Йон Колфер – Артеміс Фаул. Код вічності (страница 15)

— Дефлектори Небесного міста безсилі проти на­ших власних технологій. Рано чи пізно Спіро дізна­ється про ельфів. І коли це станеться, така людина, як він, просто не дозволить нам жити в гармонії.

Холлі виразно подивилася на Артеміса.

— Нікого тобі не нагадує?

— Я зовсім не схожий на Йона Спіро,— почав за­хищатися хлопець.— Він холоднокровний убивця!

— Зачекай кілька років,— сказала Холлі,— Ти теж таким станеш.

Фоулі зітхнув. Зведіть Артеміса Фаула і Холлі Шорт в одній кімнаті і за кілька хвилин матимете скандал.

— ОК, Холлі,— втрутився кентавр,— Спробуємо діяти як професіонали. Крок перший: припинити ізоляцію. Наступне, що ми зробимо,— повернемо Куб, доки Спіро не розгадав усі його секрети.

— Якийсь час у нас є,— сказав Артеміс.— Куб за­шифрований.

— Як добре?

— У жорсткий диск убудований код вічності.

— Код вічності,— гмикнув Фоулі.— Я вражений.

— То було не так уже і складно. Я винайшов абсо­лютно нову мову, тож Спіро не матиме, від чого від­штовхуватися.

Холлі відчула себе виключеною із розмови.

— Скільки часу знадобиться, щоб зламати цей код вічності?

Артеміс не втримався і скептично підняв брови.

— Вічність,— відповів він.— Теоретично. Але з такими технологіями, як у Спіро, трохи менше.

Холлі не звернула уваги на його тон.

— Добре, тоді ми в безпеці. Тож нащо бігати за Спіро, якщо все, що він має,— це набір схем, від яко­го ніякої користі?

— Не те щоб ніякої,— поправив її Артеміс.— Один лише чіп здатен спрямувати команду розробників у дуже цікавому напрямку. Але ти маєш рацію, Холлі. Бігати за Спіро немає потреби. Тільки-но він зрозуміє, що я живий, як кинеться мене шукати. Урешті-решт, я єдиний можу розкрити повний потенціал Сі-Куба.

Холлі обхопила голову.

— Отже, будь-якої миті сюди може увірватися команда бойовиків у пошуках ключа до коду віч­ності. Саме такої миті потрібен хтось, схожий на Батлера.

Артеміс підняв слухавку домашнього телефону.

— У родині не один Батлер,— сказав він.

ГЛАВА 4: СІМЕЙНИЙ БІЗНЕС

Сфакс, Туніс, Північна Африка

НА свій вісімнадцятий день народжен­ня Джульєтта попросила й отримала захисний жилет для дзюдо, два обваж­нених метальних ножа і відеозапис

чемпіонату світу з боротьби — пересічні дівчатка такого, як правило, не замовляють. Проте назвати Джульєтту пересічною дівчинкою аж ніяк не можна було. Дівчина багато в чому відрізнялася від інших. По- перше, вона могла влучити в ціль, що рухалася, з будь-якої зброї, що спала б вам на думку. По-друге, вона могла будь-кого закинути аж світ за очі.

Звісно, усього цього вона навчилася не тоді, коли переглядала відео змагань із боротьби. Тренуватися Джульєтта почала, коли їй виповнилося чотири. Щодня після дитячого садочка Домовик Батлер відводив свою молодшу сестричку до спортивної зали в маєтку Фаулів, де навчав її різних видів бойових мистецтв. Коли дівчині минуло вісім, вона вже мала третій дан і чорний пояс із семи єдиноборств. У два­надцять вона переплюнула всі пояси.

За традицією, коли хлопцям Батлерам виповню­валося десять років, їх усіх записували до Академії Особистого Захисту мадам Ко. Щороку вони прово­дили там шість місяців, вивчаючи мистецтво охоро­ни, інші шість місяців працювали за фахом там, де не було великого ризику. Дівчат, як правило, відправ­ляли на службу до найзаможніших родин світу. Але Джульєтта вирішила поєднати обидві ролі, тож пів­року жила в Анджеліни Фаул, а інші півроку — в та­борі бойових мистецтв мадам Ко. Вона була першою дівчиною серед Батлерів, що поступила до Академії, і п’ятою дівчиною серед студентів, що успішно скла­ла всі екзамени. Табір ніколи не розташовувався в одній країні більш ніж п’ять років. Батлер прохо­див навчання в Швейцарії та Ізраїлі, а от його мо­лодшій сестрі довелося відвідати високогірний ра­йон Уцукушигахара в Японії.

Умови проживання у мадам Ко були далеко не такими розкішними, як кімнати в маєтку Фаулів. В Японії Джульєтта спала на солом’яній циновці та вживала лише рис, рибу і протеїнові коктейлі.

День починався о п’ятій тридцять, коли Джульєт­та з іншими учнями пробігали чотири милі до найближчого струмка, де ловили рибу голими руками. Приготувавши рибу, вони підносили її сенсею, а тоді прив’язували до спини порожні столітрові бочки і лізли туди, де сніг. Учні наповнювали бочки снігом і котили їх униз до табору, де товкли голими ногами, доки сніг не танув і не перетворювався на воду для ванни сенсея. Лише тоді можна було починати що­денні тренування.

До програми входило Кос Тапа — вид бойових мистецтв, створений мадам Ко спеціально для охо­ронців, метою яких був не самозахист, а захист своїх начальників. Також учні вивчали різні види зброї, інформаційні технології, технічне обслуговування автомобілів і прийоми проведення переговорів під час визволення заручників.

Коли Джульєтті виповнилося вісімнадцять, вона могла із заплющеними очима розібрати і зібрати дев’яносто відсотків існуючої у світі зброї, керувати будь-яким видом транспорту, за чотири хвилини на­нести грим і, попри свою дивну генетичну азійсько- європейську суміш, розчинитися в юрбі будь-якого народу. Старший брат дуже нею пишався.

Останнім ступенем навчання була симуляція в польових умовах в іноземному середовищі. Якщо вона пройде випробування, мадам Ко зробить на плечі дівчини тату у вигляді блакитного діаманту. Саме таке тату мав на своєму плечі Батлер, і воно було не лише символом вправності випускника, але й указувало на багатопрофільність отриманих знань і навичок. У професійних кругах охоронець із бла­китним діамантом на плечі інших рекомендацій не потребував.

Для останнього завдання Джульєтти мадам Ко обрала місто Сфакс у Тунісі. Дівчина мала супрово­джувати свого начальника по неспокійному ринку. Власне, охоронець має застерегти свого роботодав­ця, аби той не відвідував місця з таким скупченням людей, але, як зазначила мама Ко, начальники май­же не слухаються таких порад, і краще приготувати­ся до неминучого. І немов Джульєтті було мало тако­го напруження, мадам Ко вирішила особисто зіграти роль начальника.

У Північній Африці було винятково жарко. Джу­льєтта примружилася крізь скельця сонцезахисних окулярів, намагаючись не загубити невеличку фігурку, що квапливо пробиралася крізь юрбу попереду неї.

— Поквапся,— кинула мадам Ко,— ти мене загу­биш.

— Навіть і не сподівайтеся,— спокійно відповіла Джульєтта.

Мадам Ко просто намагалася відволікти її розмо­вами. А того, що відволікало, і так уже було чимало. Навколо звисали низки золотих прикрас, проходи закривали туніські килими на дерев’яних рамах — ідеальне прикриття для вбивці. Місцеві жителі про­ходили дуже близько, аби роздивитися привабливу жінку, і дорога була дуже зрадливою — один невір­ний крок, і можна було впасти або вивихнути ногу.

Джульєтта автоматично обробляла цю інформа­цію та корегувала свої дії. Рішуче відсунула рукою підлітка, що з посмішкою кинувся до неї, перестриб­нула через маслянисту калюжу, що сяяла всіма ко­льорами райдуги, і завернула за мадам Ко в інший ряд безкінечного лабіринту базару.

Раптом перед нею вискочив чоловік. Один із тор­говців.

— У мене чудові килими,— сказав він поганою французькою,— Ходи зі мною. Я покажу!

Мадам Ко не зупинилася. Джульєтта рішуче піш­ла за нею, але чоловік перегородив дорогу.

— Ні, дякую. Я не цікавлюся. Я живу на вулиці.

— Дуже смішно, мадемуазель. Ти кажеш гарні жарти. Ходи зі мною і подивись на килими Ахмеда.

На них почали звертати увагу. Люди оберталися в їхній бік, немов ніздрі велетенського організму. Мадам Ко ішла собі далі. Іще мить, і дівчина її загу­бить.

— Я сказала, ні. Відійдіть, містере продавець килимів. Не змушуйте мене піднімати руку.

Тунісець не звик, щоб жінки віддавали йому накази, до того ж, на нього дивилися друзі.

— Маю гарну пропозицію,— продовжив він, показуючи на свої товари.— Найкращі килими у Сфаксі. Джульєтта кинулася в один бік, але натовп пере­крив їй шлях.

І тоді Джульєтта втратила будь-яке співчуття до Ахмеда. Досі він був просто невинним місцевим тор­говцем, що трапився не в тому місці та не в той час. Але зараз...

— Ходімо,— сказав чоловік і обхопив білявку за талію. Навіть не підозрюючи, що ця думка аж ніяк не очолювала рейтинг його найкращих ідей.

— Помилка, чоловіче!

Не встиг Ахмед і оком змигнути, як його вже за­горнули в килим, а дівчина зникла. Ніхто навіть не зрозумів, що відбулося, доки не передивилися запис, якого зробив на свій телефон Камал, торговець ку­рятиною. Уповільнений режим дозволив розгледіти, як євразійка схопила Ахмеда за шию і за пасок і ки­нула на гору килимів. Один із торговців золотом пригадав, що бачив такий прийом на якомусь чемпі­онаті з єдиноборств. Усі так реготали, що кілька осіб мало не вмерли від зневоднювання. Це найкумедні­ший випадок за весь рік. Відеоролик виграв приз на туніській версії «Найкумедніших відео». Через три тижні Ахмед переїхав до Єгипту.

Повернімося до Джульєтти. Майбутній охоро­нець побігла по проходу, як спринтер, огинаючи торговців на своєму шляху. Відійти далеко мадам Ко не могла. А завдання потрібно було виконати до кінця. Джульєтта сердилася сама на себе. Саме про це і попереджав її брат.

— Стережися мадам Ко,— порадив їй Батлер.— Ти навіть уявити не можеш, що вона приготує тобі на випробування. Я чув, що одного разу вона навіть налякала стадо слонів, аби відволікти учня.