Йон Колфер – Артеміс Фаул. Код вічності (страница 45)

За прозорими дверима були звичайні. Куб дис­танційно відкрив замок, і вся банда зайшла до вести­бюлю. Сигналізація не спрацювала, охоронці назу­стріч їм не вискочили.

Спіро пішов коридором. Новий технологічний друг і думка про те, що зовсім скоро «Фонетикс» вилетить із бізнесу, зробили його напрочуд хоробрим. Система охорони для Куба була не серйозніша, ніж паперова огорожа для танка, і зовсім скоро Спіро з компанією спускалися на вісім поверхів вниз до лабораторій.

— Ми їдемо під землю,— хмикнув Пекс.— Туди, де лежать кістки динозаврів. А ви знали, що через мільйон мільярдів років лайно динозаврів перетво­рюється на діаманти?

Як правило, такий коментар уважався образою, але сьогодні Спіро був у чудовому гуморі.

— Ні, я не знав, Пексе. Може, платити тобі зар­платню лайном?

Пекс вирішив, що заради своїх фінансів краще тримати язика за зубами.

На вході в лабораторію стояв сканер відбитків пальців. Навіть не гелевий. Куб легко відсканував відбитки на пластині та знову спроектував їх на сен­сор. Навіть коду не було.

— Так просто,— хмикнув Спіро.— Я мав зробити це ще кілька років тому.

— Можна трохи подякувати,— не витримав Фоу­лі.— Врешті-решт, я привів нас сюди і знешкодив охорону.

Спіро підніс коробочку до обличчя.

— Я ж не розтрощив тебе, Кубе, тож уважай, що подякував.

— Нема за що,— буркнув Фоулі.

Арно Блант перевірив монітори охорони. Повсю­ди лежали непритомні охоронці, один відключився, ледь засунувши в рота бутерброд.

— Маю зізнатися, містере Спіро, що робота чис­та. «Фонетикс» навіть сам сплатить за сонний газ.

Спіро глянув на стелю. Там у напівтемряві блима­ли кілька червоних вогників камер.

— Кубе, а ти не збираєшся навідатися до відео- кімнати по дорозі назад?

— Такого не буде,— відповів Фоулі, як справжній актор,— Я стер із плівок наше зображення.

Пекс і Чіпс підхопили Артеміса під руки.

— Зрадник,— пробурмотів хлопець.— Я подару­вав тобі життя, Кубе. Я твій творець.

— Так. Може, ти зробив мене занадто схожим на тебе. «Aurum potestas est». Золото — сила. Я лише роблю те, чого ти мене навчив.

Спіро ласкаво потер Куб.

— Подобається мені цей хлопець. Немов брат, якого я ніколи не мав.

— Я думав, у вас є брат,— спантеличено сказав Чіпс.

— Гаразд,— відмахнувся Спіро.— Немов брат, який мені дуже подобається.

Сервер «Фонетикс» розташувався по центру лабо­раторії. Монолітний жорсткий диск із довгими дро­тами, що тяглися в різні боки.

Спіро відчепив свого найкращого друга від паска.

— Де ти хочеш бути, Кубе?

— Просто постав мене на кришку сервера, мої омні-сенсори зроблять усе, що потрібно.

Спіро так і зробив, і через кілька секунд на ма­ленькому екрані Сі-Куба замерехтіли схеми.

— Вони в мене! — зрадів Спіро, тріумфально роз­махуючи кулаками.— Це останній електронний лист з вигаданими цінами на акції, що я отримую від цих хлопців.

— Завантаження завершено,— відрапортував Фо­улі.— Маємо всі проекти «Фонетикса» на найближчі десять років.

Спіро притиснув Куба до грудей.

— Чудово! Я зроблю нашу версію телефону «Фо­нетикс» раніше за них, зароблю кілька мільйонів, а вже потім випущу Куб.

Арно зосередив увагу на моніторах охорони.

— Е-е, містере Спіро, здається, у нас незапланована ситуація.

— Ситуація? — гримнув Спіро.— Що це означає? Ти більше не солдат, Бланте. Говори англійською.

Новозеландець постукав пальцем по монітору, немов від цього щось змінилося б.

— Тобто, маємо проблему. Я би сказав, велику проблему.

Спіро схопив Артеміса за плече.

— Що ти накоїв, Фауле? Це якась?..

Спіро не закінчив фразу. Він щось помітив.

— Твої очі. Що з твоїми очима? Вони різного ко­льору.

Артеміс подарував йому свою найкращу вампірську посмішку.

— Це щоб краще вас бачити, Спіро.

У вестибюлі «Фонетикса» сплячий охоронець раптом прийшов до тями. Це була Джульєтта. Вона обережно визирнула з-під козирка бейсболки, щоб переконатися, що Спіро нікого не лишив у коридорі.

Після того як Спіро захопив Артеміса в захище­ній кімнаті, Холлі перенесла їх до «Фонетикса», щоб розпочати план Б.

Звісно, не було ніякого сонного газу. І охоронців було лише двоє. Один спав у кімнаті відпочинку, ін­ший обходив верхні поверхи. Проте Спіро не по­трібно було цього знати. Він побачив численну ро­дину Фоулі, які хропли по всіх кабінетах завдяки підключенню до відеосистеми «Фонетикса».

Джульєтта підняла слухавку телефону на столі й натиснула три кнопки.

9... 1... 1...

Спіро обережно потягнувся двома пальцями до ока Артеміса і витяг звідти іридокамеру. Уважно її роздивився, особливо мікросхеми на ввігнутому боці.

— Електроніка,— прошепотів він.— Дивовижно. Що це таке?

Артеміс поморгав, щоб з ока скотилася сльозинка.

— Нічого. Цього ніколи тут не було. І мене теж ні­коли тут не було.

Обличчя Спіро спотворилося від люті.

— Ти тут був, Фауле, і ніколи звідси не вийдеш.

Блант постукав свого роботодавця по плечу. Не­простима фамільярність.

— Босе, містере Спіро. Ви маєте це побачити.

*

Джульєтта зняла куртку охоронця «Фонетикс». Під нею була поліцейська форма. В лабораторіях може статися все що завгодно, і її обов’язок — простежити, щоб з Артемісом нічого не сталося. Вона сховалася за колонами у вестибюлі і стала чекати сирен.

Спіро дивився на монітори охорони. Зображення змінилося. Не було більше ніяких охоронців. Замість них на екранах Спіро зі своїми помічниками заходи­ли до «Фонетикса». Але була одна важлива відмін­ність. Артеміса на екрані не було.

— Що відбувається, Кубе? — просичав Спіро.— Ти ж казав, що всі наші сліди стерті з плівки.

— Я збрехав. Мабуть, у мене розвивається схиль­ність до злочинів.

Спіро з усієї сили кинув Куб на підлогу. Той ли­шився цілим.

— Міцний полімер,— сказав Артеміс, піднімаючи мініатюрний комп’ютер.— Розбити майже немож­ливо.

— На відміну від тебе,— зауважив Спіро.