць. По дорозі Батлер, ніс якого ковзав лише за метр від стіни тунелю, помітив красиві піктограми, що світилися, зображуючи сцени з людської історії.

— Таким чином, проїжджаючі тут юні ельфи кожен раз дізнаватимуться дещо про своє власне минуле. Круто! — здивувався Батлер, але відразу повернувся думками до своїх обов’язків охоронця. Він не має права даремно розкидатися думками, поки разом з босом перебуває тут, під землею.

«Просто потрібно запам’ятати це,— сказав собі Батлер.— Ось повернемося, тоді можна буде спокійно про все згадати і подумати».

Поліцейська Плаза зверху мала вигляд мощеного хреста, в центрі якого був акуратно викладений позолочений жолудь — емблема ЛЕПу. Можливо, така прикраса була навіть зайвою, оскільки офіцерам Легітимної Ельфійської Поліції, як правило, було не до того, щоб милуватися з вікон четвертого поверху на те, як виблискує позолочений жолудь у променях штучного сонця.

Сьогодні всі мешканці цього поверху скупчилися, немов з похилої дошки пригорщею скотилися камінчики, в Оперативному залі, поряд з яким був розташований кабінет-лабораторія Фоулі.

Холлі відразу попрямувала в саму гущу, пробиваючись своїми гострими ліктиками крізь на диво мовчазну юрбу. Батлеру достатньо було тільки один раз голосно прокашлятися, і натовп миттєво розступився перед ним, немов розтягнутий в боки від гіганта потужними магнітами. Артеміс проштовхнувся крізь Оперативний зал до командора Трабла Келпа і Фоулі, які стояли біля великого, на всю стіну, екрана, і невідривно стежили за подіями, що на ньому розгорталися.

Фоулі почув ахи, що супроводжували Батлера, де 6 він не з’являвся у місті, і озирнувся.

— Хай прибуде з тобою сила цифри чотири! — прошепотів кентавр Артемісу. Це був його звичайний жарт протягом останніх шести місяців.

— Я вилікувався, і тобі це добре відомо,— відповів Артеміс. — Що тут відбувається?

Холлі розчистила собі містечко позаду Трабла Келпа, який з часом починав усе більше скидатися на її колишнього боса, командора Джуліуса Рута. Командор Келп настільки ревно ставився до своїх обов’язків, що отримав після випуску з Академії ім’я Трабл — «судома». Відомо, що одного разу він, наприклад, намагався заарештувати якогось троля за розкидання сміття, та затримання закінчилося тим, що на кінчику носа у Трабла з’явилася латочка зі штучної шкіри, яка, коли поглянути на неї під певним кутом, відсвічувала жовтим.

— У вас нова зачіска, шкіпере,— зауважила Холлі.— Бітрут зробив собі дуже схожу.

Командор Келл не відривав очей від екрана. Холлі жартувала тому, що нервувала, і Трабл знав про це. У неї були причини нервувати. Втім, у тій ситуації, яка розгорталася перед ними, більш відповідним почуттям був би, мабуть, смертельний жах.

— Погляньте на це шоу, капітане, — суворо сказав Келп. — Воно говорить саме за себе.

На екрані були три постаті — бранець на колінах і двоє загарбників. Холлі не відразу розгледіла Опал Кобой, бо шукала піксі серед тих двох, що стояли на ногах, і тільки потім зрозуміла, що Опал — це полонянка.

— Це трюк,— сказала Холлі. — Просто трюк.

— Дивись і побачиш,— знизав плечима командор Келп.

Артеміс підступив ближче до екрана, уважно вивчаючи картинку.

— Ви впевнені, що це пряма передача?

— Передача пряма,— відповів Фоулі.— Але для нас вони можуть крутити і запис.

— Звідки йде сигнал?

Фоулі глянув на карту на своєму власному екрані. Лінія сигналу тяглася від ельфійського супутника вниз до Південної Африки, звідти на Маямі, а потім розбігалася у сотні інших напрямків, починаючи нагадувати недбалі дитячі карлючки.

— Вони захопили супутник і подали сигнал через мережу відбивачів. Він може йти звідки завгодно.

— Сонце високо,— став міркувати вголос Артеміс.

— За напрямом тіней я сказав би, що дія відбувається десь опівдні. Якщо це дійсно пряма передача.

— Чудово, це звужує район пошуків лише до чверті планети,— саркастично зауважив Фоулі.

Гул голосів у залі посилився, коли на екрані один із кремезних гномів, що стояли позаду Опал, підняв людський автомат — ця хромована зброя в його тонких пальчиках здавалася величезною гарматою.

Раптом в Оперативному залі різко похолоднішало.

— Мені потрібна тиша, — сказав Артеміс.— Попросіть усіх вийти.

В іншій ситуації Трабл Келп відповів би, що в Артеміса немає прав тут командувати, і, напевно, навіть покликав би в зал ще більше співробітників, але сьогодні був не той день.

— Усі геть, — гаркнув він присутнім у залі офіцерам. — Холлі, Фоулі і гидкий хлопчисько залишаються.

— Гадаю, що я теж залишуся, — сказав Батлер, відводячи долонею від своєї голови звисаючу зі стелі лампу.

Ніхто не заперечив.

Зазвичай, коли їм пропонували забиратися геть, офіцери ЛЕП робили це не поспішаючи, з почуттям власної гідності, але зараз вони похапцем ринулися із залу до найближчого монітора, не бажаючи пропустити ані найменшої деталі з того, що відбувалося на екрані.

Фоулі своїм копитом зачинив за ними двері, а потім затемнив вікно, щоб ніщо ззовні не відволікало.

Четвірка, що залишилась, зібралася півколом перед екраном, спостерігаючи за тим, що мало виглядати як останні хвилини життя Опал Кобой. У всякому разі, однієї з Опал Кобой.

На екрані були два гноми в непроникних для ультрафіолетових променів масках, що прикривали обличчя. Ці маски можна було запрограмувати так, щоб вони нагадували кого завгодно. В даний момент маски зображували Піпа та Кіпа, двох кошенят з популярного мультфільму, який часто крутили по ТВ, однак тіла видавали в них гномів з міцними діжкоподібними торсами і накачаними передпліччями. Вони розмістилися перед нічим не примітною сірою стіною, схилившись над маленькою піксі, що стояла на колінах у чомусь на зразок залитої брудом колії, вода стікала по її ногах, забруднюючи витончений спортивний костюм. Зап’ястя Опал були зв’язані, рот заклеєний стрічкою, а сама вона мала жахливо переляканий вигляд.