Януш Пшимановский – Чотири танкісти і пес – 2 (страница 45)

Кос миттю підкинув автомат до плеча і, відхилившись назад, вистрелив майже вертикально вгору.

Німець важко підвівся, проте голова й плечі переважили, і він через бильця упав униз, збиваючи черепиці з даху. Коли кулеметник гепнувся на землю, Кос скомандував:

– Вперед. Там ще четверо.

Вибігли за ріг будинку, причаїлися попід самим муром. Саакашвілі став під вікном. Янек скочив у відкриті двері, за ним – Густлік.

У просторих високих сінях під стіною стояли дерев'яні ящики, на грубих гаках висіли весла, в кутку рятувальний круг, купи канатів, дві пари гумових рибальських чобіт. Гвинтові сходи вели на другий поверх.

Кос штовхнув двері праворуч, убіг до порожньої кімнати, в якій була лише табуретка і телефон на невеликому столику.

Тим часом зліва увійшов до сіней літній обер-лейтенант, з протигазом через плече, польовою сумкою на поясі й біноклем на грудях. Офіцер здивовано глянув на Єленя і, обурений пострілом, запитав:

– Ти стріляв?

За його спиною у прочинених дверях з'явилися дві голови в шоломах. Хвилину всі мовчали, приглядаючись до дивного солдата в німецькому мундирі, з брудним обличчям, а потім обер-лейтенант почав лаяти його.

Густлік виструнчився і покірливо слухав.

– Тут спеціальна команда підривників, і жодна людина…

За спинами німців з'явився Григорій з піднятою вгору шаблею в руці.

– Правого, – наказав йому Густлік.

– Vas?

– Капуста і квас, – буркнув Єлень, частуючи офіцера прикладом.

– Ваша! – заревів грузин, б'ючи держаком шаблі по накритій каскою голові.

Третій німець вивернувся, стрибнув убік, побіг з сіней у двері праворуч. Густлік кинувся за ним, проте не встиг і гримнув щосили в зачинені двері.

Німець скочив до телефону, вхопив трубку.

– Алло, тут підривна команда «Повідь»…

Янек убіг до кімнати через інші двері, приставив під ребра дуло автомата:

– У нас повний порядок, – підказав тихо.

– У нас повний порядок, – слухняно повторив той, поклав трубку й підняв руки вгору.

Усіх трьох полонених зв'язали канатами, яких не бракувало в сінях, посадили до стіни під веслами. Обер-лейтенант приходив до тями, а той, котрого Саакашвілі ударив шаблею, піднімав зв'язані руки до лоба й мацав величезну ґулю кольору дозрілої сливи.

Єлень і Саакашвілі сіли на ящиках, Кос став за одвірком прочинених дверей, хитав на ремінці обер-лейтенантового бінокля і раз у раз споглядав на подвір'я. Відбулася блискавична нарада.

– Бункер порожній?

– Я перевірив, – кивнув головою Густлік.

– Одного нема. Може, було п'ятеро.

– Один, два, три, – Янек порахував спочатку автомати, які держали в руках, а потім показав на зброю на підлозі – ще три й карабін. Два небіжчики, троє зв'язані, одного стереже Черешник, значить один ще десь має бути.

– Гжесю, – наказав Янек. – Пошукай цього останнього. Він неозброєний, легко не втече, бо навколо мур. А ми зробимо порядок з трактором, поки кинуться шукати кухаря.

Саакашвілі кивнув головою із автоматом напоготові й шаблею при боці пішов на розшуки.

Кос підважив багнетом віко одного ящика. Єлень – другого.

– Де запали? – запитав полонених.

– Не треба. – Кос махнув рукою і показав на відкритий ящик, де лежали мінометні міни різного калібру. – Обійдеться без запалів. Бракує їм вибухівки, беруть, що під руку трапить.

– Бо кращу витратили у Варшаві. Я б їх запитав, що тут хотіли підірвати. – Густлік плюнув на долоню.

– Потім. Спершу кухня, – обрізав Кос і обережно взяв дві міни за стабілізатори. – Нема гіршої гидоти, як снаряд або міна, що не вибухнули.

Густлік ще кинув оком, чи добре зв'язані полонені, обмотав кінець каната навколо гака, вбитого в стіну. Великий клубок тонкого мотуза сховав до кишені. Обережно, але без особливого зусилля, завдав собі на спину ящика з мінами й вийшов за Янеком.

Тим часом Томаш біля воріт працював, аби не нудитися. Відтягнув під мур застреленого німця і поклав у дерев'яну буду, де стояли лопати, вила, старі вазони та інше городницьке начиння. Знайшов на полиці чималу коробку з намальованою на ній прищепою і німецьким написом. Одкрив, понюхав, сховав до кишені, бо коли щепити дички на фруктові дерева, то добра мазь ціниться на вагу золота.

Вийшов на подвір'я і, копнувши ногою оглушеного Густліком німця, допевнився, що той не скоро отямиться. Виглянув у хвіртку, чи хто не йде, але побачив пусте чорне поле з розваленим ожередом, з-нід якого після де-щу не було вже видно розбитого танка.

Поряд під муром нетерпеливо торохтів трактор.

Зітхнувши, взявся спорожняти кухонні ящики. Поклав на ліву руку три хлібини, притис бородою.

– Але ти ж і набрав, – почувся несподівано за спиною голос Густліка.

– Тільки чорний, білим і не пахне, – вдавано байдуже буркнув Томаш.

– Неси до хати, а ми тут самі, – наказав Кос.

– Давай, давай, – поквапив Густлік, бачу чи, що Томаш одкриває рота, – Потім скажеш.

Тільки-но Черешник пішов, заходилися коло трактора. Спочатку посадили й прив'язали до керма застреленого кулеметника, а потім заходилися біля мін. Робота була небезпечна, вимагала спокою, тиші й уміння, бо справді, нема гидоти понад міну, що не вибухнула, й часом досить легенького дотику, щоб розлучитися з життям. А тут ще рядом трактор не лише торохтів, але й трусився, мов у лихоманці, й шарпав кухнею, що ледь диміла.

– Готово?

– Порядок.

– Іди за стіну.

– Я…

– Ти.

– Ти – командир.

– Саме тому швидше.

Невдоволений, що йому перепало, як хвилину тому Черешникові, Єлень одступив назад і дивився на Янека, котрий обережно й поволі рушив трактором з місця. Коли машина була вже на ходу, Кос зіскочив на землю, двома величезними стрибками досяг придорожної канави й заліг там, припавши обличчям до землі.

Трактор на другій швидкості поволі віддалявся. Почекавши ще трохи, Кос підвівся, поповз канавою назад до воріт і, пригинаючись, немов під сильним обстрілом, кинувся у хвіртку, прямо в обійми Густліка, який там причаївся.

– Я аж упрів, поки ти вернувся,

– Тікай.

– Ще раз гляну, як небіжчик кермує. – Єлень обережно висунув голову, підніс до очей трофейного бінокля.

Трактор саме повільно виповзав на горбон. Під кухнею ззаду на гаку теліпалися гранати, запали ледве не діставали до землі.

Єлень витер піт з лоба.

– А як не зачепить?

– Аби тільки доторкнувся.

Гримнув вибух. Понад муром шугнув чорний дим, у якому переверталися рвані шматки металу, Танкісти з полегкістю глянули один на одного.

– Це те, чого нам треба… – сказав Густлік. Тоді до дав: – Пане полковник, наш хоробрий кухар підірвався на міні.

Кос старанно зачинив хвіртку.

– Тепер тільки відшукати шостого й сидіти тихо в цій команді підривників, поки наші прийдуть!