Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 24)

Артеміс постукав по своєму годиннику.

— Зазвичай я можу отримати віддалений доступ за допомогою мого годинника або по телефону, але інформаційна мережа Фаулів відмовила. Нещодавно я оновлював хост-контролер, і, можливо, в ньому опинився компонент, вироблений Кобой, тому нам доведеться скористатися панеллю в моєму кабінеті.

Батлер знав, що обов’язок виступати в ролі адвоката диявола лежить на ньому.

— А чи не вийде так, що ми опинимося замкненими тут сам на сам зі зграєю піратів?

— Або замкнемо їх тут разом із нами,— посміхнувся Артеміс.

Салтон Фіннакр скаржився своєму дружку Дж. Хізу про втрату свого тіла.

— Пам’ятаєш, які в мене були біцепси? — сумно запитав він.— Як стовбури дерев. А подивися на мене зараз.— Він хитнув лівою рукою, щоб показати, як звисають із кісток в’ялі клапті підгнилої плоті.— Я ледь утримую цю вогненну палицю.

— Це не вогняна палиця,— повчально сказав Дж. Хіз.— Вони називають це «пістолети». Не надто складне слово, щоб запам’ятати його, га?

Салтон подивився на автоматичний пістолет, який тримав у своїх висохлих кістлявих пальцях.

— Напевно. Так, кажеш, просто цілься і натискай?

— Белліко так сказала.

— Чули, берсерки? — звернувся Салтон до півдюжини піратів, які стовпилися на сходовій клітці позаду нього.— Просто цілься і стріляй. І не бійся зачепити когось зі своїх, хто стоїть попереду, тому що ми і так уже мерці.

Вони стояли у викладеному червоною цеглою коридорі, молячись про те, щоб поблизу з’явилися люди.

Було б соромно прочекати стільки часу і не вбити хоч когось.

Трьома метрами нижче, у винному льосі, Батлер тримав у руках дві пляшки рідкісного і дорогого віскі «Макаллан» 1926 року.

— Ваш батько буде не в захваті,— сказав він Артемісу.— Тридцять тисяч євро за один снаряд.

— Упевнений, що він зрозуміє, враховуючи обставини,— відповів Артеміс, беручись пальцями за дверну ручку.

— О! — коротко реготнув Батлер.— Цього разу ми розповімо вашому батькові про обставини? Це буде вперше.

— Ну, можливо, не про всі обставини,— вніс поправку Артеміс і широко відчинив двері.

Батлер ступив у проріз і жбурнув пляшки в стелю над головами піратів. Обидві розлетілися вщент, огорнувши берсерків хмарою міцного алкоголю. Холлі зробила крок між ніг Батлера і вистрілила в цю хмару. Не минуло й секунди, як уся купка піратів була охоплена блакитними та помаранчевими язиками полум’я, що залишали на стелі чорні плями. Це, здавалося, не надто стурбувало ворогів, не беручи до уваги одного, на дерев’яних протезах,— він незабаром залишився без ніг і стояти вже не міг. Решта обгоріли до скелетів, але продовжували рухатися, спрямовуючи свої стволи в бік підвальних дверей.

— Будинок урятує нас? — нервово запитала Холлі.— Ти так говорив.

— Три,— сказав Артеміс,— два... один.

Датчик протипожежної системи зареєстрував підвищення температури і дав команду восьми з двох сотень форсунок погасити полум’я замороженою пінкою. Під ударом потужних струменів пірати звалилися з ніг і стали стріляти наосліп. Кулі, брязкаючи, рикошетом відскакували від стін і сходових східців. Ударяючись об сталеві перила, кулі втрачали свою кінетичну енергію і, димлячись, падали вниз. У коридорі температура піратських скелетів за неповні десять секунд знизилася більше ніж на сотню градусів, від чого кістки стали крихкі, як пресоване листя.

— Ходімо,— сказав Батлер і рвонув угору сходами, врізаючись у дезорієнтованих піратів, наче влучні кулі, що збивають кеглі в боулінгу. Невдачливі берсерки розсипалися при першому ж ударі, розлетівшись на мільйони кістяних кристаликів, які кружляли в повітрі, немов сніжинки. Холлі й Артеміс пішли за охоронцем по коридору, трощачи ногами уламки кісток і навіть не затримуючись, щоб підібрати зброю,— все одно пірати вже встигли розстріляти всі патрони, і вона стала непотрібною.

Як зазвичай, під час утечі Артеміса з боків прикривали Батлер і Холлі.

— Ворушіться,— кричала, трохи відстаючи, Холлі.— Там мають бути ще, отже не розслабляйтеся.

Дійсно, кілька піратів перебували в бункері, і вони були дуже задоволені собою.

— Це найхитромудріша штука, яку ми коли-небудь провертали,— сказав старший групи, Пронк О’Чтейл. — Вони прийдуть сюди, щоб сховатися від нас, а ми вже тут.

Він зібрав навколо себе свою кістляву команду.

— Повторимо ще раз. Що ми робимо, коли почуємо їх?

— Ми ховаємося,— відповіли пірати.

— А що ми робимо, коли вони з’являться?

— Несподівано вистрибуємо,— радісно відповіли пірати.

— Що доручено саме тобі? — запитав Пронк, указуючи кістлявим пальцем.

Маленький пірат, який стояв під стіною і був одягнений у зотлілі залишки дерев’яного барила,— саме на нього вказав Пронк — бадьоро відрапортував:

— Натискаю на цю кнопку, сталеві двері зачиняються, і всі ми будемо замкнені тут.

— Добре,— похвалив його Пронк. — Дуже добре.

У бункер із коридора і зі сходів долинуло дзвінке стаккато пострілів, відбите склепінчастими стелями.

— Вони наближаються, камради,— сказав Пронк.— Пам’ятайте: кожного з них слід убити кілька разів, для гарантії. Отже ріжте їх, поки у вас руки не відваляться.

Пірати присіли навпочіпки і зачаїлися в темряві. Падаюче ззовні світло тьмяно поблискувало на їхніх мечах.

Якби Белліко глибше покопалася 6 у спогадах Джульєтти, вона могла б дізнатися, що бункер можна відчинити або заблокувати ззовні,— дистанційно або за допомогою програми, яка активується голосом. Та якби вона і знала про це, що з того? Який сенс людям відрізати себе від свого притулку? Маячня божевільного.

Батлер призупинився, проходячи повз двері бункера, і чітко сказав у маленький мікрофон, установлений у сталевій рамці:

— Батлер Д. Вища категорія допуску. Зачинити.

Важкі двері ковзнули вниз, повністю блокуючи бункер і замикаючи всередині купку піратів. У Артеміса була секунда, щоб поглянути під двері.

«Цей пірат дійсно в діжці? — подумав він.— Так, сьогодні мене складно здивувати чимось іще».

Підійшовши до відчинених дверей, що вели в лабораторію і робочий кабінет, Батлер скинув угору кулак. Не знайомий з військовими сигналами, які передаються за допомогою рук, Артеміс з розмаху уткнувся в широку спину охоронця. На щастя, Артеміс був недостатньо важким, щоб змусити Батлера зробити ще один крок, який міг стати фатальним, оскільки сестра охоронця напевно проткнула б його своєю стрілою.

— Зрозумів,— прошепотів Артеміс.— Піднятий угору кулак означає «стоп!»

Батлер приклав до своїх губ палець.

— А це означає «стули пельку»,— шепнув Артеміс.— Усе ясно.

Як виявилося, шепіт Артеміса почули за дверима лабораторії, і реакція пішла негайно — піднявши хмару пилу від штукатурки, у стіну устромилася алюмінієва стріла.

Батлеру і Холлі не потрібно було обмінюватися ні словами, ні поглядами. Обидва вони були досвідченими бійцями і знали, що кращий час для атаки — короткий проміжок між пострілами противника, який у даному випадку обрав стріли.

— Ліворуч,— сказав Батлер, і цього було досить. У перекладі для чайників це означало, що він бере на себе будь-яких супротивників у лівій половині кімнати, а права половина, таким чином, дістається Холлі.

Пригнувшись, вони влетіли всередину і відразу розділилися. Батлерові було легше — він був знайомий з плануванням лабораторії і знав, що, за логікою, найкраще місце для укриття розташоване позаду довгого робочого столу з іржостійкої сталі, на якому Артеміс ставив свої загадкові досліди і будував експериментальні моделі.

«Завжди хотів перевірити, наскільки надійне це укриття»,— подумав Батлер, кидаючись за стіл, немов регбіст, що вступає в сутичку за м’яч, вирішальний для результату матчу. Повз його вуха просвистіла стріла, а наступної секунди Батлер врізався в стіл плечем, зрушуючи важкий предмет із місця й обриваючи під’єднані до нього кабелі, з яких посипалися іскри і почулося шипіння газу.

Гобдоу піднявся на робочий стіл з короткою шаблею в одній руці і пістолетом у другій, і в цей момент горючий газ привітався з обірваним електричним кабелем. Прогримів вибух, який скинув берсерка з робочого столу назад, на оксамитові штори.

Белліко швидко оцінила ситуацію і кинулася до кабінету.

Побачивши це, Батлер крикнув Холлі:

— Я за Джульєттою. Скрути Майлса.

«Сподіваюся, хлопчик утратив свідомість»,— подумала Холлі, але зрозуміла, що її сподівання не виправдалися, коли побачила, як Майле Фаул виплутується з оксамитових штор.

З його погляду Холлі зрозуміла, що в тілі Майлса раніше перебував берсерк, і він не має наміру здаватися. Тепер зі зброї у нього залишилася лише коротка шабля, але Холлі знала, що берсерки б’ються до останньої краплі крові, навіть якщо ця кров, строго кажучи, не їхня власна.

— Не покаліч його,— попросив Артеміс.— Йому лише чотири роки.

Гобдоу вишкірився, оголюючи свої молочні зуби, які Майле благоговійно чистив зубною щіткою, зробленою у вигляді голови Ейнштейна. Зі щітки стирчали щетинки.

— Ти маєш рацію, зраднику. Гобдоу лише чотири роки, отже мене калічити не можна.

Холлі хотілося, щоб Артеміс тримався подалі. Хоча у цього Гобдоу і був абсолютно невинний вигляд, бойового досвіду йому було не позичати, а по тому, як він крутить шаблю в руці, стало ясно, що досвід він не розгубив.

«Якби цей хлопець був у своєму власному тілі, мені б не минути лиха»,— подумала Холлі.