Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 25)

Проблема полягала в тому, що ця сутичка була не до душі Холлі. Мало того, що перед нею був молодший брат Артеміса, так усередині нього перебував ще сам Гобдоу, легендарний воїн. Це він виніс пораненого товариша через замерзле озеро у Белланона. Це він зник у печері, переслідуваний двома вовками, і незабаром вийшов з неї загорнутим у їхні шкури.

Зараз Холлі й Гобдоу кружляли навколо одне одного.

— Це правда щодо вовків? — запитала Холлі по-гномськи.

Здивований Гобдоу на секунду збився з ноги.

— Ті вовки в Коулі? Звідки тобі відома ця історія?

— Смієшся, чи що? — відповіла Холлі.— Про це всі чули. Це навіть у школі проходять. Сказати по правді, мене вже нудить від цієї історії. Там двоє вовків було, чи не так?

— Так, їх було двоє,— відповів Гобдоу.— Правда, один із них виявився старезним.

Нападати Гобдоу почав на середині фрази, як, утім, і передбачала Холлі. Його рука з клинком рвонула вперед, цілячись у груди супротивниці, але клинок не досяг мети, Холлі зуміла відбити його і у відповідь сильно вдарила Гобдоу по нервовому сплетінню дельтоподібного м’яза, через що його рука враз оніміла та повисла, немов важка свинцева трубка.

— Д’арвіт,— вилаявся Гобдоу. — Ти хитра. Жінки завжди були підступними створіннями.

— Стули пельку,— порадила Холлі.— Ти мені подобаєшся все менше і менше, і це дещо спрощує моє завдання.

Гобдоу зробив три стрімких кроки, скочив на старовинний стілець епохи Регентства і схопив зі стіни одну зі схрещених пік, що висіли там,

— Обережніше, Майлсе! — за звичкою крикнув

Артеміс.— Вона дуже гостра.

— Кажеш, гостра, гидкий хлопчисько? Це добре, спис і має бути дуже гострим.

Обличчя воїна перекосилося, наче він збирався чхнути, і на секунду на його поверхню пробився Майле.

— Це не спис, ідіоте! Це піка. А ще називаєш себе воїном, бовдуре.

Потім обличчя знову перекосилося, і на ньому з’явився Гобдоу.

— Стули пельку, хлопче. Я господар цього тіла.

Ця коротка сутичка вселила в Артеміса сподівання. Його братик був десь тут, і навіть його язичок анітрохи не притупився.

Гобдоу підсунув піку під зігнутий лікоть своєї здорової руки і кинувся в атаку. У його маленькій руці піка здавалася величезною, як турнірний лицарський спис.

Гобдоу швидко закрутив пікою з боку в бік так, що її наконечник злився в блискуче півколо і зумів зачепити лікоть Холлі, перш ніж вона встигла відступити на крок назад.

Рана була не серйозною, але болючою, а у Холлі не залишалося магічної енергії, щоб швидко залікувати її.

— Хвала бороді Дану! — крикнув Гобдоу.— Берсерки пролили першу кров!

Двоє бійців вдруге зійшлися віч-на-віч, але тепер Холлі виявилася притиснутою спиною до кута, що позбавляло її маневреності, і Гобдоу зі смертельною зброєю грізно наближався до неї. Берсерк схопив піку обома руками, щоб прискорити і зробити впевненішими свої рухи. Він присунувся ще ближче, і тепер у Холлі зовсім не залишилося простору для переміщення.

— Це не приносить мені задоволення,— сказав Гобдоу,— але й жалю я теж. не відчуваю. Ти вибрала свого хробака, Ельфіно.

Вибрати свого хробака — це був натяк на ельфійську гру з жуванням земляних хробаків. Група дітей викопувала п’ять земляних хробаків, і кожен, вибравши собі одного, клав його в рот і жував. За статистикою, як мінімум один із хробаків мав перебувати у стадії вмирання, і тоді рот маленького ельфа наповнювався гіркою смердючою гниллю. Але найголовніше, за умовами гри кожен мусив проковтнути свого хробака, інакше всі стали б його зневажати. Якщо перевести слова Гобдоу на зрозумілу людям мову, вони звучали б так: «Ти викопала собі могилу, тепер лягай у неї».

«Кепські справи,— думала Холлі.— Не бачу можливості відбитися від Гобдоу, не поранивши Майлса».

Несподівано Артеміс змахнув рукою і крикнув: — Майлсе! Наконечник піки сталевий. Яке місце займає сталь у періодичній таблиці елементів?

Обличчя Гобдоу перекосилося, і з’явився Майле.

— Артемісе, сталі немає в таблиці. Вона не елемент, і тобі це добре відомо. Сталь складається з двох елементів: вуглецю і заліза.

До кінця останньої фрази Гобдоу знову перехопив контроль над тілом, якраз до того моменту, коли його руки вже були заломлені за спину, і на зап’ястках клацнули наручники.

— Ти обдурила мене,— сказав Гобдоу, так і не зрозумівши до кінця, яким же чином його перехитрили.

— Пробач, Гобдоу,— вибачилася Холлі, піднімаючи його за комір.— Люди чесно не грають.

— А коли-небудь вони грали чесно? — пробурмотів Гобдоу, що в цей момент був би щасливий покинути голову Майлса Фаула, якби поблизу було доступне інше тіло-носій. Однак він зрозумів, яким розумним був Артеміс.

«Непоганий виверт,— подумав він.— Можливо, я дам метелику розправити свої крила і пошию їх усіх у дурні».

Несподівано очі Майлса закотилися, а його тіло обм’якло в руках Холлі.

— Я вважаю, що Гобдоу пішов,— повідомила Холлі.— Артемісе, по-моєму, твій брат повернувся до тебе.

Батлер загнав Белліко в кабінет, де вона опинилася за два кроки від захисного терміналу і готова була вимкнути його. Вона викинула кулак назад, щоб завдати удару з-за спини, але Батлер перехопив його, просунув свій лікоть у вигин її ліктя, і вони закрутилися, як танцюристи, відсунулися від терміналу і звалилися на килим. Белліко висмикнула свою руку і відскочила до стіни.

— Тобі кінець,— сказав Батлер.— Чому б тобі не відпустити мою сестру?

— Спочатку ми обоє помремо,— відповіла Белліко, насторожено оглядаючись.

Батлер продовжував стояти на своєму.

— Якщо в тебе є досгуп до спогадів моєї сестри, покопайся в них. Ти ніколи не зможеш перемогти мене. Вона ніколи не могла, а ти й поготів.

Белліко на мить завмерла, копаючись у мозку Джульєтти. Усе правильно, Батлер легко перемагав сестру, причому тисячу разів. Його бійцівські таланти набагато вищі, однак... Стривайте. Ось спогад: великий чоловік лежить на спині, у нього болить лоб. І він каже:

— Ти зловила мене на цьому ударі, Джулє. Він був повною несподіванкою. Як твій великий старий брат міг захиститися від нього?

Очі Белліко спалахнули вогнем.

— Про який удар говорить ця людина?

Вона заглибилася в пам’ять Джульєтти і знайшла катування, комбінацію із сорока чотирьох рухів, яку Джульєтта Батлер розробила сама на основі вчення Кано Дзигоро, засновника школи дзюдо.

— Я знайшла твоє слабке місце, людино.

Белліко дала пам’яті Джульєтти можливість спливти на поверхню і керувати рухами тіла. Кінцівки Джульєтти взялися бездоганно виконувати катування.

Батлер спохмурнів і прийняв боксерську захисну стійку.

— Гей, що ти робиш?

Белліко не відповіла. У голосі великої людини прозвучала тривога, і цього було достатньо для Белліко, щоб зрозуміти: вона на правильному шляху. Белліко кружляла по кабінету, як балерина, і з кожним новим обертом швидкість її рухів усе зростала.

— Зупинись! — крикнув Батлер, намагаючись устежити за рухами сестри.— Ти не можеш перемогти!

Белліко могла перемогти, вона була впевнена в цьому. Тіло цього старого чоловіка не йде ні в яке порівняння з юним і сильним тілом, яким володіла вона. Вона рухалася все швидше, її ноги зараз ледь торкалися підлоги, повітря свистіло у нефритовому обручі на її довгому, зібраному в кінський хвіст волоссі.

— Я даю тобі ще один шанс, Джульєтто, або хто ти там є. Зупинись, або мені доведеться вдарити тебе.

Він блефував. Відчайдушно, відверто блефував.

«Я виграю»,— подумала Белліко, відчуваючи себе непереможною.

На сорок другому русі Белліко високо відкинула себе назад у повітрі і сперлася задньою ногою об стіну, різко змінюючи напрямок і піднімаючись вище. Потім вона з величезною швидкістю кинулася вниз на Батлера, а її п’ятка перетворилася на наконечник стріли, спрямованої в нервове сплетіння на шиї Батлера.

«Зараз вирублю цю людину і розламаю захисну панель»,— подумала Белліко, заздалегідь святкуючи свою перемогу.

Батлер ударив по її п’яті своєю лівою долонею, а пальцями правої руки ткнув Белліку в живіт, доволі сильно, щоб збити дихання, тому що немає на всій планеті бійця, який міг би продовжувати битися, коли його позбавили можливості дихати. Белліко звалилася на килим, як мішок із камінням, і застогнала, згорнувшись у клубок.

— Як? — видихнула вона. — Як?

Батлер підняв її, схопивши за комір,

— Тоді у Джульєтти був день народження. Я просто дозволив їй перемогти.

Він підтяг Белліку до захисного терміналу і вже набрав код, коли почув позаду себе часті звуки цокання кігтів по паркету. їх він упізнав одразу.

— Тепер мене атакує собака.