Йон Колфер – Артеміс Фаул. Останній хранитель (страница 13)

— Потрібно знайти вихід, Холлі.

Холлі ледь утрималася, щоб не хіхікнути. Вивести звідси «Купідона» означало добровільно зруйнувати всю споруду ЛЕП. Вона просто роздере сторінки його законів на клаптики, змішає їх із випорожненнями троля, розведе багаття і спече на ньому оладки.

— Оладки з лайна,— пробурмотіла вона щось незвичне, якщо ви не були знайомі з ходом її думки.

— Можеш спекти на дозвіллі оладки з лайна,— сказав Артеміс, який зумів чітко простежити думки Холлі, — але ми повинні за всяку ціну зупинити Опал.

Холлі завагалася.

Артеміс скористався її розгубленістю.

— Холлі, це надзвичайні обставини, — вагомо промовив він. — Ти пам’ятаєш вираз Батлера? «Смертельний капкан». У ньому цієї хвилини перебувають мої брати. У смертельному капкані. І ти знаєш, що Джульєтта пожертвує всім, щоб урятувати їх.

Батлер нахилився вперед, ухопившись за ремінну петлю, яку майже вирвав з коренем.

— Розмірковуючи по-бойовому,— вимовив він, інстинктивно зрозумівши, яким чином можна підштовхнути до дій капітана ельфійської поліції,— потрібно виходити з того, що лише ми є силою, що стоїть між Опал та її планами, які вона відшліфувала, сидячи в одиночній камері в’язниці. Пам’ятайте, вона була готова пожертвувати собою. Вона все продумала. Ми повинні йти. Ну ж бо, солдате!

Батлер мав слушність, і Холлі знала це.

— ОК,— сказала вона, вводячи параметри в дорожній комп’ютер «Купідона».— Якщо ви вже так просите.

Уздовж тунелю летів ельф у світному жилеті й поспішав так, що зачіпав своїми крилами закруглені стіни.

Як відомо, на кінчиках крил ельфів є чутливі біо-сонари, і в разі ушкодження їх доводиться лікувати дуже довго, не один рік. Отже такий нерозважливий політ свідчив про те, що ельф перебуває у вкрай пригніченому стані.

— Це Нандер Фалл, — простогнала Холлі. — Містер Інструкція.

Фалл був схиблений на тому, щоб не дати людям зробити згубний вплив на Небесне місто або вкрасти що-небудь звідти, тому він вимагав повного огляду при кожній посадці «Купідона».

— Рушаймо,— поквапив Батлер. — У нас немає часу на формальності.

Нандер Фалл крикнув їм у мегафон:

— Зупиніться, капітане Шорт. Що ви робите? Я знаю, що у вас є пропуск, але зараз непередбачена ситуація.

— Немає часу,— сказав Артеміс.— Немає часу.

Фалл повис за метр від лобового скла.

— Я дивлюся вам в очі, Шорте, і бачу в них сум’яття. Ми тут замкнені. Захисне поле зруйноване, ви розумієте це? Залишається чекати, поки який-небудь землянин із лопатою не відкопає весь порт. Усіх кинули на підкріплення. Вимикайте двигун, Шорте, це наказ.

Очі Нандера Фалла викотилися з очниць, немов гусячі яйця, крильця його переривчасто ворушилися. Ельф перебував на межі зриву.

— Якщо ми попросимо дозволу, він нас пропустить? — запитав Артеміс.

Холлі сумнівалася в цьому. Позаду Фалла виднівся вихід із тунелю, і там у відблисках аварійних вогнів нервово метушилися пасажири. Ситуація була досить складною, щоб стримувати її, не допускаючи паніки.

Пролунав сигнал бортового комп’ютера, який вивів на дисплей оптимальний маршрут руху, і цей звук підстьобнув Холлі.

— Шкодую,— твердо сказала вона Нандерові Фалду. — Але нам уже час.

Крила Фалла нервово затріпотіли.

— Нічого мене жаліти! І нікуди вам не час.

Але Холлі дійсно шкодувала, і їй дійсно було час. 1 вона вирушила. Попереду над їхніми головами тягнувся засклений жолоб, уздовж якого по роликовому конвеєрі пропливав багаж, а на вбудованому в скло дисплеї висвічувалося ім’я власника багажу. Зараз конвеєр стояв, а валізи і сумки валялися на ньому в безладі, немов кинуті на березі човна.

Холлі натиснула на рукоять управління, спрямовуючи «Купідона» в цей жолоб, оскільки комп’ютер запевняв, що ширини жолоба буде достатньо для їхньої машини. Однак з кожного боку до дуг із коліщатками залишався проміжок не більше двох сантиметрів.

Вражений Нандер Фалл кинувся за ними в погоню. Він скакав уздовж жолоба, залишки зачіски

метлялися за його головою, немов вітропокажчики на аеродромі, і він кричав у свій маленький мегафон.

Холлі театрально знизала плечима.

— Не чую вас,— заявила вона.— Пробачте.

І вона залишила піксі сваритися в багажному тунелі, який плавно закружляв у напрямку до залу прибуття.

Холлі вела «Купідона» по вигинах тунелю у світлі фар, які висвітлювали стіни, оточені кілометрами електричних мереж, що вийшли з ладу. У розподільних коробках, де диміли конденсатори і запобіжники, які поплавились, возилися неясні тіні.

— Гноми,— сказала Холлі. — Вони найкращі електрики. Можуть працювати при повній темряві і в будь-якому, навіть найтіснішому просторі. До того ж вони з’їдають компоненти, які вийшли з ладу.

— Ти серйозно? — здивувався Батлер.

— Абсолютно. Мульч переконував мене, що мідь добре дезінфікує шлунок.

Артеміс у цій розмові участі не брав. Він був занурений у роздуми, малюючи перед собою всілякі сценарії подальшого розвитку подій, що можуть чекати їх, коли вони досягнуть маєтку Фаулів, і прикидав, як їм вийти переможцями з будь-якої ситуації.

У цьому сенсі метод Артеміса нагадував манеру американського шахового гросмейстера Боббі Фішера, який умів заздалегідь прорахувати майбутній хід суперника і знайти відповідь на нього. Щоправда,

у випадку з Артемісом противник міг зробити хід, який просто неможливо передбачити, таким чином обдумування таких невизначених сценаріїв він вирішив відкласти наостанок.

Отже, він розмірковував, усе глибше розуміючи, що, правду кажучи, усі його витівки марні, оскільки йому невідомі багато констант цього рівняння, не кажучи вже про можливі варіанти.

Крізь логічні роздуми все частіше на поверхню проривалася сувора клятва:

— Якщо ті, кого я люблю, постраждали, Опал Кобой повинна заплатити за це.

Артеміс намагався відганяти цю непотрібну зараз думку, але жага помсти не бажала відступати від нього.

Холлі управляла «Купідоном» у цілому кілька сотень годин — замало для того, що вона збиралася зробити. Втім, для цього не вистачило б і цілого життя, проведеного в кріслі пілота.

«Купідон» нісся по тунелю, шини верещали по жолобках триплекса, додаткове прискорення йому надавала маленька ракета, замаскована під вихлопну трубу. По дорозі «Купідон» трощив сумки й валізи або розкидав їх на всі боки і вони звалювалися з жолоба, як розчин із кельні муляра, і плюхалися вниз, розсипаючи в повітрі одяг, косметику і провезені землянами контрабандні сувеніри. Митники конфісковували більшу частину таких артефактів, але не все. Наприклад, так ніхто ніколи і не з’ясував, яким чином було вивезене у валізі велике полотно Гендальфа.

Холлі вела «Купідона» вперед, примруживши очі та зціпивши зуби. Багажний жолоб ніс їх тепер через материковий ґрунт. Вони піднімалися по спіралі вгору, крізь археологічні шари — страти, повз кістки динозаврів і кельтські могили, через поселення вікінгів і норманські стіни, поки «Купідон» не опинився у великому залі прибуття з Небесним вікном — прозорим дахом, що відкривався безпосередньо на поверхню.

Зал нагадував лігво лиходія з фільму про Джеймса Бонда з павутиною будівельних металевих балок і подавальних рейок для шаттлів.

Зазвичай Небесне вікно було закамуфльовано за допомогою проекторів і захисних полів, але зараз вони не діяли, оскільки вибухнули всі деталі, вироблені на підприємствах Кобой. Наближався полудень, і за склом по ірландському небу пливли дощові хмари. Зверху, з поверхні Землі, було видно весь зал прибуття, і якби була охота, можна було навіть сфотографувати його з усіма деталями — завмерлими візками і підйомниками. Рвані отвори у їхніх корпусах димілися, немов побиті кулями снайпера. Тільки нікому було зараз піддивлятися.

Холлі запитала комп’ютер, чи є інший спосіб вибратися назовні, крім того, який вона припускала. Бортовий аватар байдуже доповів їй, що такий спосіб дійсно є, але вихід назовні розташований за триста кілометрів звідси.

— Д’арвіт,— пробурмотіла Холлі, вирішивши, що більше їй не слід турбуватися ні про порушення інструкцій, ні про псування майна. Потрібно дивитися ширше, а тих, хто плаче і здається, не любить ніхто.

«Плаксіїв ніхто не любить». Так завжди казав їй батько.

Бона ніби бачила, як він кожну вільну хвилину присвячував своєму улюбленому саду, поливаючи водорості, які ростуть під лампами штучного світла.

Холлі немов почула, як він говорить їй: «Це твоя частина справи, Маківко. Ми з твоєю мамою працюємо понаднормово, щоб підтримати нашу сім’ю.— Тут він обов’язково зробить паузу і потре своє підборіддя.— Берсерки давним-давно принесли народу вирішальну жертву. Ніхто не просить тебе заходити надто далеко, але те, що потрібно, ти маєш робити, причому з посмішкою на обличчі. — Тепер він випрямиться і скаже «сержантським» тоном: “Уперед, солдате Маківко. Плаксіїв не любить ніхто”».

Холлі помітила своє відображення в лобовому склі. Її очі затуманились сумом. У їхній родині всіх дочок називали Маківками. Ніхто не пам’ятав уже чому.

— Холлі,— гукнув Артеміс.— Охорона наближається.

Холлі винувато моргнула і озирнулася навсібіч. Кілька охоронців наближалися до «Купідона», намагаючись залякати її своїми марними нейтронними рушницями і тримаючись під прикриттям паруючого корпусу перевернутого шаттла.

Один з охоронців двічі вистрілив, і кулі відлетіли від переднього крила «Купідона».