Всеволод Нестайко – П’ятірка з хвостиком (страница 36)
Учні потроху звикли.
У четвертому «А» це тепер чи не найщасливіша, найвеселіша, найдружніша сім’я — сім’я Яременків: тато, мама, брат і сестра.
— Ну то що? Підійдемо до Івасика? — спитала Шурочка.
— Не треба, — сказала Тіна. — Якби це зробив він, я знала б. Від мене він би не став приховувати.
— То чого ж було говорити? — знизала плечима Наталі. — Ох, ці сестрички!..
— Слухайте, а… а може… ви тільки не смійтеся… — Тая Таранюк почервоніла. — Але в житті якраз буває так, що героєм виявляється той, на кого найменше думали.
— Кого ти маєш на увазі? — примружилась Шурочка.
— Валю… Тараненка…
— Тараненка?! Валю?! — Шурочка зробила великі очі.
— Уявіть собі! — значуще кивнула Тая. — У житті саме так і буває.
— Взагалі-то… хто його зна… — майже погодилася Наталі. — В усякому разі, в детективах точно… У Агати Крісті, наприклад, або Сіменона… Я читала… в оригіналі…
Валя Тараненко
Як це не прикро, але Валя Тараненко був боягуз.
З самісінького дитинства,
І в дитсадку його всі кривдили, товкли, а він не міг дати здачі. І в перших класах теж.
Ну що то, люди добрі, за такий закон дивовижний — небоягузів ніхто й пальцем не зачіпає, а як ти боягуз, то наче на тобі написано: кожен і ліктем штовхне, і на ногу наступить, ще й облає при цьому — чого крутишся, мовляв, під ногами. Біда та й годі!
До речі, Валя не був такий вже немічний, слабосилий. Міг би, здається, постояти за себе. Та не піднімалася в нього на інших рука, не наважувався. Боявся. Одійде, ковтне образу, поплаче тихцем — «і вся ігра», як каже семикласник Вася Лоб.
Скільки разів вирішував Валя, казав собі: «Ну, все! З завтрашнього дня перестаю боятися. Все!»
Та наставало завтра, і хлопці стрибали з височенького шкільного ганку. А Валя підходив до краю, зазирав униз, у животі в нього тенькало, хололо, і він рачкував назад. Або натискали хлопці кнопки, набираючи код якоїсь квартири (віднедавна на багатьох київських будинках встановили автоматичні замки до вхідних дверей). Відгукнеться у динаміку тріскучий голос: «Така-то квартира слухає». Хлопці у мікрофон: «Здрастуйте, я ваша тьотя!» — і ходу, регочучи. Герої!.. А Валя вже й одважиться, кнопки натисне, та тільки голос почує, тремтить увесь і, слова не сказавши, щодуху тікає.
Ну що ти скажеш!
Важко жити боягузові у цьому складному світі, де на кожному кроці підстерігає тебе щось несподіване й небезпечне.
Особливо отруювала життя хлопцю одна людина. Кирпата, щербата, з відстовбурченими вухами. Вчилася ця людина в іншій школі, але жила у прохідному дворі, через який Валя ходив у магазин. Це був хлопчик одного з Валею віку і такий самий на зріст, може, навіть на сантиметр нижчий.
Але нікого Валя так не боявся, як його.
Валя не знав його імені і називав його Фрукт. Колись він чув, як у черзі один дядечко сказав обурено про іншого, що ліз без черги: «Ну, фрукт! Я ще такого не бачив».
Фрукт ні разу Валю не вдарив. Але завжди, як Валя проходив, здаля робив погрозливий жест рукою і дивився так, що у Валі трусилися жижки і він прискорював ходу.
Вся справа в тому, що через плече у Фрукта висіли… боксерські рукавички. Завжди, коли Валя його бачив, Фрукт чи то йшов на тренування, чи то повертався. Хтозна.
Яка ж то була мука для Валі ходити прохідним двором!.. І як її, скажіть, пережити, коли в одному з будинків того двору та ще й мешкала Майя Юхимець! Та сама Юхимець, що вчиться в тому ж таки четвертому «А» і сидить з Маринкою Зозулею прямо перед ним. Та сама Майя, на чиє рожеве вушко і виткий білявий кучерик на скроні він дивиться всі уроки…
Більшість хлопців у класі пальму першості одностайно віддавали красуні Аллочці Граціанській.
А Валі подобалася Майя Юхимець.
Ну й що, що в неї носик бараболькою. І одна брова трохи вища, а друга нижча. Зате які в неї очі! І які ямочки на пухленьких руках біля ліктів!.. І вся вона яка!
Та як завжди у четвертому класі, коли тобі подобається якась дівчинка, вона на тебе зовсім не зважає.
Майя і Маринка весь час про щось таємничо шепотіли, раз у раз тихо скрикуючи, щоб хтось почув: «Уявляєш! Потрясе́!»
Валя зітхав.
Як йому хотілося бути героєм! Зробити таке, що роблять тільки сміливі, відважні люди. Щоб Майя захоплено ахнула. Ну, а заодне й Маринка Зозуля. Хай ахає й вона, йому не жалко…
Валя, як усі боягузи, особливо любив книжки й фільми про героїв. Скільки ж то він подвигів звершив у думках і мріях!
А в житті тільки й знав, що приховував своє боягузтво, щоб зовсім не осоромитись… І, як усі боягузи, виявляв неабияку фантазію й винахідливість, коли хитрував, вибріхувався, викручувався, щоб не бачили, особливо дівчатка, як він боїться.
Важко бути боягузом!
І от одного разу…
Мама послала його в магазин. Можна було, звичайно, не йти прохідним двором. Але в обхід дуже далеко — треба пройти квартал, потім ще один по вулиці, яка перетинає, потім знову цілий квартал… А мама просить швидше. І до того ж двічі вже він ходив прохідним і Фрукта не зустрічав. Може, той захворів або й зовсім переїхав у інший район — бувають же такі щасливі несподіванки. І Валя повернув у прохідний.
Та тільки він завернув за ріг, як…
Перше, що він побачив, це була Майя Юхимець та Маринка Зозуля. Вони стояли на балконі будинку, за ріг якого він завернув.
Друге — це був Фрукт з боксерськими рукавичками через плече. Він сидів на східцях біля під’їзду будинку, що навпроти.
Майя і Маринка Валю ще не помітили — вони стояли, спершися на бильця, боком до нього. Але ще крок — і вони його помітять. Відступати назад ризиковано — побачать, як він тікає.
Єдиний вихід — кинутися у кущі бузку під балконом. Що Валя й зробив із спритністю просто-таки дивовижною.
Балкон, де стояли дівчатка, був на другому поверсі прямо над Валею, і він добре чув їхні голоси.
— …а він раптом як зарегоче, — продовжувала щось розповідати Маринка. — А я отак подивилася і… все! А він як скривиться…
— Смішнюля! — пхикнула Майя.
— Ой, вони взагалі такі смішнюлі!
— І задавулі. Думають, що ніхто нічого не розуміє, які вони…
— Ага-га… Комедія!
Судячи з розмови, Валю вони не помітили.
Але Валя раптом уявив, як він проходить повз Фрукта, а той робить свій жест, а може, сьогодні не тільки жест… А Майя і Маринка дивляться з балкона, наче в театрі.
Буде їм комедія!.. Буде він їм зараз такий смішнюля, що…
У Валі потемніло в очах…
Фрукт сидів собі на східцях і не збирався нікуди йти. Ну що робити?
І з-під балкона не висунешся, бо ті окаті дівчата одразу вгледять. Ще й гукнуть, чого доброго. Куди тоді?.. Фрукт же одразу підгребе, підрулює…
Ну й ситуація!.. Хоч до вечора сиди. А мама? А магазин?..
Дівчатка нагорі замовкли. Невже помітили?
І раптом…
Раптом у дворі з’явився якийсь чорнявий незнайомий хлопчина.
Він сміливо йшов до Фрукта.
Фрукт підвівся із східців.
Чорнявий підійшов і глузливо усміхнувся:
— Мухамед Алі!.. Ану дай сюди! — і він схопив рукою боксерську рукавичку.
Фрукт лякливо одсахнувся: