Йон Колфер – Артеміс Фаул. Код вічності (страница 30)

— Гей, містере-силачу, якщо хлопець впаде за огорожу, можеш стрибати за ним, бо цей малий мені дорожчий за армію охоронців.

Блант опустив Артеміса.

— Ти не назавжди такий цінний, Фауле,— зловіс­но просичав він.— А коли твої акції знеціняться, на тебе чекатиму я.

Вони увійшли у дзеркальний ліфт і піднялися на вісімдесят п’ятий поверх, де на них чекав доктор Пірсон із двома мускулистими охоронцями. І загля­нувши в їхні очі, Артеміс міг точно сказати, що ці двоє були явно не нейрохірургами. Власне, більш за все вони були схожі на двох ротвейлерів, що стали на задні лапи. Мабуть, дуже зручно мати поруч таких громил, які трощать усе навколо і не ставлять незручних питань.

Спіро підкликав одного із них.

— Пексе, ти знаєш, скільки потрібно заплатити Антонеллі, якщо ми втратимо одного з його людей?

Пекс хвилинку подумав. Губи в нього ворушили­ся в такт думкам.

— Так, зачекайте. Ага. Двадцять штук за метале­вого чоловіка і п’ятнадцять за мавпу.

— Це якщо він мертвий, так?

— Мертвий або непри... нипра... не може працю­вати більше.

— Гаразд,— кивнув Спіро.— Підіть до Карли Фрацетті і скажіть, що я винен їй тридцять п’ять штук за всю команду. Переведу на її рахунок на Кай­манах завтра вранці.

Мульча це питання дуже зацікавило, і його можна зрозуміти.

— Перепрошую? Тридцять п’ять штук? Але ж я досі живий. Ви винні лише двадцять штук за Мока­сина. Чи ви хочете накинути мені п’ятнадцять тисяч на чай?

Спіро зітхнув так щиро, що йому майже можна було повірити.

— Справи такі, Мо,— сказав він, грайливо ущип­нувши Мульча за плече.— На кону великі гроші. Ве­личезні. Тут фігурують телефонні номери. І я не можу дозволити, аби якась інформація просочилася назовні. Може, ти щось знаєш, а може, ні. Але я не збираюся ризикувати. Не хочу, аби одного дня ти з’явився до «Фонетикс» або ще до когось із моїх кон­курентів. Думаю, ти,.мене розумієш.

Мульч розтягнув губи, відкривши ряд здоровен­них зубів.

— Прекрасно розумію, Спіро. Ти гадюка, що лег­ко вжалить у спину. Знаєш, а хлопець пропонував мені два мільйони за те, щоб я його відпустив.

— Слід було брати готівку,— сказав Арно Блант і штовхнув Мульча в руки Пекса.

Навіть коли його тягли коридором, гном не за­кривав рота.

— Закопай мене глибше, Спіро. Дуже-дуже глибоко.

Спіро примружив очі.

— Чули, хлопці? Перед тим, як іти до Фрацетті, закопайте його глибше.

Доктор Пірсон провів групу в захищену кімнату. Вони пройшли через маленький передбанничок і опинилися в контрольному пункті охорони.

— Будь ласка, стань на сканер,— попросив Пір­сон.— Нам би не хотілося, аби сюди потрапив якийсь жучок. Особливо електронний.

Артеміс став на килимок сканера. Той спружинив під ногами, як губка. На черевики бризнуло піною.

— Антиінфекційна піна,— пояснив Пірсон.— Убиває будь-які віруси, які ти міг підчепити. Зараз у кімнаті проводяться біотехнологічні експеримен­ти. Підвищена чутливість до захворювань. До того ж піна допомагає нейтралізувати засоби спостережен­ня, які можуть прикріпити до черевиків.

Сканер над головою облив Артеміса пурпуровим світлом.

— Мій власний винахід,— похвалився Пірсон.— Комбінований сканер. Тут і термал, і рентген, і де­тектор металу. По суті, проміні розбивають тіло на елементи і відображають їх на цьому екрані.

Артеміс побачив свою ЗD-копію на маленькому плазмовому моніторі. Він затамував подих. Аби лише обладнання Фоулі виявилося саме таким ро­зумним, яким його вважав кентавр.

На моніторі на куртці Артеміса пульсував черво­ний вогник.

— Ага,— зрадів доктор Пірсон і схопив хлопця за ґудзик.— Що у нас тут?

Ґудзик хруснув, і з нього випали мініатюрний мі­крофон і джерело живлення.

— Дуже розумно. Мікро-жучок. Наш юний друг збирався за нами шпигувати, містере Спіро.

Йон Спіро не розсердився. Він навіть був задово­лений, що отримав можливість зробити кілька сар­кастичних коментарів.

— От бачиш, хлопче. Може, ти і геній, але шпи­гунство і стеження,— це моя справа. Повз мене не можна нічого пронести. І чим скоріше ти це зумієш, тим скоріше ми перейдемо до справжньої роботи.

Артеміс зійшов з килимка. Приманка спрацюва­ла, а справжніх жучків система навіть не помітила. Пірсон розумний, але Фоулі розумніший.

Артеміс уважно оглянув передпокій. Тут було ба­гато чого цікавого. На кожному квадратному санти­метрі металевої поверхні можна було знайти якийсь прилад спостереження. Судячи з того, що побачив Артеміс, навіть мураха не проповзла б непоміченою. Не кажучи вже про двох людей, ельфа і гнома,— це якщо гном переживе Пекса і Чіпса.

Вражали вже самі двері. Зазвичай такі кімнати на­магалися зробити якомога більш показними: багато хрому і кнопок, щоб справити враження на акціо­нерів. У святилищі Спіро не було жодного зайвого тумблера. Артеміс помітив найновіший комп’ютер­ний замок на подвійних титанових дверях. Спіро набрав іще одну складну комбінацію цифр, і двері завтовшки в метр розсунулися лише для того, щоб відкрити ще одну перешкоду. Інші двері.

— Уяви, що ти злодій,— сказав Спіро, немов го­тував актора на роль,— і тобі потрібно пробратися в будинок, пройти повз електронні очі та замкнені двері. Уяви, що тобі якось удалося обдурити лазери, сенсорні килими, зламати код на дверях і відчинити перші двері,— неймовірний подвиг, до речі. І поки ти все це уявляєш, припустімо, ти вивів із ладу із півдюжини камер, і навіть у такому разі: чи зможеш ти відчинити ці двері?

Спіро став на маленьку червону пластинку на під­лозі перед дверима. Приклав великого пальця до сканера, широко розплющив очі й чітко сказав:

— Йон Спіро. Я бос, тому відкривайтеся швидше.

Трапилося чотири речі. Сканер сфотографував сітківку його лівого ока і передав зображення в комп’ютер. Інший сканер перевірив великий па­лець на його правій руці, а голосовий аналізатор пе­ревірив акцент, тембр та інтонацію голосу. Коли комп’ютер перевірив усю цю інформацію, двері від­чинилися, і перед ними відкрилася велика кімната.

По центру на спеціально виготовленій сталевій колоні стояв Сі-Куб. Він був прикритий коробкою із плексигласу, і на його грані було направлено при­наймні шість камер. Перед ельфійською штучкою стояли спина до спини двоє кремезних охоронців, створюючи живий бар’єр.

Спіро не втримався від удару нижче пояса:

— На відміну від тебе, я охороняю свої технології. Ця кімната єдина у світі.

— Жива охорона в герметичній кімнаті. Цікаво.

— Ці хлопці тренувалися на великій висоті. Охо­ронці щогодини міняються, і кожен має при собі ба­лон із киснем. А ти як думав? Провести сюди венти­ляцію?

Артеміс кинув на хвалька хмурий погляд.

— Немає потреби вихвалятися, Спіро. Я тут. Ви перемогли. Можемо продовжувати?

Спіро набрав на колоні останню кодову комбіна­цію, і плексигласові панелі піднялися. Він дістав Куб із пінопластового гніздечка.

— Перегин, вам так не здається? — прокоменту­вав Артеміс.— Усе це навряд чи потрібно.

— Ніколи не можна знати напевне. Деякі нечесні бізнесмени з радістю позбавлять мене цієї здобичі.

Артемісу випала нагода відігратися.

— Слухайте, Спіро. Чи ви справді думаєте, що я спробував би сюди залізти? Може, вважаєте, що я залетів би сюди з ельфами і за допомогою магії викрав би цю коробочку?

Спіро розреготався.

— Можеш приводити сюди всіх ельфів, яких зна­єш, Арті. Ніякої магії вам не вистачить, і Куб ли­шиться там, де він є.

Джульєтта була громадянкою США, хоча її брат народився на іншому кінці світу. І вона була рада по­вернутися до рідної країни. Шум чиказького тран­спорту і невщухаючий хор різних мов пробуджував відчуття дому. Вона обожнювала хмарочоси і труби, і милий сарказм вуличних торговців. Якщо вона ко­лись десь і осяде, то лише у США. На західному узбе­режжі, десь на сонечку.

Джульєтта і Холлі кружляли навколо Вежі Спіро у міні-вені із затемненими вікнами. Холлі сиділа ззаду і дивилася відео, яке передавала іридо-камера Артеміса на візор її шолома.

Один раз вона навіть тріумфально підняла кулака.

Джульєтта зупинилася на червоному світлі.

— Як справи?

— Непогано,— підняла Холлі візора.— Пішли за­копувати Мульча.

— Круто! Саме так, як і казав Артеміс.

— І Спіро щойно запросив ельфів, яких знає Ар­теміс, до будинку.

Цей момент був дуже важливим. Книга забороня­ла ельфам входити до людського помешкання без за­прошення. Тепер Холлі могла заходити всередину і робити там усе, що їй заманеться, не порушуючи ельфійської доктрини.